Вишневська І.А.

Науковий керівник к.е.н., доцент Воронецька І.С.

Вплив інтенсифікації виробництва на прибутковість суб’єктів сільськогосподарської діяльності

Вступ. Інтенсифікація виробництва нині набуває визначального характеру у подоланні кризових явищ в сільськогосподарському виробництві, освоєнні ринкових відносин, у гарантуванні продовольчої безпеки країни. Аналіз свідчить, що тільки на основі системного оновлення матеріально – ресурсного потенціалу аграрного сектору економіки, забезпечення економічних інтересів сільськогосподарських товаровиробників у підвищенні ефективності суспільного виробництва та поліпшенні соціальних умов трудівників села можна вивести його на шлях інтенсифікації, спрямований на інтеграцію країни у світове господарство.

Аналіз останніх досліджень і публікацій . Проблеми інтенсифікації виробництва розглядаються у працях В.М. Петрова, А.В. Токар, Н.П. Особи, П.С. Березівського, Т.О. Бондура, О.В. Коваленко, М.І. Скрипник та багато інших. Слід зазначити, що незважаючи на важливість проблеми розвитку процесу інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, її комплексним дослідженням в умовах ринку приділяється невиправдано мало уваги. У переважній більшості наукових публікації вивчаються окремі, хоча і досить важливі, чинники розвитку інтесифікаційних процесів.

Метою статті є обґрунтування рекомендацій і пропозицій щодо запровадження інтенсифікації у сферу сільськогосподарського виробництва.

Виклад основного матеріалу. Інтенсифікація виробництва має на меті перехід до такого типу економічного розвитку, при якому збільшення масштабів виробництва досягається в результаті підвищення ефективності витрат. Збільшення ж отримання кінцевої продукції на одиницю використання живої та уречевленої праці знаходиться в самій тісній залежності від рівня пропорційності і збалансованості самої економіки, від точної відповідності розподілення між суспільною працею і суспільними потребами. Очевидно, що інтенсивний тип розширеного відтворення не сумісний з диспропорціями (дефіцитом) з відсутністю необхідного співвідношення у рівні розвитку основних умов процесу виробництва, тому що навіть незначна непропорційність гальмує зростання ефективності

Усі фактори інтенсифікації залежно від походження та ролі у цьому процесі об’єднуються в окремі групи. Серед них важливе місце посідають природні ресурси, використання яких залишається поки що на низькому рівні не більше 5 – 10 %. Решта 90 – 95 % наявних природних ресурсів практично безповоротно втрачається для людини [2.с. 17 - 20]. Більша частина таких втрат є джерелом забруднення води, атмосферного повітря і ґрунту. Саме у процесі виробництва проявляється органічний зв'язок проблеми раціонального використання природних ресурсів з проблемою охорони навколишнього середовища від забруднення.

Для формування інтенсивного типу відтворення слід обов'язково врахувати що кожен напрям інтенсифікації має граничну межу використання, нехтування якою може негативно впливати на агроекологічну систему. Йдеться про екологічно допустимий граничний рівень того чи іншого чинника інтенсифікації. Зокрема, застосування азотних добрив призводить, як відомо, до підвищення в біомасі вмісту нітратів, а тому максимальний рівень внесення цих добрив повинен контролюватися межею, за якою забруднення продукції нітратами перевищуватиме гранично допустимий рівень, передбачений стандартом. [1. c.19]

За цих умов необхідне впровадження безвідходних технологій з рециркуляцією природних ресурсів, тобто з регенеруванням їх багаторазового використання. Йдеться про те, щоб в ідеалі відходи однієї галузі виробництва слугували сировиною для іншої галузі, що означатиме перехід до замкнутих екологічних циклів [3.c.8 -12].

У нинішніх умовах значної обмеженості можливостей щодо використання мінерально – ресурсного потенціалу у розвитку аграрного сектору економіки, здійснення подальшої інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, на наш погляд, слід більше використовувати природні фактори для виробничої діяльності. До найважливіших, найактивніших факторів інтенсифікації аграрного виробництва, як відомо, належать технічні засоби, застосування яких, як правило, знаходиться у тісному взаємозв’язку з використанням природних факторів [4 с. 72].

Отже розглянемо формування прибутку і витрат на певній галузі наприклад виробництва телятини. Ринок цього продукту виглядає досить привабливо, оскільки ціна за один кілограм у 2009 р. становила 55 грн., також як для виробника позитивним фактором є те що на вітчизняному ринку перебуває велика кількість імпортної неякісної продукції, тому попит на вітчизняний якісний товар знайде мільйони потенційних покупців[ 5]..

Розрахуємо собівартість і інші показники для вирощування і реалізації однієї ВРХ. Візьмемо за основу розрахунків породу ВРХ яка є найбільш характерним для господарства населення є м’ясо – молочна порода. Теля у середньому коштує 650 грн., після року вигодовування приріст чистого м’яса теляти буде становити 350 кг., що за ціною у 55грн. принесе виручки у розмірі 192500 грн, а за вирахуванням вартості теляти 18591 грн, також можна врахувати виручку яка буде отримана від реалізації молока це близько 15000. Отже загальна виручка має становити 33591 грн.. Тепер розрахуємо затрати 64ц сіна, стільки ж свіжих трав влітку і стільки овочів, 51ц зернових, 13ц жмиху, (норми кормів взяті з міжнародного стандарту для вирощування першокласного м’яса) в підсумку отримаємо 21000 грн, але потрібно врахувати оплату ветеринарних послуг, обслуговуючого персоналу та витрат на приведення товару у належний вигляд а це ще 10000 грн.. Отже прибуток з однієї корови становитиме 2500грн. [джерело]. Якщо отриману собівартість розділити на приріст м’яса то отримаємо ціну у 88 грн. і це без врахування затрат на посередників, оренди торгового місця. Виникає питання чому ми отримали таку високу ціну, що так відрізняється від реальної хоча ми врахували лише необхідні витрати [5]..

Для мінімізації витрат більшість виробників не закуповують корми а виробляють їх у підсобному господарстві, в такому випадку коли не дотримуватись вищевказаних норм то відсоток вмісту м’яса знизився нижче 50%, а надої молока на 1,5 т.. При такому відгодовуванні знизилась і якість даної продукції, але ціна залишилась на тому самому рівні. В даній ситуації селяни що займаються вирощуванням телятини в кращому разі отримують лише третину, що виводить їх на мінімальний прибуток. Сьогодні в Україні селянам не вигідно вирощувати м’ясо, ось чому падає поголів’я а ціни зростають. Але виникає питання чому імпорт м’яса має таку низьку ціну. Проаналізуємо методику вирощування ВРХ у світі. Загалом у світі нараховують 250 порід ВРХ, з яких 60 % складають м’ясні породи, у м’ясних порід питома вага м’яса досягає 83%, а породі яка є найбільш поширеною на Україні не перевищує 55%. Корова м’ясної породи перед забоєм буде мати вагу від 800 до 1000 кг, а вміст м’яса сягає 85%, а м’ясо – молочна 600 – 700 кг із вмістом м’яса 55%, при чому різниця у харчуванні та швидкості досягнення відповідної маси незначна, у м’ясній породі до 650 кг м’яса у звичайні 350 кг. В такому положенні вирощувати ВРХ на забій стає нераціональним[5].

Аналогічна ситуація у свинарстві в Україні найбільш поширенні м’ясо-сальна порода (95%). Виникає певне непорозуміння чому на ринку така висока частка сала і мала свинини. Це виникає через невідповідну технологію вигодовування, оскільки свиней вирощують у тісних приміщеннях де вони не майже не рухаються, а велику частину кормів займають відходи з високим енергетичним вмістом який через невикористання перетворюється у жир. Ось і маємо результат що свині просто обростають жиром, у той час коли в інших країна замість сала отримують бекон.

Нераціональність виробництва спостерігається скрізь в Україні частина розораних земель становить більше половини країни, тоді як в Європі не більше чверті. І при такому рівні розораності урожайність цукрового буряку в середньому у два із половиною рази нижче за європейську, врожайність картоплі у два рази нижче за європейську.

Але якщо розглянути процес інтенсифікації виробництва в реальності (в табл. 1 розглянуто найбільш поширені види інтенсифікації виробництва [5]), то ми можемо побачити що частка підприємств що впроваджували інновації невисока. Це відповідно провокує низьку якість продукції і високу собівартість продукції, натомість імпортна сільськогосподарська продукція є значно дешевшою ніж вітчизняна. Відповідно цьому ми й маємо занепад сільськогосподарського виробництва, а отже і економіки загалом.

Нинішнє сільське господарство працює за застарілими технологіями в результаті чого стандарти Європи не підходять для української продукції, Україна не має виходу на європейський ринок, але ми не можемо виготовити продукцію відповідного зразка тому що вона за такої високої ціни буде неконкурентоспроможною. Неможливо виготовити продукцію кращої якості за старими технологіями, складність в тому що для переобладнання системи сільського господарства потрібні великі кошти і багато років, руїна яка сьогодні відображує сільське господарство не здатне відновитись самостійно.

Таблиця 1

Частка аграрних підприємств по Україні, що впроваджували інновації, % [5]

Показники	2004	2005	2006	2007	2008	2009	Відхилення, ±
Усього	10	8,2	10	11,5	10,8	10,7	0,7
у тому числі
здійснювали механізацію та автоматизацію виробництва	3,7	3,3	5,1	8,7	7,6	7	3,3
впроваджували нові технологічні процеси	4,9	4,1	2,7	5	4,8	4,1	-0,8
освоювали виробництво інноваційної продукції	7,8	6,4	4,7	5,5	6,2	5,6	-2,2

Виникає питання, чому ж влада не зробить фермера самостійним щоб мати змогу вклади у свій бізнес кошти, наприклад надити можливість вільно використовувати власні землі, наприклад брати кредити і розвивати власний бізнес, а без цього закону селян ніхто не буде фінансувати а отже селянин буде змушений працювати на тракторах які використовують в п’ять раз більше палива ніж новий, породами які дають в двічі менше м’яса і ціна цього м’яса буде захмарною а ми будемо його споживати. Проблема стоїть також у тому що населення країни дезінформовано, селяни не можуть отримати необхідний їм закон, а інша частина населення не розуміє всієї складності ситуації і тим що без інтенсифікації виробництва Україна втратить будь яку можливість відновити власну економіку.

Таким чином, можна стверджувати, що інтенсифікація аграрного виробництва має багатофакторний характер свого розвитку і тому вимагає комплексного, системного підходу до його дослідження. Важливими напрямами інтенсифікації аграрного виробництва в сучасних умовах є:

- застосування безвідходних технологій з метою підвищення рівня використання природних ресурсів з рециркуляцією, тобто з регенеруванням їх багаторазового використання;

- в умовах неоднорідності природного середовища доцільне виділення екологічно однотипних територій, що сприятиме диференційованому підходу щодо використання природних ресурсів;

- техногенні фактори, які відіграють визначальну роль в інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, слід спрямовувати на виконання двох різновекторних завдань – скорочення затрат праці й забезпечення оптимальних умов зовнішнього середовища для виробництва сільськогосподарської продукції;

- необхідно значно підвищити роль соціальних факторів в інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, створити умови для економічної заінтересованості працівників у розвитку аграрного сектору економіки.

- природні, техногенні й соціальні фактори інтенсифікації функціонують у комплексі, у взаємозв’язку, що вимагає обґрунтованого підходу до розкриття сутності їх взаємодії при розробленні та реалізації державних програм розвитку агропромислового виробництва.

Висновки. У сучасних умовах важливо забезпечити адаптацію інтенсифікації агропромислового виробництва до ринкових відносин, формування внутрішньодержавного і міждержавного аграрного ринку. Також необхідно забезпечити політику протекціонізму на державному рівні. Дані господарства не здатні самостійно обновлювати матеріально – технічну базу, оскільки вони працюють на межі прибутковості, а в особистих фермерських господарствах іноді навіть не враховують вартість власних зусиль. Більшість продукції українських сільськогосподарських господарств не здатна конкурувати з більш якісною і дешевою ввізною продукцією. Тому якщо української влада має мету оздоровлення економіки то вона має врахувати в першу чергу стан аграрного виробництва і подальший його розвиток.

Список використаної літератури

1. Березівський П.С., Особа П.Н. Напрями інтенсифікації розвитку сільськогосподарських підприємств / П.С. Березівський, П.Н. Особа// Економіка АПК. – 2009. – №6 [174]. – с.18 – 25.

2. Вітков М.С. Основні фактори інтенсифікації аграрного виробництва в перехідний період до ринку/ М.С. Вітков // Економіка АПК. – 2009. – №2[168]. – с.17 – 20.

3. Ткаліч О.В. Основні фактори інтенсифікації аграрного виробництва / О.В. Ткаліч // Економіка АПК. – 2009. – №12[180]. – с.8 – 12.

4. Токар Ф.А. Управління процесом інноваційного розвитку та інтенсифікацією виробництва/ Ф.А. Токар // Економіка та держава. – 2008. – № 1(73). – с.74 – 77.

5. Державний комітет статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/