Сойник В. М., науковий керівник: Николюк В. П.

Буковинська державна фінансова академія

Тенденції взаємозв'язку інфляції та безробіття в сучасній економіці України

 

Світова фінансово-економічна криза спричинила ряд негативних подій в економіці майже кожної другої країни світу. На сучасному етапі надзвичайно актуальним є пошук шляхів та можливих варіантів її подолання і, в першу чергу, слід виділити ті проблеми, що вже потребують негайного вирішення. Найболючішими проблемами сьогодення в багатьох країнах світу, в тому числі в Україні, є питання зайнятості та інфляції, а також їх взаємозв’язку та взаємозалежності. Дані макроекономічні параметри істотно впливають на добробут суспільства, і саме тому вони є одними з найважливіших цілей макроекономічного регулювання, а дослідження їх взаємозв’язку є актуальним.

Метою даної роботи є визначення сучасних тенденцій в економіці України, пов’язаних із взаємозв’язком безробіття та інфляційних процесів в умовах фінансової кризи та глобалізації національної економіки України. Для досягнення поставленої мети, на наш погляд, потрібно звернутися до підходів, що базуються на досягненнях вчених-економістів, що здійснювали дослідження в галузі ринку праці та інфляційних процесів.

Проблематика даного питання була предметом до­сліджень багатьох вчених, серед яких такі науковці, як Осецький В. Л., Сльозко О. О., Семененко Т. О. Проте, дані вчені надавали малого значення розгляду питання про використання важелів впливу одного з даних макроекономічних параметрів на інший, як засобу регулювання інфляційних процесів та процесів на ринку праці державою. Зв’язок між інфляцією та безробіттям, на нашу думку, виникає не тіль­ки через тісну пов’язаність, але і через поведінку тих чи інших суб’єктів господарювання.

Емпіричні дослідження показали, що між рівнем зайнятості та інфляцією є певний взаємозв'язок. Зростання інфляції практично завжди поєдну­ється з високою, хоча й неповною, зайнятістю та великим обсягом на­ціонального виробництва. І навпаки, зниження інфляції збігається за ча­сом зі спадом виробництва і зростанням безробіття [4]. У 1958 році англійсь­кий економіст О. Філіпс запропонував графічну модель інфляції попиту. Він побудував криву, що наочно показує зворотну залежність між зміною ста­вок заробітної плати і рівнем безро­біття. За допомогою кривої А. Філіпс виявив, що збільшення безробіття в Англії понад 2,5–3% приводило до різкого уповільнення зростання цін і заробітної плати. Якщо безробіття скорочується під тиском збільшення сукупного попиту на основі росту зарплати, то це викликає ріст граничних витрат і в результаті – ріст цін, або інфляцію. У 1960 році американські економісти Самюельсон і Солоу дещо видозмінили криву Філіпса: їм вдалося пов'язати рівень безробіття з рівнем інфляції (а не з темпами зростання зарплати, як це було раніше). Таке вдосконалення кривої Філіпса дало змогу застосувати її до дослідження національної економіки та використати в макроекономічній політиці. Таким чином, уряд може використовувати збільшення рівня інфляції для боротьби з безробіттям, і навпаки [1].

У короткостроковому періоді економічна політика, спря­мована на швидке зниження рівня безробіття, призводитиме до прискорен­ня інфляції. Треба вибрати політику, спрямовану на економічне пожвавлення, з високими тем­пами приросту ВВП, що швидко знизить безробіття, або політику пожвавлення, з повільним приростом ВВП, що дає змогу сповільнити інфляцію, але за рахунок тривалого безробіття [4]. Проте досвід 70-80-х років ХХ ст. засвідчив, що зменшення безробіття за рахунок росту інфляції є більш простим процесом, ніж зниження інфляції за рахунок приросту безробіття. В другому випадку “плата” суспільства є більшою [1].

Практика показала, що крива Філіпса добре  описувала економічні процеси в 50-60-х роках для короткострокового періоду (щомісячно, щоквартально). Водночас чимало економістів, переважно неокласичного спрямування – такі, як М. Фрідман, Е. Фелпс та інші, застосовуючи гіпотези природного рівня безробіття та «шокових змін пропозиції», доводили, що такого альтернативного зв’язку у довготривалій перспективі не існує, а проявляється він лише в короткостроковому макроекономічному періоді [3]. У другій половині XX ст. заробітна плата, а тим самим і допомоги по безробіттю, систематично підвищувалася навіть під час спаду виробництва, що зумовлено зростанням кваліфікації та вартості робочої сили. Як правило, підприємці і працівники укладають довгострокові договори про величину заробітної плати. Більше того, через інфляційні очікування підприємці збільшують оплату праці в порядку компенсації майбутнього зростання цін [4].

Змінюючи сукупний попит, держава може вибрати певну комбінацію рівнів інфляції та безробіття на короткостроковій кривій Філіпса. При цьому положення короткострокової кривої Філіпса залежить від очікуваного темпу інфляції. Якщо очікуваний темп інфляції зростає, ця крива переміщується вгору, і вибір між інфляцією та безробіттям є менш сприятливим. У цьому разі за кожного рівня безробіття темп інфляції буде вищим (рис.1) [1].

C:\Documents and Settings\Admin\Мои документы\Віталіка\БДФА\Гроші та кредит\Стаття\Картинки\Безымянный.jpg

Рис. 1. Крива Філіпса: проблема вибору між інфляцією та безробіттям у короткостроковому періоді

 

Висвітливши передумови виникнення, теоретичний зміст, та значення кривої Філіпса у короткостроковому періоді як прямої альтернативи між інфляцією та безробіттям, варто проаналізувати зв'язок інфляції та безробіття в Україні, використовуючи статистичні дані. В якості вимірника інфляції використаємо дані індексу споживчих цін (до попереднього місяця) за 2009 рік та зареєстроване безробіття у 2009 році у відсотках до населення працездатного віку [7]. Проаналізувавши напрям щомісячної зміни безробіття та індексу споживчих цін можна визначити характер зв’язку між рівнем безробіття та інфляцією. Якщо при зменшенні одного показника (наприклад, рівня безробіття) інший показник збільшиться (відповідно, рівень цін за ІСЦ), то криву Філіпса можна вважати справедливою. Відповідно, при односторонньому русі (збільшенні або зменшенні) обох показників або при незмінності одного з них за зміни іншого криву Філіпса не можна вважати справедливою.

Таблиця 1

Зв'язок інфляції та безробіття в Україні (за місячними даними 2009 року)

Місяць

Зареєстроване безробіття, % до населення працездатного віку

Інфляція за ІСЦ, % (до попереднього місяця)

Напрям зміни безробіття

Напрям зміни інфляції

Зв'язок безробіття та інфляції

Січень

3,2

102,9

(+)

(+)

Прямий

Лютий

3,2

101,5

―

(+)

Відсутній

Березень

3,1

101,4

(-)

(+)

Обернений

Квітень

2,9

100,9

(-)

(+)

Обернений

Травень

2,6

100,5

(-)

(+)

Обернений

Червень

2,4

101,1

(-)

(+)

Обернений

Липень

2,2

99,9

(-)

(-)

Прямий

Серпень

2,0

99,8

(-)

(-)

Прямий

Вересень

1,9

100,8

(-)

(+)

Обернений

Жовтень

1,8

100,9

(-)

(+)

Обернений

Листопад

1,8

101,1

―

(+)

Відсутній

Грудень

1,9

100,9

(+)

(+)

Прямий

 

Отже, згідно даних таблиці 1, обернено пропорційний зв'язок між інфляцією та безробіттям спостерігався протягом шести з дванадцяти місяців, що свідчить про правдивість кривої Філіпса. Проте протягом інших шести місяців зв'язок між рівнем цін та рівнем безробіття був прямим, або ж його взагалі не було. Іншими словами, відбувалося зрушення кривої Філіпса. Причиною зрушень є саме зміна інфляційних очікувань. Такий висновок цілком узгоджується з реальною практикою.

Для підтвердження ідеї можливості зрушень у зв’язку інфляції та безробіття  може бути використано «Індекс інфляційних очікувань» (ІІО), який розраховує Міжнародний центр перспективних досліджень (МЦПД). Значення цього індексу може змінюватися в межах від 0 до 200 %. Значення індексу дорівнює 200 %, коли всі громадяни очікують зростання інфляції. Індекс дорівнює 100 % в тому разі, коли кількість громадян, які очікують зростання інфляції, дорівнює кількості громадян, які очікують її зниження. Значення індексу більше за 100 % означає перевагу в суспільстві очікувань щодо зростання інфляції [2]. У 2009 році значення ІІО змінювалося від 190,1 у лютому до 183,7 у грудні, що означає очікування з боку населення високого рівня інфляції [8]. Виходячи з даних таблиці 1 можна побачити, що зрушення у зв’язку інфляції та безробіття відбувалися на початку року та в кінці року (перед початком наступного року), а також перед початком нового осіннього сезону. Як правило, інфляційні очікування населення в цей період посилюються у зв’язку зі зміною попиту на ринку, а також зміною валютного курсу [5].

За оцінками НБУ, 55 % інфляції нині формують саме фактори очікування, адже в Україні кілька років вирувала гіперінфляція, економічні агенти її пам’ятають, і цей психологічний чинник постійно й настирливо підживлюється новими імпульсами з 2004 року [5]. На нашу думку, найбільш визначальною поведінкою реального сектора щодо інфляційних очікувань є інформація про коливання (стрибки) курсу національної валюти. І це зрозуміло, адже індивідуальне формування впевненості в завтрашньому дні базується на захисті доходів через накопичення заощаджень. А оскільки довіра до банківської системи, яка значно похитнулася на початку 90-х років ХХ ст., деякої стійкості набула в 2005-2007 рр, у 2009 році була зведена нанівець сумним досвідом вкладників “Промінвестбанку”, “Надра” та інших. І, як наслідок, була сформована впевненість, що найнадійнішим заощадженням коштів є іноземна валюта у власній кишені. Саме тому інформація засобів масової інформації щодо курсу валют стала індикатором для прийняття рішень не тільки пересічних громадян, а й суб’єктів господарювання [5].

За даними Держкомстату України, на 1 січня 2009 року в Державній службі зайнятості було зареєстровано 844,9 тис. безробітних. А вже на 15 січня 2009 року чисельність зареєстрованих безробітних виросла до 919,7 тис [7]. Проте, згідно показника, розрахованого за методикою МОП, реальний рівень безробіття в 2,5 рази більший і перевищує показник офіційно зареєстрованого безробіття. У лютому 2009 року центри зайнятості по всій Україні зареєстрували 103 тис. нових безробітних, що, за даними Державної служби зайнятості, на третину менше показників січня. В умовах фінансової кризи в Україні політика зайнятості не розглядається в якості ключового елементу економічної стратегії. Загальне кризове становище, а також неспроможність управління зайнятістю через послаблення регулюючої й координуючої функцій держави, недотримання законодавчої, фінансової, платіжної і трудової дисципліни привели до того, що на початковому етапі кризи не була вироблена державна програма, здатна стати основою створення матеріально-технічних і соціально-економічних передумов для продуктивної зайнятості населення.

Виходячи з цього, основною метою економічної політики держави на цьому етапі повинна бути мінімізація інфляційних очікувань та забезпечення високого рівня зайнятості населення. Таким чином, мінімізація інфляційних очікувань дозволить державі проводити ефективну політику регулювання зайнятості та інфляції. Стимулюючи економічний розвиток, держава тим самим забезпечує високий рівень зайнятості населення, що неодмінно призведе до підвищення загального рівня цін і, як наслідок, рівня інфляції. Стримуючи економічний розвиток, держава тим самим може збільшити рівень безробіття, тобто зменшити сукупний попит і, як наслідок, зменшити рівень інфляції, якщо він сягає загрозливо великих для країни розмірів.

Отже, можна зробити висновок, що актуальність теми взаємозв’язку і взаємозалежності інфляції та безробіття зумовила велику кількість теоретичних та практичних досліджень, і як наслідок, розроблення цілої системи економічних поглядів на дані явища. Існування альтернативи між інфляцією та безробіттям відкриває нові можливості для регулятивної політики держави у економічній та соціальній сферах суспільного життя. Проте, для ефективного здійснення даної політики необхідне всебічне врахування впливу факторів на даний взаємозв’язок, зокрема, рівня очікуваної інфляції. Формування у населення впевненості у майбутній економічній стабільності виявиться позитивним явищем для держави як основного регулятора суспільних відносин у національній економіці України.

 

Список використаної літератури:

1.                 Будаговська С. Л., Кілієвич О. М. Макроекономіка: навч. посібник – К.: Основи, 2006. – с. 84-86.

2.                 Алімпієв Є.В. Курсова робота з економічної теорії як інструмент зближення теоретичної та практичної підготовки студента // Вчені записки Університету «Крок». – 2008. – № 18. – с. 26-32.

3.                 Круцяк Д. Б., Коршунов П. П. Використання здобутків нобелівських лауреатів з економіки у питаннях безробіття та інфляції в умовах кризового і посткризового періодів // Європейський сектор економічного розвитку. – 2010. – № 1. – с. 71-76.

4.                 Осецький В. Л., Сльозко О.О. Співвідношення інфляції та безробіття: соціально-економічні наслідки у кризовий період // Ринок праці та зайнятість населення. – 2009. –№ 1. – с. 42-44.

5.                  Семененко Т. О. Інфляційні очікування: дослідження сутності проблеми // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України. – 2010. –№ 28. – с. 67-75.

6.                 Шевченко І. Б. Вплив світової фінансової кризи на стан безробіття в Україні // Економіка. Проблеми економічного становлення. -  2009. – № 5. – с. 94-98.

7.                 http://www.ukrstat.gov.ua – Державний комітет статистики України.

8.                 http://www.kmu.gov.ua – Урядовий портал.