Экономические науки / 15. Государственное регулирование экономики

Котляр Аліса Борисівна

Наук.кер. Никифорак О. Я.

Буковинська державна фінансова академія

Зарубіжний досвід регулювання зайнятості населення та можливості його використання в Україні

Резюме

У статті розглядаються проблеми формування політики зайнятості в Україні у контексті проведеного аналізу зарубіжного досвіду. Запропоновано шляхи вдосконалення формування політики зайнятості в Україні.

Ключові слова: зайнятість населення, трудовий потенціал, ринок праці, зарубіжний досвід.

Summary.

The article sets up problems concerning with forming the employment policy in Ukraine in the context of experience’s analysis of foreign countries. It is

proposed the ways of improvement of employment policy forming in Ukraine.

Key words: population employment, labor potential, labor market, foreign experience.

Постановка проблеми. Підвищення рівня зайнятості населення, покращення її якісних характеристик є важливою передумовою економічного розвитку країни, каталізатором перебігу економічних процесів як на регіональному, так і на державному, а також на міжнародному рівнях. У зв’язку з цим економічно розвинуті країни і міжнародні організації відносять проблеми зайнятості до тих, вирішення яких впливає на забезпечення соціально-економічної стабільності суспільства. Від так, зайнятість як соціально-економічне явище традиційно є предметом державного регулювання [1, с.76]. Однак у різних країнах існують свої відмінності у реалізації політики зайнятості населення. На даному етапі в Україні становлення ринкової економіки характеризується відсутністю ефективних механізмів регулювання зайнятості населення, що спонукає до необхідності адаптації політики зайнятості до європейських вимог, забезпечення узгодженості та збалансованості інтересів у суспільстві, формування сталої фінансової основи та реформування законодавчо-нормативної бази.

Постановка завдання. Метою статті є дослідження основних напрямів державного регулювання зайнятості зарубіжних країн. Поставлена мета зумовила необхідність реалізації наступних завдань : виокремити фактори, які обумовлюють виникнення проблем в галузі зайнятості, спільні для більшості розвинутих країн; окреслити альтернативні шляхи вирішення цих проблем; сформулювати рекомендації щодо використання закордонного досвіду регулювання зайнятості в Україні.

Аналіз останніх досліджень. На сучасному етапі дослідження проблеми зайнятості залишається досить актуальним, про це свідчать численні праці та статті таких науковців як: Е. Лібанова, Н. Павловська, І. Бондар, І. Петрова, В. Близнюк, Ю. Маршавін, М. Махсма, М. Корчун, І. Моторна, О. Павловська, Ю. Краснов, О.Т ерещенко, Н. Гаркавенко [4].

Е. Лібанова у своїх працях піднімає питання про можливості державного регулювання та сегментацію зайнятості в державі. О. Павловська вивчає удосконалення політики зайнятості населення на основі реальної оцінки вартості робочої сили. Ю Маршавін та І. Бондар досліджують нормативно-правове регулювання зазначених питань. Привертають увагу і дослідження О. Терещенка з питань розвитку зайнятості в Україні за умови членства в СОТ. При усьому різноманітті наукових доробків з проблем зайнятості населення, варто зазначити, що наразі відсутня дієва концепція державного регулювання. Необхідним є і з’ясування нових підходів до проблеми використання зарубіжного досвіду регулювання зайнятості.

Виклад основного матеріалу. Одним із компонентів пошуку шляхів реформування національної системи регулювання зайнятості населення стає дослідження механізмів, принципів, правових засад та форм регулювання зайнятості населення у зарубіжних країнах.

Слід враховувати, що у кожній з країн існує власна національна модель регулювання зайнятості, на формування якої впливають певні системні чинники, під якими розуміють : надання переваги проведенню активної чи пасивної політики зайнятості; ступінь централізації ринку праці та законодавства з питань зайнятості; участь у вирішенні проблемних аспектів профспілок, організацій роботодавців, тощо [1, c.77]. Відповідно до цього, розвинутими країнами використовуються різні за своєю суттю і характером методи регулювання зайнятості.

В цілому у світовому досвіді господарювання по відношенню до зайнятості виділяють 5 домінуючих моделей: американська, німецька, англійська, шведська та японська [2].

Основні концептуальні відмінності зазначених моделей і української зосереджуються у застосуванні різних підходів щодо розподілу коштів на активні й пасивні заходи політики зайнятості, а також у відмінності законодавчого забезпечення гарантій з працевлаштування.

Розглядаючи американську модель, бачимо, що регулювання зайнятості представлено системою трьох складових : державні підприємства, пов’язані з наймом робочої сили; фінансово-кредитна політика, з допомогою якої відбувається регулювання попиту на робочу силу, і безпосереднє регулювання зайнятості з допомогою штатної системи законодавства [3]. Регулюючими важелями є : здійснення широкомасштабних заходів по створенню нових додаткових робочих місць; заходів по перерозподілу трудових навантажень; заходів по збереженню робочих місць, зокрема націоналізація підприємств з цією метою.

Щодо Німеччини, то держава так само вживає заходів по збереженню робочих місць, надаючи пільги підприємствам, які утримуються від масових звільнень працівників.

Для англійської моделі зайнятості характерна державна активність у її стимулюванні. Законодавча система в Англії надає можливість місцевим владним органам самостійно заохочувати підприємницьку ініціативу [3]. Акцентується увага і на систему професійної підготовки, перенавчання і працевлаштування, вдосконалення системи соціального забезпечення.

Основою сучасної політики зайнятості у Швеції є не сприяння працевлаштуванню і виплата допомоги по безробіттю, а попередження виникнення безробіття. Шведська модель орієнтована на підприємство, і має свою специфіку, суть якої – орієнтація на групи зі слабкою позицією на ринку праці.

Японська модель регулювання зайнятості передбачає особливу політику використання робочої сили – систему довічного найму. Керівництво кожної японської фірми найвищою мірою вимогливо і причепливо ставиться до відбору, прийому, навчанню, вихованню кадрів фахівців і керівників.

Що ж до установ з працевлаштування, то в Америці активно діють не тільки державна служба зайнятості, а й численні приватні спеціалізовані бюро найму, які мають у своєму розпорядженні всі необхідні дані про працівників різного роду професій, що сприяє більшій інформатизації процесу регулювання зайнятості.

У Німеччині функції працевлаштування у службі зайнятості здійснюються відповідно до класифікації професій з урахуванням особливостей місцевих ринків робочої сили [5].

Варто зазначити, що серед розвинутих країн служба зайнятості Швеції – Національна рада з питань ринку праці – відрізняється високою контактністю та взаємодією з ринком робочої сили.

Отож, аналіз функціонування американської, німецької, шведської, англійської і японської моделей функціонування систем регулювання зайнятості населення дозволяє зробити висновок, що на шляху України до становлення соціально орієнтованої економіки стоїть досить багато завдань.

Україні належало б створити єдину інформативну базу даних про ринок праці; сформувати систему заохочення підприємницької активності, що стосується безпосередньо заохочення малого і середнього бізнесу. Доцільно було б розробити функціональну систему приватних агенцій з працевлаштування. Якби політика держави була направлена на збереження робочих місць, на виплату податкових пільг та дотацій підприємцям за їх збереження, а не на пасивні виплати допомоги по безробіттю, рух уперед до економіки розвинутих країн був би швидшим.

Висновки. Отже, проаналізувавши зарубіжний досвід слід зазначити, що перехід України до ринкових моделей зайнятості мав би означати цілковиту перебудову – нові методи та принципи управління трудовим потенціалом.

У майбутньому політика зайнятості в Україні повинна бути спрямована:

- на формування необхідних організаційних і соціальних умов для забезпечення гарантій зайнятості;

- на здійснення заходів, спрямованих на попередження безробіття;

- на державну підтримку малого і середнього бізнесу;

- на підвищення ролі держави у вирішенні проблем створення та захисту робочих місць, а також на залучення до вирішення цього питання комерційних структур. Адже досвід зарубіжних країн показує, що ще жодній країні не вдалося цілком вирішити усі наявні проблеми сфери ринку праці лише одним методом.

Література:

1. Забута Н. Регулювання зайнятості населення: теорія і зарубіжний досвід. // Економіка. Проблеми економічного становлення. – 2009. - № 5. – С. 76-82.

2. Махсма М. Світові тенденції трансформації зайнятості населення в умовах глобалізації економіки// Україна: аспекти праці.- 2007.- № 4. - С. 10-15.

3. Островерхов В. Використання зарубіжного досвіду для вдосконалення концепції зайнятості України в умовах кризи. [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Rarpsu/ 2009_14/Ostroverkhov.pdf

4. Рябоволик Т. Генезис трансформації змісту категорії зайнятості в умовах розвитку сучасних ринкових відносин // Наукові праці КНТУ. Економічні науки. – К: 2010. - Вип. 17.

5. Штанська О. Зарубіжний досвід взаємодії державної молодіжної політики та політики зайнятості. [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/DeBu/2008-1/doc/5/08.pdf