Економічні науки/6. Маркетинг і менеджмент
К.е.н. Курбацька Л.М.
Дніпропетровський державний аграрний
університет, Україна
Сучасні проблеми оцінки та забезпечення якості
продукції в Україні
Основною метою існування будь-якого суспільства є поліпшення якості життя
людей, важливою складовою частиною якого є стан здоров'я людини, що значною мірою залежить від якості
харчових продуктів. Дана проблема настільки важлива, що передбачає встановлення
правової основи гарантії якості та безпеки продовольчої сировини і харчових
продуктів, тобто забезпечення якості харчових продуктів на державному рівні.
Харчові
продукти, що реалізуються населенню, мають бути: безпечними для здоров'я
споживачів; мати високу харчову цінність відповідно до свого призначення; мати
привабливий товарний вигляд і естетичне оформлення із зазначенням спеціальних
відомостей про якість продуктів.
Присутність шкідливих і
небезпечних речовин у складі продукції харчування призводить до різних
небезпечних наслідків для людини, яка їх вживає, від легкої форми отруєння і до
виникнення алергії чи тяжких захворювань, внаслідок накопичення їх в організмі.
В останні роки в усьому світі значного
поширення набуло застосування технологій генної інженерії. На сьогодні в світі
існує декілька десятків ліній генетично модифікованих (ГМ) культур: сої,
картоплі, кукурудзи, цукрового буряка, рису, томатів, рапсу, пшениці, дині,
цикорію, папайї, кабачків, бавовни, льону і люцерни [4].
Посіви трансгенних
рослин постійно збільшуються. У 1996 році в світі під посівами трансгенних
сортів рослин було зайнято 1,7 млн. га, в 2002 році цей показник досяг 52,6
млн. га (з яких 35,7 млн. га – в США), в 2005 г ГМ-посівів було вже 91,2 млн.
га, в 2008 році – 102 млн. га [5].
У 2008 році
ГМ-культури вирощували в 22 країнах світу, серед яких Аргентина, Австралія,
Канада, Китай, Німеччина, Колумбія, Індія, Індонезія, Мексика, Південна Африка,
Іспанія, США. Основні світові виробники продукції з ГМО – США (68%), Аргентина
(11,8%), Канада (6%), Китай (3%) [4].
Використання генетично модифікованих
організмів у харчовій промисловості
швидко поширюється і в Україні. Не дивлячись на те, що вирощувати
генетично модифіковані рослини в нашій країні заборонено (але можна отримати
дозвіл на польові випробування ГМ рослин), на сьогодні вже більше 1 млн. га
полів засіяно генетично модифікованою соєю, картоплею, кукурудзою, рапсом. За
неофіційною інформацією, в Україні в 2009 році 45% всіх посівів сої були
генетично модифікованими [5].
За даними досліджень
наявність ГМО в продуктах харчування негативно впливає на стан здоров’я людини,
що їх вживає. Так, основними ризиками споживання в їжу генетично модифікованих
продуктів є наступні:
1.
Пригнічення
імунітету, алергічні реакції і метаболічні розлади, в результаті безпосередньої
дії трансгенних білків. Вплив нових білків, які продукують вбудовані в ГМО
гени, невідомий. Людина їх раніше ніколи не вживала і тому не ясно, чи є вони алергенами.
2.
Різні
порушення здоров'я в результаті появи в ГМО нових, незапланованих білків або
токсичних для людини продуктів метаболізму. Зазначене може бути причиною зміни
хімічного складу ГМО і виникнення токсичних властивостей. Незалежні експерти
стверджують, що ГМ культури рослин виділяють в тисячу разів більше токсинів,
чим звичайні організми.
3.
Порушення
здоров'я, пов'язані з накопиченням в організмі людини гербіцидів. Більшість
відомих трансгенних рослин не гинуть при масовому використанні сільськогосподарських
хімікатів і можуть їх акумулювати. Є дані про те, що цукровий буряк, стійкий до
гербіциду гліфосат, накопичує його токсичні метаболіти [4].
4.
Поява
стійкості патогенної мікрофлори людини до антибіотиків. При отриманні ГМО
використовуються маркерні гени стійкості до антибіотиків, які можуть перейти в
мікрофлору кишечнику, що, в свою чергу, може привести до медичних проблем –
неможливості виліковувати ряд захворювань [5].
5.
Скорочення
надходження в організм необхідних речовин. Не можна точно сказати, чи є склад
звичайних соєвих бобів і ГМ-аналогів еквівалентним чи ні.
6.
Віддалені
канцерогенний і мутагенний ефекти. Кожна вставка чужорідного гена в організм –
це мутація, вона може викликати в геномі небажані наслідки, і до чого це
приведе – ніхто не знає, і передбачити не може.
За даними досліджень
британських науковців в рамках державного проекту «Оцінка ризику, пов'язаного з
використанням ГМО в продуктах харчування для людини», трансгени мають
властивість затримуватися в організмі людини і в результаті так званого
«горизонтального перенесення» вбудовуватися в генетичний апарат мікроорганізмів
кишечнику людини.
Сьогодні споживач прагне мати повну
інформацію стосовно продукту (послуги), що виходить на ринок, і як цей продукт
може вплинути на здоров'я людини і на навколишнє природне середовище.
Відповідно до даних телефонного опитування, яке проводилось Інститутом
Горшеніна, 85,6% респондентів знають що таке генетично модифіковані організми
(ГМО), 93,4% вважають маркування продуктів з вмістом ГМО необхідним і 61,2%
ніколи не будуть купувати таку продукцію [4].
Проставляючи
позначки "Без ГМО" виробники продуктів харчування намагаються
збільшити обсяги продажів, оскільки споживач підсвідомо сприймає продукцію з
таким маркуванням як якіснішу.
Маркувати продукти,
що містять ГМО, зобов'язує головний для виробників закон – «Закон України про
захист прав споживачів», в якому ця норма чітко прописана [1]. Однак недосконалість
законодавчої бази стосовно цієї проблеми щоденно викликає все більше питань.
Взагалі, маркування "Без ГМО" суперечить міжнародним стандартам,
адже, згідно прийнятому міжнародним співтовариством Codex Alimentarius
(продовольчому кодексу), на упаковках продуктів харчування неетично і некоректно
вказувати інформацію про інгредієнти, які в них не містяться. При цьому,
відсутність будь-якої інформації на товарі про ГМО саме по собі має свідчити
про те, що трансгенів в нім немає.
Проте мова не йде
про повну відмову від використання в маркуванні позначки «Без ГМО», необхідно
сформувати перелік продуктів, які можна випускати для продажу без такого
маркування. Це продукція, що не містить білкової складової, наприклад, сода,
сіль, вода.
У цій сфері на
сьогодні діє Закон України "Про державну систему біобезпеки при створенні,
випробуванні, транспортуванні і використанні генетично модифікованих
організмів", згідно якому застосування незареєстрованих ГМО на території
України заборонене. Але сьогодні в нашій країні система реєстрації ще в стадії
розробки. Тобто використання генетично модифікованих компонентів у виробництві
продуктів харчування взагалі незаконно [2].
Ще однією проблемою
в цій сфері є формальний підхід до оцінки якості продукції. Суть цієї проблеми
в тому, що більшість виробників і торгівельних підприємств використовують в
маркуванні своєї продукції знак «Без ГМО» без проведення відповідних
лабораторних досліджень і не маючи документального підтвердження відсутності у
складі продукції трансгенів. Це, з одного боку, пов’язано із небажанням
виробників витрачати кошти на проведення лабораторних випробувань, а з іншого –
з низькою пропускною здатністю лабораторій.
У будь-якому випадку
необґрунтоване маркування «Без ГМО» являється порушенням законодавства і
потребує застосування до порушника певних санкцій та притягнення до
відповідальності.
Ефективне
функціонування системи оцінки та контролю якості продукції неможливе без
забезпечення України належною кількістю лабораторій з виявлення якісного та
кількісного вмісту ГМО та проведення інших досліджень якості продукції та
сировині. На сьогоднішній день на території України діє 28 подібних
лабораторій, з них 9 відносяться до системи Держспоживстандарту і 17 – до
системи МОЗ. На даний момент цього не достатньо [4].
Для
вирішення головних проблем відносно оцінки якості продукції в Україні особлива
увага повинна бути приділена пошуку раціональних технологій інтеграційної
міжвідомчої взаємодії органів виконавчої влади, які безпосередньо беруть участь
у сфері технічного регулювання з питань якості і безпеки харчових продуктів,
продовольчої сировини. Результатом такої взаємодії повинна стати гармонізація
вимог вітчизняного законодавства з питань якості і безпеки продовольства з
міжнародними стандартами; створення сучасної інструментальної і аналітичної
бази контролю за якістю і безпекою харчових продуктів і продовольчої сировини;
введення в дію систем перевірки якості на виробництвах харчових продуктів і
продовольчої сировини.
Література:
1. Закон України «Про захист прав споживачів» вiд 12.05.1991 №
1023-XII // http://zakon.rada.gov.ua
2. Закон України "Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні і використанні генетично модифікованих організмів" від 31 травня 2007 року N 1103-V // http://zakon.rada.gov.ua
3.
Дибленко В.
І. Дослідження проблем забезпечення якості та конкурентоспроможності
продукції легкої промисловості/ В.І. Дибленко, О.О. Шевченко, К.А. Заровська //
Вісник Київського національного університету технології та дизайну (КНУТД) :
збірник наукових праць. - 2009. - № 1. - С. 130-136
5. www.ecopravo.seu.ru/books/gmo