Экономические науки/14. Экономическая теория

Довгаль О. Г.

Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна, Україна

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНІ РЕСУРСИ В ЕКОНОМІЦІ ЗНАНЬ

Інтерес до проблеми інтелектуальних ресурсів пов'язують з переходом найбільш розвинених країн до постіндустріального суспільства. Це суспільство, що приходить на зміну індустріальному виробництву, часто позначають як економіку, засновану на знаннях (knowledge-based economy). Строго кажучи, економіка завжди була заснована на знаннях. Знання, енергія і організація – це зрештоюті первинні чинники, які невід'ємно мали і мають у своєму розпорядженні люди. Все, що вони мають крім того – природні ресурси, знаряддя праці, суспільні інститути, це все ті ж знання і енергія, але втілені в матеріальній, організаційній або символічній формах.

Дійсно, ресурси, здавалося б дані самою природою, цілком залежать від знання. Зокрема, сьогодні у виробництві почали знов широко використовувати матеріальний ресурс, з якого починали наші предки – кремній. Дистанція від перших кремнієвих знарядь до використання кремнію в комп'ютерних чіпах яскраво демонструє просування людства в інтелектуальному освоєнні довкілля. Накопичення, передача і збагачення знань з'явилися стержнем суспільного прогресу.

На наш погляд, заснована на знаннях економіка постіндустріального суспільства відрізняється від попередніх суспільних формацій наступними ознаками. По-перше, на цій стадії матеріалізоване в продуктах і послугах знання формує велику частину створюваної вартості. Цей процес розвивається через зростання наукоємкої продукції і розвиток ринку інтелектуальних товарів і послуг. Інтелектуалізація використовуваних технологій забезпечує різке підвищення продуктивності праці. Зростання наукоємкої товарів і послуг виражається в збільшенні витрат, пов'язаних з науковими дослідженнями і проектно-конструкторськими розробками, передуючими їх появі. Не говорячи вже про такі сфери, як космічні дослідження, оборона, усе більш наукоємкими стають споживчі товари (автомобілебудування, побутова техніка і електроніка і т. інш.).

По-друге, через перераховані вище причини в економіці постіндустріального суспільства діяльність, пов'язана з виробництвом, зберіганням, передачею і використанням знань, набуває усе більш істотного значення. Особлива роль в цій діяльності належить освіті, характер і значення якої змінюються найбільшою мірою. У сучасній економіці освіта розглядається як форма інвестицій в людський капітал, від якої залежить його якість і успіх виробництва.

По-третє, характерною рисою економіки, заснованої на знаннях, є перетворення працівників, зайнятих виробництвом, передачею і використанням знань, в домінуючу групу в загальному числі зайнятих. Її чисельність в промислово розвинених країнах оцінюється по-різному залежно від того, кого конкретно відносять до цієї категорії. Але поза сумнівом, що за своїми розмірами вона перевершила групу індустріальних робітників.

За перерахованими фактами одні дослідники бачать результати науково-технічного прогресу і пов'язаного з ним зростання продуктивності праці і рівня життя, інші вважають, що причина – виснаження природних і трудових ресурсів, треті зв'язують зміни в суспільному способі виробництва з інформаційною революцією. У кожному з цих пояснень є доля істини, але загальною основою для посилення дії всіх цих чинників є зміни в напруженості і характері конкуренції, викликані глобалізацією економіки. Глобалізація ринку, зростання кількості транснаціональних компаній, нові технології, що полегшують вихід на нові ринки – все це породило гіперконкуренцію, що вийшла за межі національних ринків.

В умовах гіперконкуренції особливе значення набуває конкурентоспроможність учасників ринку. Конкурентоспроможність – поняття, в основі якого лежить інноваційна активність учасників ринку. У діяльності сучасних фірм акцент зміщується з довгострокового і середньострокового планування, яке в 1950-ті роки вважалося головною умовою успіху, на швидкість реакції на виклики ринку. Головними інструментами конкурентної боротьби в цій ситуації стають: а) налаштування на споживача, повніше урахування його індивідуальних потреб, б) постійне вдосконалення бізнес-процесів. Як перша, так і друга стратегії вимагають використання інтелектуальних ресурсів фірми. Жорстка конкуренція не лише породила наростаючу хвилю інновацій, значно збільшила число і різноманітність високотехнологічних товарів і послуг, але й істотно скоротила тривалість життєвого циклу товарів. Стратегія прискореної заміни товарів і послуг стає типовою для багатьох виробництв. У деяких секторах, наприклад інформаційних технологій, фірми повинні постійно оновлювати продукцію тільки для того, щоб зберегти свої ринкові позиції.

Тим більше важливі, з одного боку, глибоко продумана науково-технічна політика, що враховує реалії ринкової економіки, і, з іншого боку, практика управління інтелектуальними ресурсами, що означає, на наш погляд, цілеспрямований розвиток інтелектуального капіталу організації і суспільства в цілому, що вимагає концентрації капіталу і інтелектуального потенціалу, а з іншого боку – культивування конкурентного середовища в напрямку інноваційної діяльності.

Література:

1. Экономика знаний / В.В. Глухов, С.Б. Коробко, Т.В. Маринина. – СПб. : Питер, 2003. – 528 с.

2. "Economic Growth," The Concise Encyclopedia of Economics, David R. Henderson, ed. Liberty Fund 2007. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу http://www.stanford.edu/~promer/pubs.html

3. Климов, С.М. Интеллектуальные ресурсы общества / С.М. Климов. – СПб. : Знание, 2002. – 199 с.