Душкова К. М., науковий керівник – Урбан В. В.

Буковинська державна фінансова академія

Лідерство як запорука ефективного управління

У сучасних умовах глобалізації для будь-якої організації надзвичайно важливим є досягнення успіху, ефективна реалізація своєї внутрівиробничої політики та покращення ефективності діяльності загалом. Все це значною мірою забезпечує трудовий колектив підприємства, від якого залежить успіх підприємства. Формування колективного порядку і дисципліни забезпечує лідер, який ефективно управляє трудовими ресурсами підприємства. Проблеми лідерства є надзвичайно актуальними, оскільки явище лідирування є запорукою ефективного управління організацією.

Визначенням сутності, форм прояву та проблем лідерства займається ряд науковців, зокрема Рудь О. Л., Рудь Ю. Л. [8], Полікашин В. С., Поляков С. Ю., Мисик Ф. Ф. [7], Копитова Л. С. [3], Карпінський Б. А., Стеблецька Ю. І. [2], Пермінова С. О. [6], Єлькіна В. В. [1], Смоляр І. [9], Тригоб’юк С. С. [10], Лусте О. О. [4], Науменко О. С. [5].

Умовно можна виокремити два підходи до дослідження феномену лідерства: нормативний та дескриптивний. В рамках першого дослідники намагаються осягнути та розробити ідеальні концепції лідерства. Нормативний підхід дає відповіді на питання щодо того, як має бути і що для цього необхідно зробити. Дескриптивний підхід є менш ціннісноорієнтованим. В межах даного підходу аналізуються не ідеали лідерства, а те, яким воно є насправді. Для цього вченими використовуються переважно емпіричні методи з таких галузей як політологія, психологія та соціологія. Слід зазначити, що сьогодні феномен лідерства досліджується переважно на емпіричному рівні [5, 83].

Існує багато різноманітних поглядів на сутність понять «лідер» та «лідерство», проте всі вони носять один і той же глибинний зміст.

На думку Карпінського Б. А. та Стеблецької Ю. І., лідер – це особистість, яка користується беззастережним авторитетом і повагою завдяки своїм особистим значним людським, інтелектуальним або фаховим якостям, а лідерство – форма діяльності, що виявляється у взаєминах між лідером і тими, хто підтримує його та йде за ним, в особливих рисах характеру лідера й реакції інших людей. Загальна ознака лідерства – вплив одного або кількох людей на переважну більшість інших [2, 327].

Єлькіна В. В. зазначає, що лідерство – це процес впливу на групу людей, щоб повести їх за собою для спільної реалізації управлінських рішень для досягнення визначених цілей [1, 9].

Лідерство, за визначенням Рудь О. Л. та Рудь Ю. Л., — це здатність впливати на індивідуумів і групи людей, щоб спонукати їх працювати для досягнення цілей; це тип управлінської взаємодії, заснований на найбільш ефективному для даної ситуації поєднанні різних джерел влади і направлений на спонукання людей до досягнення загальних цілей [8, 204].

У праці Смоляр І. вказано, що лідерство – це природний соціально необхідний процес групової організації і самоорганізації, направлений на досягнення загальних цілей, на диференціацію і інтеграцію групових явищ за принципом координаційної і субординаційної залежності [9, 330].

За словами Ж. Блонделя «лідерство таке ж старе, як і людство, воно універсальне й неминуче. Воно існує скрізь: у великих і в малих організаціях, у бізнесі та у релігії, у профспілках і в благодійних організаціях, у компаніях і університетах. Лідерство, за своїми намірами та цілями, є ознакою номер один будь-яких організацій. Для того, щоб існувало лідерство, необхідна наявність групи; і скрізь, де виникають групи, з’являється лідерство» [3, 1].

Часто зустрічається використання понять «лідер» і «керівник» як синонімів. Важливо зазначити, що таке зрівняння є хибним. Адже, керівник є формальним лідером у групі, який лише виконує обрану роботу, представляє організацію в зовнішньому оточенні, а лідер є номінальним керівником, який керується своїми почуттями, виокремлюється ініціативністю та не виконує формальних зобов’язань керівника. Детальніше розглянути у чому полягає відмінність між цими особистостями можна за допомогою таблиці 1 [7,62].

Таблиця 1

Відмінні риси між лідером та керівником

Керівник	Лідер
Призначається офіційно	Висувається стихійно
Має права й обов'язки	Може їх не мати
Має певну систему офіційно встановлених санкцій	Не має таких санкцій
Діє в зовнішньому середовищі й вирішує питання, пов'язані з офіційними відносинами	Обмежений в основному внутрішніми відносинами
Несе відповідальність перед законом за стан справ у організації	Не несе такої відповідальності
Адміністратор	Інноватор
Доручає	Надихає
Працює за цілями інших	Працює за своїми цілями
План - основа дій	Бачення - основа дій
Покладається на систему	Покладається на людей
Використовує доводи	Використовує емоції
Контролює	Довіряє
Підтримує рух	Дає імпульс руху
Професіонал	Ентузіаст
Приймає рішення	Перетворює рішення в реальність
Робить справу правильно	Робить правильну справу
Його поважають	Його обожнюють

Основна відмінність між даними поняттями полягає у твердженні: керування зосереджує увагу на тому, щоб люди робили речі правильно, а лідерство – щоб люди робили правильні речі.

Організації, що досягають успіху, відрізняються від інших, головним чином, тим, що мають динамічніше і ефективніше керівництво. Ефективний керівник — це людина, яка ефективно управляє своїми підлеглими і одночасно є лідером для них. Його мета — впливати на інших таким чином, щоб вони виконували роботу, доручену організації. Проте на практиці ж керівники не завжди виступають лідерами для підлеглих і не мають результативної взаємодії з колективом [8, 204].

Виходячи із цього, сформувалась двоїста природа лідерства: у ньому виділяється ділова сфера (формальне лідерство) і сфера відносин (неформальне лідерство). У першому випадку мова йде про вироблення і досягнення цілей, а в другому – про згоду між людьми, чи взаєминах про те, що прийнято називати «людським фактором». Обидві сторони невід’ємні один від одного, як організаційно-технічна і соціально-економічна сторони керування.

Процес впливу, що виходить за межі займаної посади, одержав назву неформального лідерства. Таке лідерство обумовлене особистісними і ситуаційними особливостями використання влади. Джерела цієї влади різні за своїм походженням і змістом. Тому й існують різні визначення самого лідерства: вплив на групи людей для досягнення загальної мети; міжособистісна взаємодія за допомогою комунікацій; індивідуальний вплив на окремих людей [1,8].

Наведемо такі кроки щодо формування системи лідерства в організації [10, 231]:

· пояснення філософії управління певної організації;

· формулювання і доведення до кожного, що ж фірма від нього очікує;

· зміна моделі поведінки керівництва: чітка та неухильна відповідність слів і справ. Кожен, навіть щонайменший відступ від цього правила, відкидає всіх назад; готовність показати приклад, навчити; неприпустимість оцінки співробітників; ввічливість в будь-яких ситуаціях, неприпустимість образ;

· роз'яснення всім місії, бачення, стратегічних завдань організації. Без знання і розуміння основ корпоративної культури працівник не може бути лідером, інакше є небезпека, що буде дисбаланс між організаційними й особистими завданнями організації;

· відкритість і доступність до потрібної інформації;

· створення системи, в якій всі рішення ухвалюють колегіально з урахуванням думки кожного, в ході чітко організованої дискусії.

Стилі поведінки сучасного лідера характеризуються гнучкістю, імпровізацією, створенням, так званого, «продуктивного хаосу» [6, 10].

Проте для управління в період активізації змін необхідні такі якості: харизма (спроможність вселяти віру в себе й свої можливості); інтелектуальне піднесення (здатність переконувати послідовників у новому рішенні старих проблем); емоційність (уміння задовольняти емоційні потреби свого оточення). Результати досліджень розкрили важливість для лідера ще однієї якості – емоційної інтелігентності, що передбачає поінформованість, саморегуляцію, мотивацію до досягнень, емпатію, соціальні навички [2, 328].

Однією із найважливіших стратегічних навичок лідера є здатність знайти і чітко сформулювати причини, за якими слід прийняти участь в реалізації даної місії. Існує чотири основні типи причин [6, 13]: формальні, спонукальні, утримуючі та кінцеві.

Формальні причини явища дають більше інформації про його суть, розкривають особисті припущення стосовно даного предмету і дозволяють його інтерпретувати. Цей тип причин тісно пов'язаний з інтуїцією.

Спонукальні - відносяться до минулих подій, дій чи рішень, і впливають на сучасну ситуацію шляхом послідовного ланцюга дій.

Утримуючі - включають поточні відносини та обмежені умови всередині системи (організації). Аналізуючи рівень розвитку організації менеджер вивчає перш за все поточні проблеми і вплив зовнішніх умов, які викликають як невдачу чи крах, так і стабілізують ситуацію.

Кінцеві ж причини пов’язані з перспективними планами, які спрямовують поточний стан системи, впливають на нього, придаючи діям сенс, доцільність і цілеспрямованість.

Отже, лідер надихає людей та вселяє ентузіазм у працівників, передаючи їм своє бачення майбутнього і допомагаючи їм орієнтуватися на нове. Лідер завжди дає імпульс руху, визначається своєю впевненістю, ініціативністю, ризиковістю, можливістю нового альтернативного бачення вирішення проблем та користується особливим почуттям захопленості з боку своїх співробітників. Проте не завжди керівник є лідером, що є негативним явищем для роботи організації. Таким чином, саме завдяки номінальному лідеру забезпечується сприятливий клімат у організації та гарантується ефективне її функціонування.

Список використаної літератури:

1. Єлькіна В. В. Психологічний аналіз феномена лідерства // Вісник Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». – 2005. - № 3.1. – с. 8-12.

2. Карпінський Б. А., Стеблецька Ю. І. Формування і розвиток лідерських основ в умовах глобальних фінансових викликів // Науковий вісник НЛТУ України. – 2010. − Вип. 20.11. – с. 327-335.

3. Копитова Л. С. Політичне лідерство у політико-культурному вимірі // Наукове видання: Збірник наукових праць «Гілея». – 2009. – № 28. – с. 1-13.

4. Лусте О. О. Лідерство як чинник ефективності соціально-економічних трансформацій // Вісник Чернівецького торговельно-економічного інституту. – 2009. - № 4. – с. 248-257.

5. Науменко О. С. Лідерство як соціально-філософська проблема // Альманах. Філософські проблеми гуманітарних наук. – 2010. - № 16. – с. 83-88.

6. Пермінова С. О., Пермінова В. О. Ефективне лідерство в умовах глобалізації ринку // Наукові праці КНТУ. Економічні науки. – 2010. – Вип. 17. – с. 9-17.

7. Полікашин В.С., Поляков С.Ю., Мисик Ф.Ф. Ефективне управління підрозділом військової організації // Системи управління, навігації та зв'язку. – 2009. – Вип. 3(11). – с. 59-64.

8. Рудь О. Л., Рудь Ю. Л. Неформальне лідерство в організації: взаємодія керівника та неформального лідера // Науковий вісник КУЕІТУ. – 2009. - № 1(23). – с. 204-209.

9. Смоляр І. Особистісні детермінанти лідерства в чоловічих і жіночих спортивних командах // Молода спортивна наука України. – 2008. - Т. І. С. – с. 330-335.

10. Тригоб’юк С. С. Лідерство в сучасному стратегічному плануванні // Науковий вісник НЛТУ України. – 2009. – Вип. 19.5. – с. 228-232.