Економічні науки / 10. Економіка підприємства

К.е.н. Бужимська К.О.

Житомирський державний технологічний університет

Законодавчо-нормативна база забезпечення та мотивації інноваційно-технологічної модернізації підприємств

Законодавчо-нормативна база забезпечення та мотивації інноваційно-технологічної модернізації підприємств – це сукупність законів та підзаконних актів, які регулюють соціально-економічні відносини, що виникають в процесі господарської діяльності з метою прямого заохочення керівників до проведення інноваційно-технологічної модернізації, створення сприятливих умов для її проведення та визначення основних підконтрольних параметрів, обов’язкових та пріоритетних для досягнення в процесі модернізації.

Основні нормативно-правові документи, що мають сприяти заохоченню до проведення інноваційно-технологічної модернізації, передусім відносяться до сфери інноваційної діяльності:

ü Закон України № 991-ХІV від 16.07.1999 «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків»;

ü Концепція науково-технічного та інноваційного розвитку (затверджено постановою Верховної Ради України № 916-ХІV від 13.07.1999);

ü Закон України № 40-ІV від 04.07.2002 «Про інноваційну діяльність»;

ü Закон України № 433-ІV від 16.01.2004 «Про пріоритетні напрямки інноваційної діяльності в Україні»;

ü Закон України № 1676-ІV від 09.04.2004 «Про загальнодержавну комплексну програму розвитку високих науко ємних технологій»;

ü Указ Президента № 454/2004 від 20.04.2004 «Про фінансову підтримку інноваційної діяльності підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави»;

ü Закон України № 3333- ІV від 12.01.2006 «Про внесення змін в Закон України «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків» та інші закони України»;

ü Закон України № 143-V від 14.09.2006 «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферту технологій»;

ü Закон України № 523-V від 22.12.2006 «Про науковий парк «Київська політехніка»»;

ü Закон України № 537-V від 09.01.2007 «Про основні принципи розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007 – 2015 рр.»;

ü Державна цільова програма «Створення в Україні інноваційної інфраструктури на 2009 – 2013 рр.» (затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 447 від 14.05.2008 р.).

Перераховані закони мають, на нашу думку, завузьке охоплення та стосуються лише окремих високотехнологічних підприємств, що залишає поза уваги основну масу підприємств України, які працюють в традиційних галузях. Започаткування та проведення інноваційно-технологічної модернізації на зазначених підприємствах залишається поза увагою держави.

Законодавча база, яка встановлює обов’язкові та пріоритетні підконтрольні параметри, представлена низкою законів, пов’язаних з стандартизацією та сертифікацією продукції:

ü Закон України № 2408-Ш від 17.05.2001 «Про стандартизацію»;

ü Закон України № 3164-ІV від 01.12.2005 «Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності»;

ü Закон України № 2406-Ш від 17.05.2001 «Про підтвердження відповідності»;

ü Закони України про безпеку та якість продукції різних галузей промисловості України.

Ці закони стосуються передусім відповідності кінцевої продукції встановленим стандартам, але, вважаємо, що процедурам стандартизації та сертифікації має підлягати весь життєвий цикл продукції, починаючи з її проектування та закінчуючи утилізацією, тільки так можна забезпечити якість та безпеку продукції та забезпечити можливість сертифікації вітчизняних підприємств за міжнародними стандартами серії ISO 9000 та ISO 14000.

Ще одним недоліком законодавчо-правової бази є те, що сформовані нею норми та правила спрямовані на спроби створення сприятливих умов для підприємств в сфері інноваційної діяльності та модернізації. На нашу думку, розпочавши цілеспрямовану модернізацію, зорієнтовану на інституційну і функціональну адаптацію до ринкових умов, підприємство має отримати певні стимули і пільги для її успішного проведення і закінчення. При цьому ці пільги мають надаватися в умовах гласності, від імені та за дорученням держави. Іншою мовою, підприємства, що модернізуються, мають підпадати під патронаж держави. Сенс цього патронажу не тільки і не стільки в послаблені податкового навантаження або отриманні прямих державних інвестицій, гарантій тощо. Справа і не у зменшенні тягаря відповідальності підприємства, його керівників і власників, за результати функціонування. Головне в тому, що адресовані підприємствам інтереси і очікування суспільства, представлені у тому числі і у вигляді інтересів держави, мають бути наближені до інтересів і очікувань підприємства. Сьогодні подолання елементів протистояння керівників підприємств і органів державного управління, сам по собі процес узгодження цих інтересів мають важливе значення для перетворення соціально-економічного клімату в країні.

Підприємство, яке здійснило модернізації та відповідає жорстким критеріям, може бути визнаним модернізованим. Статус модернізованого підприємства дозволяє йому розраховувати на довіру інвесторів, постачальників і споживачів продукції, в певних випадках користуватися державними гарантіями.