Економічні науки/3. Фінансові відносини

Антонова А. А.,

Науковий керівник: ст. викладач Чимирис С. В.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського

ГЛОБАЛІЗАЦІЯ МІЖНАРОДНИХ ФІНАНСОВИХ РИНКІВ І ФОРМУВАННЯ НАДНАЦІОНАЛЬНИХ ІНСТИТУТІВ

Проблематика глобалізації є одним з найбільш актуальних питань в міжнародних економічних і політичних колах, що знайшло своє відображення у численних теоретичних і практичних дослідженнях науковців з багатьох країн світу.

Головним напрямком економічної глобалізації є глобалізація міжнародних фінансових ринків, або фінансова глобалізація. Глобалізація фінансових ринків полягає в посиленні їх ролі в процесі руху ресурсів між країнами, що супроводжується зростанням міжнародної мережі фінансових організацій та виникненням якісних змін в структурі управління організацій та філософії менеджменту. Іншими словами, вона сприяє посиленню взаємозв’язків національних фінансових ринків і перетворенню їх у єдиний загальносвітовий потік.

Необхідно зазначити, що глобалізація фінансових ринків сьогодні має революційні за своїм ефектом наслідки. Нова ситуація у світі, що склалася наприкінці ХХ століття під впливом глобальних процесів розвитку, відкриває перед багатьма країнами широкі перспективи для співпраці, доступ до здобутків світової цивілізації. Глобальні ринки створюють нові можливості для зростання ефективності бізнесу, вони відкривають доступ до величезних ресурсів капіталу та технологій. Руйнуючи ізольованість національних ринків, вона сприяє інтеграційним процесам, посилює конкуренцію, розширює обсяги та масштаби використання фінансових ресурсів, які необхідні для розвитку національних економік [1].

Водночас глобалізація ставить перед країнами і складні проблеми. Відкритість національних ринків та розвиток транснаціональних структур досягли такого рівня, що можливість держави впливати на свій економічний розвиток значно звузилася. Економічні процеси, особливо у валютно-кредитній сфері, набувши глобального характеру, стали менше піддаватись регулюючим зусиллям окремих, навіть дуже впливових країн. Крім цього, спостерігається суттєва зміна форми взаємодії даної сфери з державними органами регулювання. Якщо раніше протягом тривалого періоду часу національні фінансові ринки функціонували та були підконтрольні державним інституціям в межах визначеної країни, то сьогодні за умов інтеграції національних ринків у єдине фінансове середовище, національні держави втрачають свої позиції у застосуванні власного регуляторного арсеналу. Так, за оцінками Р. Аллена, світовий фінансовий ринок переміщує за місяць понад 3 трлн. дол. США із країни в країни, з яких 2 трлн. дол. США – гроші, що не контролюються державою чи іншими офіційними інститутами [2].

За таких умов знижується ефективність державних інститутів, яким дедалі складніше впливати на процеси, суттєва (а часто і визначальна) частина яких відбуваються за межами, що знаходиться під їх владним контролем. Подібна ситуація має і політичні наслідки. Як зазначає А. Неклесса, транснаціональні фінансово-економічні інститути досягли такої ваги, що їх діяльність має "владні функції, які виходять за межі найбільш складних виробничих і ринкових зв'язків" [3] у результаті цього народжується нова, наднаціональна, система управління, інституціоналізована в ТНК і міжнародних організаціях –"Велика сімка", МВФ, Світовий банк. Проте, ефективність наддержавного втручання тим вища, чим більшу частину свого суверенітету держави-члени делегують таким глобальним інститутам, чим повніше держави тримаються спільно розроблених правил гри не лише у своїй зовнішньоекономічній діяльності, але і у внутрішній економічній політиці.

Підсумовуючи, можна зазначити, що в процесі зближення національних економік та інтернаціоналізації фінансових ринків дедалі очевиднішою стає необхідність розробки нових підходів до формування системи управління міжнародними фінансовими ринками, що базувалися б на єдиних стандартах і нормах функціонування. У світових наукових колах ведуться запеклі дискусії з приводу організації такої нової системи регулювання. Так, американські економісти доцільнішим вважають об’єднання органів фінансового управління у декілька потужних інституцій для забезпечення конкуренції між ними та контролю за діями один одного. З огляду на практику ЄС, спостерігаються тенденції до трансформації суб’єктів грошово-кредитного регулювання, наслідком чого стало створення у 1998 році Європейського Центрального банку. Вітчизняні ж науковці, зокрема З.О. Луцишин, пропонують створення Єдиного Всесвітнього Банку – як інституційної основи глобальної фінансової архітектури та головної координуючої установи [4]. При цьому каркас такої світової контрольнорегуляторної архітектури має спиратися на дві опори – національні держави як основні низові регулятори, і певну наднаціональну структуру, яка буде координувати і спрямовувати дії останніх.

Таким чином, реалії та тенденції сучасного розвитку світової економіки ставлять на порядок денний питання розробки нових підходів та принципів щодо формування системи управління процесами глобалізації, яка охопила всі країни і культури планети. Така система може бути сформована на наднаціональному рівні і має відповідати тим загрозам та викликам, які несе глобалізація.

Крім цього, всі елементи нової системи, в тому числі й Україна, мають адекватно реагувати на її вимоги (і неважливо чи йдеться про уніфікацію у сфері фінансів чи у сфері інформатики) та розвиватися за її законами.

Література:

1. Афанасьєв Е. В. «Глобалізація фінансових ринків», - М.; - 2008, - С. 8-16;

2. Allen R. «Financial Crises and Recession in the Global Economy», - Aldershot,

1994;

3. Неклесса А.И. Проблема ХХ века // Эксперт. №34 (17 сентября), 2001;

4. Луцишин З.О. «Трансформація світової фінансової системи в умовах глобалізації», – К.: Видавничий центр “ДрУк”, 2002;

5. Биков К. Е. «Глобалізація світових фінансових ринків», - М.; - 2007.