Гончарук Тетяна Петрівна

Вінницький національний аграрний університет

Науковий керівник: Пчелянська Г.О.

ВЕНЧУРНЕ ІНВЕСТУВАННЯ ЯК ШЛЯХ РЕАЛІЗАЦІЇ НАУКОЄМНИХ ПРОЕКТІВ

У контексті фінансування інноваційної діяльності в Україні окремої уваги заслуговує питання розвитку венчурного капіталу. Відомо, що, зокрема, в країнах Європи і США венчурний капітал — один з найважливіших інструментів фінансування науково-дослідних робіт і розвитку високих технологій, підтримки малого і середнього бізнесу. На жаль, роль венчурного капіталу у вказаних сферах в Україні залишається незначною.

Україна знаходиться на межі вичерпання ресурсів для екстенсивного розвитку економіки на основі радянської матеріально-технічної бази, що ускладнюватиме подальше економічне зростання та підвищення конкурентоспроможності українських виробників на внутрішньому та зовнішньому ринках. У цих умовах держава, використовуючи адміністративно-організаційні, податково-фінансові та інші важелі, повинна стати локомотивом інноваційного прориву української економіки.

Перевагами венчурного інвестування як головного джерела фінансування у сфері малого та середнього інноваційного бізнесу полягають в тому, що підприємства, які розвиваються, можуть отримати інвестиції тоді, коли інші фінансові інститути утримуються від ризикованих капіталовкладень [1].

Для вдосконалення фінансового забезпечення інноваційних процесів Україні потрібні нові альтернативні джерела інвестиційних ресурсів, серед яких у першу чергу доцільно розглянути питання розвитку венчурного фінансування, яке в розвинутих країнах є одним з важливих напрямів підтримки середнього та малого інноваційного підприємництва, фінансування науково-дослідних робіт.

У загальному вигляді венчурне фінансування — це довгострокові фінансові інвестиції з високим ступенем ризику в акції новостворюваних малих інноваційно-технологічних фірм (або венчурних підприємств, що вже добре себе зарекомендували), які орієнтовані на розробку і виробництво наукомістких продуктів задля їх розвитку й розширення, з метою отримання прибутку від приросту вартості вкладених коштів. Іншими словами, венчурне фінансування представляє собою своєрідну позику коштів, довгостроковий кредит без отримання будь-яких гарантій, при цьому венчурний капіталіст вкладає кошти в акціонерний капітал підприємства, іншу частину якого складає інтелектуальна власність засновників венчурного підприємства.

Без перебільшення можна констатувати, що венчурне фінансування це:

- важливий інструмент інвестування підприємств, розвиток яких пов'язаний зі значним ризиком з одночасною можливістю отримання великих прибутків;

- одне з найбільш реальних й доступних джерел фінансування малих високотехнологічних фірм, що займаються розробкою й впровадженням нових прогресивних технологій;

- надійна й дієва альтернатива позиковому фінансуванню, яка орієнтована не на Існуючі, а на майбутні активи компаній, що розвиваються;

- можливість здійснення якісного "стрибка" від ранніх безприбуткових етапів розвитку нової високотехнологічної компанії до рентабельних стадій її життєвого циклу [2].

До основних особливостей венчурного капіталу можна віднести:

1. Венчурний капітал є довгостроковим та ризиковим.

2. Інвестиції у фірми, чиї акції не обертаються у вільному продажі на фондовому ринку, а повністю розподілені між акціонерами — фізичними або юридичними особами

3. Кошти можуть надаватися під перспективну ідею без гарантованого забезпечення наявним майном, заощадженнями або іншими активами підприємця. Єдиною заставою служить спеціально обумовлювана частка акцій фірми, що вже існує або тільки створюється.

4. До ухвалення остаточного рішення про участь у венчурному фінансуванні конкретних ідей і розробок проводиться велика попередня робота з вивчення рівня підготовки і особистих якостей підприємця, аналізу представленого бізнес-плану, оцінки супутніх ризиків та можливих шляхів їх зменшення.

5. Інвестиції спрямовуються або в акціонерний капітал закритих або відкритих акціонерних товариств в обмін на частку або пакет акцій, або надаються у формі інвестиційного кредиту, як правило на термін від 3 до7 років. На практиці, проте, найчастіше зустрічається комбінована форма венчурного інвестування, при якій частина коштів вноситься до акціонерного капіталу, а інша — надається у формі інвестиційного кредиту.

6. Ні інвестор, ні його представники не беруть на себе ніякого іншого ризику (технічного, ринкового, управлінського, цінового і ін.), за винятком фінансового. Усі перераховані ризики несе на собі компанія і її менеджери.

7. Венчурні інвестори не зацікавлені в розподілі прибутку у вигляді дивідендів, а віддають перевагу реінвестуванню всього отриманого прибутку у бізнес.

8. Прибуток венчурного капіталіста виникає лише тоді, коли після 5—7 років після інвестування він зуміє продати пакет акцій, що належить йому, за ціною, що у декілька разів перевищує первинне вкладення [3].

На жаль, розвиток венчурного фінансування в Україні не можна назвати задовільним.

Розвиток венчурного бізнесу в Україні стримують такі негативні чинники:

- недосконала законодавча база;

- брак джерел фінансування інвестицій;

- погіршення ситуації в секторі генерації наукових знань;

- брак на ринку венчурного інвестування якісних проектів, які визначаються потужною маркетинговою стратегією та потенційною місткістю ринку;

- відсутність фахівців у сфері венчурного менеджменту, які володіють технологіями виявлення та оцінки інноваційних проектів [4].

Висновок. Отже, венчурне фінансування в Україні знаходиться на стадії зародження, законодавство у цій сфері не досконале, а тому виникають різні проблеми, як-то використання венчурних фондів в галузях, що не є інноваційними. Держава має сприяти розвитку венчурного фінансування, що є двигуном прогресу в усьому світі. В першу чергу, необхідно розробити законопроект, що відповідає усім вимогам та нормам, визначити сфери венчурного інвестування. По-друге, розробити державну програму підтримки венчурного інвестування.

Фінансова криза внесла свої корективи в розвиток інвестиційного бізнесу, тому необхідно, слідуючи тенденціям у світі, створити такі умови для венчурного капіталу, щоб він став надійним джерелом прибутків інвестора.

Література:

1. Москвін С.О. Венчурні фонди інноваційного розвитку / С.О.Москвін // Актуальні проблеми економіки. -2009. -№2. - С. 89-95.

2. Яскевич А.Й. Державне регулювання розвитку венчурного бізнесу в Інвестиційній сфері / А.Й. Яскевич//Державне управління: теорія та практика. — 2005.- № 1.- с.34.

3. Юхименко В.В. Проблеми венчурного фінансування в Україні .В.В. Юхимекнко // Інвестиції: практика та досвід. -2008. -№24. - С. 17-19.

4. Вишневська О.О. Венчурний бізнес як джерело фінансування інноваційної діяльності машинобудівних підприємств в умовах сучасного економічного розвитку України / О.О. Вишневська // Інвестиції: практика та досвід. -2010. -№4. - С. 27-30.