Гусєв Я.О.

Українська академія банківської справи Національного банку України

Методи проникнення іноземного капіталу

в банківську систему України

Розвиток банківської системи України тісно пов’язаний з інтеграційними процесами, що відбуваються у світовій економіці, тому проблеми доступу іноземного капіталу та його впливу на діяльність вітчизняних банків і економічну безпеку держави в цілому набувають особливої актуальності. Про важливість оцінки процесу залучення іноземного капіталу у контексті проблеми підвищення капіталізації банківської системи України свідчить досвід ряду країн Центральної та Східної Європи, для яких активна експансія іноземного капіталу в банківський сектор розпочалася ще в середині 1990-х pp. В цих країнах банки з іноземним капіталом контролюють в середньому понад 60% активів банківської системи (в Чехії – 66%, в Угорщині – 62%, в Польщі – 70%).

Іноземні банки намагаються вийти з перенасичених європейських ринків до ринків Східної Європи та СНД, що інтенсивно розвиваються протягом останніх років. Українська банківська система становить неабиякий інтерес для іноземних інвесторів, однак, вони бажають не просто брати участь в управлінні банками, а отримати право повного володіння придбаним ними товаром. Проте необхідно зазначити, що іноземні і вітчизняні інвестори істотно відрізняються як у своїх поглядах відносно цінності банківського бізнесу, так і у виборі переліку факторів, що її формують.

Серед основних методів проникнення іноземного капіталу у вітчизняний банківський сектор можна виділити наступні:

- купівля повного (85-90%) пакету акцій (продаж АБ «Ажіо», АППБ «Аваль», ЗАТ «КБ«НРБ-Україна», АКБ «Мрія», АКБ «Укрсоцбанк», АТ «Індустріально-експортний банк» тощо);

- портфельна (10-20%) купівля акцій (продаж 10% акцій АКБ «Форум», 20% акцій АКБ «Мегабанку», 18,9% акцій АТ «Родовід банк» тощо);

- залучення фінансового донору (продаж 51% капіталу АКІБ «УкрСиббанк» банківському холдингу BNP Paribas та майже 27% статутного фонду ВАТ «ВАБанк» нідерландському фінансовому холдингу TBIF Financial Service, який входить до багатопрофільної ізраїльської ФПГ Кardan ).

Результати розрахунку відношення ціни купівлі-продажу до капіталу по здійснених угодах (якщо не враховувати фактори недооцінки капіталу банків), дозволяють стверджувати, що цілями експансії іноземного капіталу в банківську систему України найчастіше є отримання ринкових переваг за рахунок місткості вітчизняного ринку банківських послуг з урахуванням перспектив його розширення, а також приваблива доходність операцій. Так, 93% пакета акцій АППБ «Аваль» було продано з індексом ціни 3,9; 10% акцій банку АКБ «Форум» – з індексом 2,9; 9,55% акцій ВАТ «ВАБанк» – з індексом 2,1; 98% АКБ «Мрія» – з індексом 1,7; 98% акцій АТ «Індекс банк» – з індексом 6,5; 18,9% акцій АТ «Родовід банк» – з індексом 5,4; 90% акцій ЗАТ «Рада банк» – з індексом 1,1).

Досвід укладання угод купівлі-продажу банківських установ на ринках інших країн, що розвиваються, дозволяє стверджувати, що найчастіше ціна угоди вдвічі або втричі перевищує капітал цих банків. Так, одна з найкрупніших угод на теренах СНД – продаж російського ВАТ «Імпексбанк» австрійській банківській групі Raiffeisen International Bank-Holding AG – відбулася з коефіцієнтом 2,75, французька група BNP Paribas придбала контрольний пакет ВАТ «Банк «Русский стандарт» (співставного за розмірами з АППБ «Аваль») за 250 млн. дол.).

Завищення ціни при укладанні угод купівлі-продажу банків в країнах з нерозвиненим фондовим ринком можна пояснити наступним чином:

- намагаючись закріпитися на українському ринку, інвестори переплачували на початковому етапі входження на ринок;

- всі перспективні ринки банківських послуг в країнах Центральної та Східної Європи вже поділені, найбільш привабливими для інвесторів залишаються ринки Росії та України;

- основною стратегією виходу іноземного інвестора на ринок банківських послуг іншої країни є розміщення дешевих ресурсів, а не залучення депозитів на ринках приймаючих країн. Це підтверджує той факт, що з коефіцієнтом, вищим, ніж 3,0, були продані українські банки, які мають розгалужену мережу філій (АППБ «Аваль», АКІБ «УкрСиббанк», АКБ «Укрсоцбанк», АТ «Індексбанк»). Крім того, частина банків з іноземним капіталом до 2008 р. не залучала депозитів населення, а інші пропонували не дуже привабливі процентні ставки по вкладах.

В останні роки загальна стратегія діяльності на вітчизняному ринку більшості банків з іноземним капіталом дещо змінилася. Так, в основній масі банки з іноземним капіталом переорієнтувались на роздрібний ринок, зокрема, на сегменти споживчого та іпотечного кредитування населення, хоча на етапі входження іноземних банків на український ринок банківських послуг їх основна діяльність була спрямована на обслуговування цільових клієнтів з материнської країни, які мали вищу платоспроможність, ніж великі внутрішні компанії, а також на здійснення спекулятивних операцій з ОВДП.

Розглядаючи специфіку банків, що купуються, можна дійти висновку, що інвесторів в першу чергу цікавить філійна мережа банку та його клієнтура, хоча останнє не є пріоритетним. Якщо декілька років тому іноземні інвестори вирішували для себе принципове питання: виходити на український ринок чи ні, то останнім часом для них більшої актуальності набуває проблема, як саме увійти на ринок банківських послуг України. Більшість експертів вважає, що банки так званої „першої десятки”, на сьогодні вже втрачають цінність для інвесторів (порівняно з першими проданими банками), адже через значні ціни минулих продаж в очах їх власників вартість підвищилась. Іноземні інвестори, входячи на український ринок банківських послуг, готові вкладати значні кошти, адже нестабільна економічна ситуація, поєднана з їх великим досвідом, може принести їм великі результати. Крім того, вони приймають до уваги і той факт, що інші учасники ринку, представлені в основному українськими власниками, не мають достатньо коштів для конкурування з великими світовими фінансовими об’єднаннями. Сьогодні інвестору необхідно знайти свою нішу і мати основу для розвитку свого бізнесу, а не переплачувати за розмір та історію. Таким чином, решта великих банків навряд чи буде становити значний інтерес для продажу, а різниця у поглядах інвесторів та власників на їх цінність зменшить інвестиційну привабливість даного товару через те, що навряд чи вдасться домовитися про ціну на рівні минулих продаж великих банків. Однак, говорити про зменшення інтересу до українських банків зарано, найбільш імовірним варіантом є зміщення акцентів та поглядів у бік менших банків. Таку зміну можна пояснити тим, що інвестору буде вигідніше об’єднати під єдиним управлінням два або три малих банка з добре розвиненою філійною мережею, аніж створювати новий великий банк та витрачати дорогоцінний час на одержання ліцензії. Досить імовірним є також підвищення уваги до дрібних українських банків з боку вітчизняних інвесторів, які, з метою виживання у конкурентній боротьбі з іноземними інвесторами на вітчизняному ринку, будуть змушені підвищувати свій капітал та розвивати філійну мережу.