Жабська Я. Е., аспірант Литвинов О. І.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михала Туган – Барановського, Україна

Сучасний стан розвитку системи соціального захисту населення.

В умовах ринкової трансформації українського суспільства особливого значення набуває вирішення проблем соціального захисту населення, що обумовлено конституційним правом громадян України [1]. Саме тому вивчення, узагальнення та розробка рекомендацій і пропозицій щодо розв’язання проблеми формування і функціонування дієвої системи соціального захисту населення набуває особливої актуальності.

Наукові дослідження з питань розробки теорії соціального захисту населення та вдосконалення практичної діяльності держави в цьому напрямі проводяться в спеціалізованих науково-дослідних установах. Окремим аспектам соціального захисту присвятили свої праці вітчизняні й зарубіжні вчені та фахівці, зокрема А.Александрова, А.Базилюк, Н.Борецька, Л.Вернигора, В.Волик, Д.Галлагер, О.Гаряча, Н.Гринчук, Ю.Дехтяренко, Б.Зайчук, І.Калачова, В.Кириленко, Е.Лібанова, М.Ліборакіна та багато інших.

Соціальний захист населення – це державна підтримка певних категорій населення, які можуть зазнавати негативного впливу ринкових процесів, забезпечення відповідного рівня життя шляхом надання правової, фінансової, матеріальної допомоги окремим громадянам (найбільш вразливим верствам населення), а також створення соціальних гарантій для економічно активної частини населення, забезпечення прийнятних для країни умов життя та праці громадян, у тому числі через установлення соціальних стандартів [2].

Кінцевою метою соціального захисту є надання кожному члену суспільства, незалежно від соціального походження, національної або расової належності можливості вільно розвиватися, реалізувати свої здібності.

Соціальний захист населення як система, діюча в ринкових умовах, є комплексом нормативних актів, форм, методів та дій, що мають забезпечити: диференційний підхід до різних соціально-демографічних верств населення залежно від ступеня їх економічної самостійності, працездатності та можливості отримання доходів; реалізацію прав кожного громадянина на працю і отримання гарантованого мінімуму доходів, достатнього для нормальної життєдіяльності працюючого та його сім’ї; надання різних форм допомоги безробітним: виплати по безробіттю, організація громадських робіт, перепідготовка та отримання нової спеціальності, з якої є вільні робочі місця, створення умов для започаткування власної справи; державні гарантії щодо підтримки необхідного рівня життя малозабезпеченим категоріям населення; грошову компенсацію населенню при здійсненні реформ цін.

Також необхідно виділити основні приклади соціальних заходів: це придбання спеціального обладнання для бібліотек, клубів, навчально-інформаційних центрів, редакцій періодичних видань, будинків звукозапису, друку; фінансування заходів по зміцненню матеріально-технічної бази відділень соціальної реабілітації інвалідів; субсідії; фінансування дитячих садочків та багато інших.

Соціальний захист містить як пасивні, так і активні заходи підтримки доходів. Пасивними заходами є соціальна допомога, активними - соціальне страхування, лікування та профілактика хвороб, а також сприяння освіті й підвищенню кваліфікації [3]. Пасивна підтримка надається у вигляді соціальної допомоги - допомоги суспільства особі або сім’ї, яка не має достатніх засобів існування. Соціальна допомога за своєю суттю є адресною, тому що надається лише тим, хто її потребує. Через соціальну допомогу соціальний захист виконує свою лікувальну, реабілітаційну функцію, яка полягає в тому, щоб допомогти людям, які потрапили в скрутну життєву ситуацію, вберегтися від зубожіння і не опинитися на узбіччі суспільства.

Проте не менш важливими є також заходи, спрямовані на запобігання ситуаціям, які загрожують добробуту людини, стимулювання активності особи. Соціальний захист виконує свою превентивну, запобіжну функцію шляхом захисту особи та її сім’ї від втрат доходу, пов’язаних з безробіттям, старінням, хворобою або смертю, та поліпшення її добробуту через соціальні служби й економічну допомогу на виховання дітей. Система соціального захисту включає програми зайнятості, соціального страхування, охорони здоров’я та ін.

Державне соціальне забезпечення є складовою системи соціального захисту і виконує функцію нагромадження та розподілу коштів, призначених на соціальну допомогу, виплати по соціальному страхуванню тощо. Соціальне забезпечення включає пенсії й різного роду допомоги. Таким чином, під соціальним забезпеченням розуміють заходи матеріальної підтримки особи та сім’ї з боку держави і суспільства. До системи соціального захисту слід віднести також соціальні нормативи гарантовані державою мінімальні рівні винагороди за працю, стипендіального та соціального забезпечення.

Сучасний стан розвитку системи соціального захисту потребує значної уваги до пошуку оптимальних шляхів надання соціальної допомоги та послуг. Запровадження нових і вдосконалення діючих соціальних програм дають можливість оптимізувати управління системою соціального захисту населення, забезпечити високу якість та оперативність надання послуг найвразливішим громадянам і сім’ям.

Література:

1. Воробьев Е.М., Соболева М.В. Поняття соціального захисту і соціальної безпеки // Бизнес-информ.- 2008.- № 5.- С. 20-22.

2. Зайнятість і соціальний захист населення / Под ред. А. А. Гриценко.- Х.: Форт, 2008.- 928 с.

3. Миркин Я. Соціальний захист населення в Україні // Рынок ценных бумаг.- 2001.- № 12.- С. 11-13.

4. Олійник М. В. Вплив помилкових уявлень на економічну динаміку в умовах ринкової трансформації // Вісник економіки транспорту і промисловості.- № 28.- Харків: УкрДАЖТ, 2009.- С. 48-53.