Пелешок О. М. МЕ-41д

Наук. керівник Римарева Л. М.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ,

м. Вінниця

ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЦІНОУТВОРЕННЯ ТА ШЛЯХИ ЙОГО ЗАСТОСУВАННЯ В УКРАЇНСЬКІЙ ЕКОНОМІЦІ

Постановка проблеми. Однією з найважливіших задач держави є забезпечення такого співвідношення монополії та конкуренції, яке не призводить до руйнівних наслідків в економіці. Складовими системи регулювання економічних відносин є підсистеми фінансово-валютного, бюджетного, кредитного, податкового та цінового регулювання, головна мета функціонування яких — підтримання балансу попиту та пропозиції, споживання та накопичення товарної та грошової маси.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питанням ціноутворення та цінової політики займались такі вчені, як В.С. Пінішко, М.І. Гельвановський, Л.О. Шкварчук, А.Ф. Павленко, В.Л. Корінєв, Д.М. Стеченко та інші.

Метою дослідження є вивчення особливостей регулювання ціноутворення у зарубіжних країнах, аналіз законодавчого регулювання процесів ціноутворення в Україні, розробка методичних підходів до вирішення проблем регулювання ціноутворення на основі іноземного досвіду.

Виклад основного матеріалу. Більшість країн з економікою змішаного типу застосовують певні принципи ціноутворення, що декларуються у вигляді законодавчих актів, які регламентують порядок і методологію формування цін.

Вплив на виробників з боку держави може бути прямим (шляхом установлення певних правил ціноутворення) і непрямим (через такі економічні важелі, як фінансово-кредитний механізм, оплата праці, оподаткування).

На даний час в Україні існує певна система впливу на процеси ціноутворення. Ця система, з одного боку, обмежує підприємства у визначенні ціни, а з іншого — створює більш-менш справедливі умови функціонування для усіх учасників економічних відносин, сприяє створенню вільного конкурентного середовища, обмежує розвиток негативних тенденцій — монополістичного ціноутворення, штучного підвищення цін на товари першої необхідності тощо.

Право встановлення вільних цін наша держава надала суб’єктам господарювання Законом України “Про ціни та ціноутворення”, однак право формування і проведення політики цін залишилось прерогативою держави. Проведення політики цін поряд з проведенням податкової, інвестиційної та іншої політик визначене державою у 116 статті Конституції України [1].

Згідно із Законом України “Про ціни та ціноутворення”, політика ціноутворення є складовою частиною загальної економічної і соціальної політики України [2].

У зарубіжній та вітчизняній економічній літературі існує твердження, що політику цін формують і здійснюють суб’єкти господарювання. Оскільки політика – вид державної діяльності, то очевидно, що формувати і проводити політику цін може тільки держава через державні органи влади [3].

Л.О. Шкварчук розглядає державне регулювання цін як діяльність держави, спрямовану на встановлення і збереження такого рівня цін, який би забезпечив рентабельну діяльність суб’єктів господарювання, паритет різних цін галузей народного господарства, реальність заробітної плати, стійкість валюти та ін. [4].

Вивчення досвіду з ціноутворення та регулювання цін промислово розвинених країн дає змогу зрозуміти закономірності і тенденції цих процесів, що сприяє формуванню цінового механізму в Україні в період переходу її економіки до ринку.

Правила з ціноутворення, використовувані більшістю країн з економікою змішаного типу, оформляються у вигляді законодавчих актів, що регламентують порядок і методологію формування цін. Методологічний аспект ціноутворення в розвинених країнах полягає у визначенні державними органами загальних принципів, методів і нормативів установлення цін. Крім прийняття рішень зі стратегічних і тактичних питань, державні органи беруть на себе функцію введення конкретних цін на товари і послуги, що мають для національної економіки вирішальне значення. Ними здійснюється й контроль над цінами. Сфера контрольованого державою ціноутворення охоплює від 10 до 30% загального обсягу продукції, що випускається [5].

Державне регулювання цін у країнах з ринковою економікою — це втручання держави (за допомогою законодавчих, адміністративних і бюджетно-фінансових заходів) в процес ринкового ціноутворення з метою сприяння стабільному розвитку економічної системи в цілому. Регулювання цін носить антикризовий та антиінфляційний характер.

На способи і методи державного регулювання цін впливають: національні, кліматичні, сировинні, політичні фактори, місце країни у світовому поділі праці тощо.

Розглянемо заходи і методи, за допомогою яких здійснюється державне регулювання цін у промислово розвинених країнах.

Помітне прискорення темпів зростання оптових і роздрібних цін на внутрішньому ринку США в 70-х роках, переростання помірної інфляції у «галопуючу» спричинили необхідність модифікації економічної стратегії країни. Першою реакцією держави стала спроба перемогти інфляцію за допомогою методів прямого регулювання цін.

На теперішній час американська адміністрація, обмежуючи державне фінансування і пряме регулювання цін по окремих товарних групах, наголошує на активному використанні ринкових важелів і методів непрямого регулювання, що сприяють загальному оздоровленню економіки країни. У цілому такий підхід в останні роки справляв стабілізуючий вплив на розвиток інфляційних процесів. Серед основних напрямів непрямого регулювання цін можна виділити такі:

- регулювання дисконтної ставки федеральних резервних банків;

- скорочення дефіциту державного бюджету;

- федеральні закупівлі товарів і послуг;

- податкова політика.

Всього у США державою регулюється від 5 до 10% цін.

Незважаючи на дію принципу вільного встановлення цін в умовах ринкового господарства Франції, роль держави зводиться до прямого регулювання цін на сільськогосподарську продукцію, газ, електроенергію, транспортні послуги або до здійснення контролю над цінами в умовах конкуренції. Така специфіка економіки Франції визначила співвідношення між регульованими і вільними цінами на товари і послуги: приблизно 20% цін регулюються державою, інші 80% знаходяться в режимі вільного ринкового ціноутворення.

Регулювання і контроль над цінами в Іспанії держава здійснює щодо товарів першої необхідності, а також товарів і послуг, виробництво яких монополізовано.

Систему ціноутворення в Данії зумовлюють ринкові фактори. Державний вплив на формування цін дуже обмежений і зводиться, здебільшого, до допомоги у формуванні максимально сприятливих умов для вільної конкуренції приватних виробників, що самі встановлюють ціни на свою продукцію виходячи з таких критеріїв, як обсяги виробничих витрат, співвідношення попиту та пропозиції тощо. Гнучке застосування системи споживчих податків дає змогу уряду впливати на рівень цін тих чи інших товарів і на споживання певних товарів у бажаному напрямі (наприклад, обмежувати споживання спиртних напоїв). Питома вага встановлюваних безпосередньо державою твердих чи регульованих цін у загальній структурі споживчих цін становить близько 6%.

Державне регулювання ціноутворення в Греції здійснюється як шляхом безпосереднього визначення цін і контролю за їх дотриманням, так і проведенням політики цін і доходів на певних етапах розвитку країни. Ціни на споживчі товари і послуги (приблизно 20% найменувань) регулюються державними органами.

Становить інтерес досвід державного регулювання цін у Швеції. Тут спостереження і контроль над цінами здійснює спеціальний орган — Державне управління цін і конкуренції. Крім того, в 23 губерніях Швеції функціонують контори з проведення такої роботи чисельністю від 2 до 10 осіб (на 9 млн. населення). Існує державна монополія на винно-горілчані вироби, поштові та деякі інші види телекомунікацій і поштових послуг, на аптечну торгівлю.

В Японії заборонено встановлювати “несправедливі” як монопольно високі, так і монопольно низькі ціни, що переслідують ціль “вибити” конкурента з ринку. Вжито обмежувальних заходів щодо одночасного підвищення цін. Вони поширюються на галузі, де обсяг виробництва більше 30 млрд. єн.

Орієнтація на світові ціни у внутрішньому ціноутворенні – одна з найбільших помилок теоретиків і практиків сучасного лібералізму. Кожна національна господарська система зобов’язана орієнтуватися на власні пропорції обміну, що відображають потреби внутрішнього ринку та сприяють розвитку [6].

Висновки. Головною метою цінової політики держави повинно бути відновлення та розвиток вітчизняного виробництва. Для вирішення соціально-економічних проблем країни необхідно розробити концепцію державної цінової політики, яка б базувалась на таких принципах:

- відновлення відтворювальної функції цін;

- надання цінам стимулюючої функції з метою прискорення технічного розвитку і зростання ефективності виробництва;

- здійснення антиінфляційної політики, яка не перешкоджає економічному зростанню країни;

- проведення кредитної політики, спрямованої на усунення дефіцитів і диспропорцій.

Для цього в Україні створюється та поступово вдосконалюється система органів ціноутворення, до складу якої входять загальнодержавні, регіональні та відомчі установи. Політика ціноутворення є складовою соціальної політики України, тому для захисту вітчизняного споживача необхідно побудувати власну гнучку, але надійну цінову базу.

Список використаних джерел:

1. Конституція України від 28.06.1996 зі змінами, внесеними Законом України №2222-IVвід 8.12.2004// zakon1.rada.gov.ua

2. Про ціни та ціноутворення: Закон України від 03.12.1990 №507-XII, зі змінами і доповненнями// zakon1.rada.gov.ua

3. Павленко А.Ф., Корінєв В.Л. Маркетингова політика ціноутворення: Монографія. – К.:КНЕУ, 2004. – 332с.

4. Шкварчук Л.О. Ціноутворення: Підручник. – К.: Кондор, 2006. – 460с.

5. Стеченко Д.М. Державне регулювання економіки: Навч. Посібник. – 3-тє вид., випр. – К.: Знання, 2006. – 262с.

6. Гельвановский М. Ориентация внутренних цен на мировые – глубокое заблуждение отечественных либералов. За это мы расплачиваемся из своего кошелька// Российская Федерация сегодня. – 2009. - №9. – с.22-23.