Економічні науки/Маркетинг і менеджмент

Карабін Л.В.

Науковий керівник: к.е.н. Підвальна О.Г.

Вінницький національний аграрний університет, Україна

Менеджмент у державному управлінні

Українська держава переживає чи не найтяжчий період свого становлення. Виникло загрозливе економічне та соціально-політичне становище. Криза у сфері економіки та політики поглиблюється. Від часу проголошення незалежності країни й досі, навіть не визначено її соціально-економічну орієнтацію, владні структури діють емпірично, вельми нераціональним способом спроб і помилок. Відірваність від життя багатьох програм і рішень, брак науковообґрунтованого прогностичного підходу, невизначеність функцій та повноважень державних структур, вкрай низька відповідальність майже всіх ланок господарського призначення.

Криза економіки України значною мірою являється кризою управління. Процес створення розвалу відбувається стихійно, не системно і, що прикро, він не тільки не позбавлений вад минулого, а й став ігнорувати потреби й інтереси простих жителів держави.

Постсоціалістичне суспільство відкинуло тоталітарну систему державного управління. Разом із цим зруйновано регіональні та виробничі зв’язки, що існували раніше. А нова система управління не тільки не створена, але навіть концептуально не розроблена. Спроби використати для вирішення завдань переходу до ринку попередній державний апарат з непідготовленими
кадрами не могли дати позитивних результатів. Адже основа основ управління в посттоталітарних умовах — компетентність, оперативність, розрахований ризик та орієнтація на прибутки.

Управлінська бюрократія з її авторитарно-бюрократичними методами управління не сприйняла нових соціальних і політичних цінностей. Калькування західних моделей управління ще більше ускладнило становище. Деструктивні тенденції в управлінні дедалі збільшуються. Зростання кількості управлінців часто відбувається за рахунок малокомпетентних людей. Дезінтеграційний процес в економічній і політичній сферах виявився тривалим і глибоким. Світова економіка ще ніколи не стикалася з економічними, політичними та психологічними труднощами одночасно. Бракує глибокого розуміння об’єктивних економічних законів перехідного періоду, саме тому процес реформування зайшов у глухий кут.

Ми вважаємо, що більш продуктивним для розвитку менеджменту в державному управлінні буде підхід з погляду реального змісту управління як специфічного виду суспільної діяльності, визначення його характерних рис і ознак, не обмежуючись юридичною формальною оцінкою. Подібний підхід характерний для представників загально-соціологічних наукових напрямів, що досліджують проблеми управління. Вони переважно визначають управління як систематично здійснюваний цілеспрямований вплив людей на суспільну систему в цілому чи на її окремі ланки на підставі пізнання й використання властивих системі об’єктивних закономірностей і тенденцій в інтересах забезпечення її оптимального функціонування та розвитку, досягнення поставленої мети. Цим визначенням підкреслюється найголовніше призначення управління — забезпечення функціонування та розвитку суспільства як єдиного цілого, його організуючий характер, проблеми та перспективи розвитку. Отже, управління — це є організуюча діяльність держави, що спрямована на виконання її завдань та функцій. Процес управління — це різноманітна державна діяльність, яка охоплює не тільки сфери виробництва та розподілу, але й сферу духовного життя, різні сторони людського співжиття.

Зрозуміло, що управлінський вплив спрямований насамперед на поведінку людей. Однак держава управляє не тільки людьми, а й речовими елементами виробничого та духовного життя людини — природними, матеріальними і фінансовими ресурсами, територіями, матеріальними об’єктами культури, тобто всім тим, що знаходяться у її розпорядженні. Навіть, за умов значного скорочення кількості об’єктів державної власності в процесі приватизації, в безпосередньому володінні держави залишаються найбільші підприємства базових галузей економіки та військово-промислового комплексу.

Отже, менеджмент є типом управління, який найбільшою мірою відповідає потребам і умовам ринкової економіки. Основними ознаками менеджменту як типу державного управління є:

1) вихідний момент організації управління - це людина, її потреби, інтереси, мотиви, цінності;

2) у підходах, принципах і методах управління пріоритет належить економічним засобам і методам управління;

3) професіоналізм управління – це однин з основних критеріїв менеджера і персоналу;

4) менеджмент являє собою комплекс вимог до керівника: підприємливість, упевненість, комунікабельність, висока кваліфікованість, наочність та ін.;

5) в організаційному відношенні для менеджменту характерна гнучка організація управління, що здатна швидко перебудовуватися відповідно до зміни умов наявного середовища та до зміни в організаціях інноваційного типу.

Література:

1. Андрушків Б.М., Кузьмін О.Є. Основи менеджменту. – Львів, Видавництво "Світ", 2005. – 294 с.

2. Бодди Д., Пейтон Р. Основы менеджмента. – СПб: Изд. "Питер", 2007. – 816 с.

3. Веснин В.Р. Основы менеджмента: Учебник. – М.: Институт международного права и экономики, Изд. "Триада ЛТД", 2003. – 384 с.

4. Виханский О.С., Наумов А.И. Менеджмент: Учебник, – 3-е изд. – М.: Гардарика, 2007. – 528 с.

5. Глухов В.В. Менеджмент: Учебник. – СПб.: Спец. лит., 2008. – 700 с.

6. Дафт Р.В. Менеджмент. – СПб.: Изд. "Питер", 2000. – 612 с.