Экономика/2.Внешнеэкономическая деятельность

Саврасова А.А., Семененко С.В., Багдасарян С.О.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Стан та проблеми міжнародної міграції трудового населення України

Соціально-економічне підгрунтя міграційних процесів, особливо трудових, є незбалансованість між попитом та пропозицією робочої сили на вітчизняних та зарубіжних ринках праці, бажання частини населення покращити свої умови праці та матеріальне становище, знайти адекватні можливості професійної самореалізації. Сьогодні ринок праці визначає мотив та спрямованість значної частини міграційних пересувань як всередині України, та і поза її межами . Але відбувається цей процес поза межами державного контролю та регулювання або за його слабкою участю. Низка перелічених проблем і визначає актуальність досліджуваної тематики.

Так як це питання є актуальним, тому ним займалися вітчизняні та зарубіжні науковці. Вагомий внесок у дослідження теорії і практики міжнародної трудової міграції зробили провідні вітчизняні науковці: Д.Богиня, В.Будкін, О.Власюк, В.Геєць, М.Долішний, І. Кравченко, Е. Лібанова, О.Малиновська, С. Пиражко. Серед зарубіжних вчених, які присвятили свої наукові праці проблемам міжнародної трудової міграції, слід виокремити Г.Бекера, Г.Брюкера, П.Сталкера, О. Старка, Дж. Тейлора, Г.Фаїні, К.Хансена, А.Шарпа [2, c.157].

У сучасному міжнародному праві до суб’єктів зовнішьої міграції відносять осіб, що від’їжджають з однієї держави і в’їжджають до іншої. Необхідно відрізняти імміграцію, тобто в’їзд працездатного населення в країну та еміграцію, тобто виїзд працездатного населення з країни, різниця між якими утворює міграційне сальдо.

Міжнародна трудова міграція - це транснаціональне переміщення самої праці, переселення працездатного населення з однієї країни до іншої з метою отримання роботи. Таких мігрантів називають субєктами зовнішньої трудової міграції [5, c. 138].

У статистичних рекомендаціях МОП міститься розмежування двох принципових складових щодо визначення міграції, пов’язаної з економічною діяльністю працівників: працівники–мігранти; економічна міграція. Працівники–мігранти – особи, які допущені країною, що не є країною їх походження з визначеною метою здійснення економічної діяльності. Склад працівників–мігрантів МОП включає такі категорії: сезонні працівники–мігранти; працівники–мігранти, пов’язані з реалізацією проекту;працівники–мігранти, що працюють за контрактом; тимчасові працівники–мігранти; працівники–мігранти, що облаштувалися; висококваліфіковані працівники–мігранти. Економічна міграція охоплює людей, які переїжджають в інші країни у зв’язку із здійсненням економічної діяльності, що не оплачуються в країні призначення або вимагає деяких вкладень з боку самого мігранта.

Дослідження впливу зовнішньої трудової міграції показала, що вона має як позитивні, так і негативні наслідки для економіки України. Серед позитивних результатів трудової міграції виділяють такі аспекти: сприяння інтеграції України та її регіонів до міжнародного ринку праці через міждержавний обмін робочою силою; послаблення тиску безробіття на регіональних ринках праці та зниження соціальної напруги; надходження додаткової іноземної валюти шляхом грошових переказів трудових емігрантів та інвестування коштів в економіку через будівництво житла, створення спільних підприємств з іноземними засновниками та розгортання малої підприємницької діяльності після повернення мігрантів із зарубіжжя.

Водночас вплив міграційних поїздок на розвиток трудового потенціалу та економіки України не можна вважати однозначно позитивним, оскільки наслідки трудової міграції мають і негативні моменти: втрата найконкурентоспроможнішої частини робочої сили; уповільнення темпів науково-технічного прогресу у зв’язку з численною еміграцією українських вчених за кордон; поширені випадків зловживань та ошукувань громадян приватними агенствами з працевлаштування; виникнення політичних та екномічних претензій до нашої країни у зв’язку зі збільшенням нелегальної трудової еміграції українців; залучення наших громадян за кордоном до низькокваліфікованих, важких робіт зі шкідливими умовами праці, наявність випадків їх дискримінації та експлуатації з боку місцевих роботодавців та ін.

Зовнішня трудова міграція з України переважно спрямована в європейські країни, що пояснюється досить високим життєвим рівнем у цих країнах, однак після розширення кордонів ЄС на Схід запровадження візового режиму у найближчих сусідів значно ускладнило працевлаштування українських громадян . Однак за рубежем ще до встановлення візового режиму пребувала значна їх кількість [4, c.150].

Однозначних оцінок щодо кількості мігрантів в країнах їх найбільшої концентрації дати не можливо, але не потрібно тільки керуватись національними підрахунками, а краще зважати на дані приймаючої країни і міжнародної організації, в полі зору яких мігранти постійно перебувають.Наприклад, в Чеській республіці, за даними державної статистики працює до 100 тис. українців. А Н.Карпачова з посиланням на посольство України в Чехії зазначає, що в цій країні працює від 100 до 200 тис. осіб. Чеські джерела інформації називають цифру в 300 тис. осіб.Така різниця зумовленя тим, що в Чехію більшість виїжджає за туристичними візами з подальшим нелегальним працевлаштуванням. В Росії за даними державної статистики працює близько 2 млн. осіб.Тим часом Н. Карпачов зазначає , що в Росії працює близько 3 млн. українців з них нелегально 5-7%. За даними Російської академії наук, тільки нелегальних українських мігрантів працює 1,9 млн. чол.. Критичні зауваження стосовно реальності масштабів міграції українців отримано і щодо Польщі. Окремі фахівці вважають, що там працюють не більше 300 тис. українців, хоча за даними державної статистики там працюють близко 1млн. українців[ 1, c.83-84], [6].

Розглядаючи поведінку сучасних мігрантів необхідно відзначити, що головна мета полягає в тому, щоб знайти тимчасову роботу за кордон. Після виконання умов контракту мігранти найчастішн повертаються до дому і перебувають там деякий час. Потім більшість з них знов повертаються до країн попередньої міграції. Європейський фонд професійного навчання у своїх дослідженнях довів, що більшість потенційних мігрантів та 75% мігрантів, що повернулись назад до України після двох років,мають бажання залишитися за кордоном на декілька років або менш тривалий період.

У сфері міграції Україна прагне закріпити відносини з іншими країнами шляхом підписання різних двосторонніх та багатосторонніх угод. Головними аспектами таких угод є пошук роботи, соціальне забезпечення та визнання кваліфікацій Україна ратифікувала 12 двосторонніх угод щодо взаємного працевлаштування. Це угоди з Вірменією, Азербайджаном, Білоруссю, Лівією, Литвою, Латвією, Молдовою, Польщею, Португалією, Росією, Словаччиною та В’єтнаном. Міністерство закордонних справ України проводить роботу з Іспанією та Італією щодо регуляції процесів міграції робочої сили. Україна також має угоди з Болгарією, Чехією, Єстонією, Литвою, Латвією, Словаччиною, Іспанією та Португалією щодо соціального забезпечення свої громадян, які працюють за кордоном. Подібні угоди з Угорщиною, Монголією та Румунією було підписаноще за часів СРСР, і вони залишилися дійсними для України. Особлива увага приділяється взаємному визнанню освіти та кваліфікації. Таким чином, Україна підписала такі угоди з 14 країнами. На жаль, приходиться констатувати, що більшість українських мігрантів й досі працюють нелегально в Росії, Португалії та інших країнах. Тому лише легальні мігранти мають можливість скористатися цими угодами. В той же час з травня 2009 року для українських роботодавців ускладнюється порядок отримання дозволів на використання праці іноземців та осіб без громадянства. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №322 від 08.04.2009 року «По затвердженню Порядку видачі, продовження строку дії та аналювання дозволів на використання праці іноземців та осіб без громадянства» уряд намагається зберегти робочі вакансії для українських робітників та захистити український ринок праці від неврегульованої зовнішньої міграції та некваліфікованої робочої сили [3, c.150-153].

Проаналізувавши міжнародну міграцію трудового населення України, ми зробили такі висновки, що державна політика повинна бути спрямована на підвищення рівня заробітної плати, створення нових робочих місць, надання можливості високваліфікованим фахівцям реалізувати свої розумові здібності. У політичній сфері основними напрямами реалізації державної політики повинні стати: розвиток демократичних інститутів для забезпечення прав і свобод громадян; здійснення державного управління на принципах відкритості та прозорості; залечення громадськості до формування та реалізацію державної політики. Оскільки українські мігранти і надалі будуть працювати за кордоном, більш логічним і необхідним буде підтримка та напрвлення головних результатів міграції в сторону країни, що дозволить прискорити її соціально-економічний розвиток.

Література:

1.Гайдуцький, А. П. Масштаби трудової міграції українців за кордон / А. П. Гайдуцький // Економіка & держава. - 2007. - №8. - С.82-86.

2. Лапшина, І. А. Міжнародна трудова міграція і соціальний капітал України / І. А. Лапшина // Регіональна економіка. - 2010. - №1. - С.156-162.

3. Мамонова, В. В. Сучасна міграційна політика України: вплив на соціально-економічний розвиток регіону / В. В. Мамонова, І. Є. Дериглазов // Зовнішня торгівля: право та економіка. - 2009. - №6. - С.149-153.

4. Машика, Ю. В. Територіальна організація регулювання трудоміграційних процесів в умовах лібералізації трудових відносин / Ю. В. Машика // Регіональна економіка. - 2009. - №2. - С.149-158.

5. Поліщук, О. В. Особливості класифікації міжнародних мігрантів (трудящих-мігрантів) / О. В. Поліщук // Зовнішня торгівля: право та економіка. - 2009. - №4. - С.138-141.

6. http://www.ukrstat.gov.ua