Рогова Т. С.

Науковий керівник Приходченко Я. В.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського

Особливості управління малим підприємством

Постановка проблеми. Малий бізнес є важливою складовою ринкової еко­номіки. Досвід розвинених країн свідчить, що 60% валового внутрішнього продукту забезпечує малий бізнес. На підприємствах цього сектора працює понад 50% загальної численності зайнятих. У 2007 р. в Україні зареєстрова­но 324,0 тис. малих підприємств. Середньорічна чисельність зайнятих у цьому секторі економіки в цьому році становила 1674 тис. осіб, що складає 18,4% від загальній кількості найманих працівників. У 2007 р. цим сектором було забезпечено всього 4,4% ВВП, хоча до нього відносять 85,1% числа підпри­ємств, зареєстрованих в Україні [4].

Одним із важливих чинників, через які підприємства стають банкрутами, є недостатній рівень управлінських знань.

В Україні управління є слабкою ланкою, особливо на підприємст­вах, які представлені у секторі малого бізнесу [3]. Дослідження довели, що тільки кожен п'ятий менеджер малого підприємства аналізує фінансові ре­зультати діяльності, третина з них - щотижня, 42% - раз на місяць [2].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблеми управління малими під­приємствами досліджено в працях К. Ваганова [3], О. Кириченка [3]. У праці Ю. Бусек [2] проаналізована полі­тика та управління малими підприємства.

Метою дослідження є вивчення особливостей управління малими підпри­ємствами для забезпечення більш ефективної та адаптивної діяльності цих підприємств.

Основні результати дослідження. Відповідно до Закону України «Про дер­жавну підтримку малого підприємництва», малим підприємством є юридична особа, суб'єкт підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми й форми власності, у яких середня чисельність працюючих за звітний період (календарний рік) не перевішує 50 чоловік і обсяг річного валового до­ходу не перевищує 500 тис. євро [1].

Мале підприємство від великого відрізняється за цілями і завданнями, які воно здатне вирішувати. Малі підприємства реалізують підприємницький ін­терес й ініціативу власника, який найчастіше є і керівником, і генератором ідей, і фінансовим керуючим. Відповідно, більшість рішень з діяльності дано­го підприємства ґрунтуються на авторитетній думці власника-керівника. Як­що перед великим підприємством постають завдання максимізації вартості, то мале підприємство створюється з метою реалізації амбіцій власника, які можуть полягати в тому, що власник прагне:

а)  бути самостійним;

б)  реалізувати свої організаторські здібності;

в)  бути корисним суспільству;

г)  поліпшити свій добробут.

На малому підприємстві як альтернативу плануванню використовують «підприємницьке чуття» [2]. Рішення, які опираються на інтуїцію, можуть ціл­ком відповідати виробничо-господарським інтересам підприємства, але ймо­вірність ухвалення правильного рішення за допомогою нераціональних про­цедур набагато нижча, ніж за раціонально обґрунтованої, планомірної дії. То­му імпровізацію й інтуїцію варто розглядати як доповнення до планування, але не як повноцінну альтернативу.

Системам управління малих підприємств характерні гнучка організаційна структура, тимчасове закріплення завдань і робіт за виконавцями, перевага го­ризонтальних зв'язків, мінімальне використання формальних правил і проце­дур, готовність до змін, групова динаміка, самоконтроль і контроль з боку колег.

Свої особливості на малому підприємстві має мотивація, оскільки, як пра­вило, на таких підприємствах працюють люди творчі й ініціативні. Це припу­щення Ю. Бусек ґрунтував на дослідженнях Д. Мак-Клеланда, який вважав, що люди гостріше всього відчувають три потреби — влади, успіху, причетності [2].

Специфікою комунікацій на малих підприємствах є перевага усного вер­бального спілкування, при цьому процес передачі інформації через спрощену ієрархію стосунків проходить більш швидко, ніж у великих організаціях.

Малі підприємства гостро сприймають вплив зовнішнього сере­довища, найважливішим елементом управління є особлива стратегія протидії негативному впливу, що передбачає: коректування цілей, внесення виправ­лень у систему критеріїв ефективності функціонування, обґрунтування й ви­бір нововведень. Це сприятиме постійному вдосконаленню організаційної структури, підвищенню кваліфікації персоналу.

Висновки. Проведений аналіз дозволяє зробити висновок, що для малих підприємств в цілому характерні ті ж управлінські процеси, що й великим. Але управління малими підприємствами має такі специфічні риси:

1)об'єднання функцій власника й керівника. Крім того, обов'язки з уп­равління часто виконуються менеджером паралельно з іншою роботою у ме­жах практичної діяльності підприємства;

2)відсутність на багатьох підприємствах планових відділів є причиною того, що плани не фіксуються документально;

3)малі підприємства відносять до адаптивних систем, яким притаманні: гнучка організаційна структура, тимчасове закріплення завдань;

4)  використання гнучких методів контролю;

5)  перевага усного вербального спілкування.

Література:

1.Про державну підтримку малого підприємництва: Закон України від 19.10.2000 №2063-111 // zakon1.rada.gov.ua.

2.Бусек Ю. Малые и средние предприятия: политика и управленне // Проблеми теории и практики управления.— 2002.- №2. — С. 64-70.

3.Ваганов К., Кириченко О. Стратегія розвитку малого та середнього бізнесу в Україні // Ак­туальні проблеми економіки. - 2008.— №1. — С. 103-118.

4.Статистичний щорічник України за 2007 рік / Держкомстат України. - К.: Консультант, 2008. - 576 с.