Економічні науки /15. Державне регулювання економіки

Єгоренко І.В.

Донецький державний університет управління, Україна

Розвиток ринку небанківських послуг та питання державного регулювання

Криза банківського сектору економіки обумовила попит на фінансові послуги, що надаються не банківськими, а альтернативними організаціями. Цей факт потребує докладного аналізу з метою визначення напрямків та завдань державного регулювання ринку фінансових послуг, який трансформується в результаті зміни економічних умов.

Необхідно визначити, що український фінансовий ринок складається по суті з наступних сегментів: ринок банківських послуг, ринок цінних паперів, ринок страхових послуг, ринок послуг інших небанківських фінансових установ. Єдиним видом професійних учасників ринку банківських послуг є банки – юридичні особи, які має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Суто банківські послуги передбачають:

1. приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;

2. відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;

3. розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Проте, ринок небанківських послуг є не менш розвиненим. Зокрема, в останні роки на національних ринках позикових капіталів розвинутих країн важливу роль стали відігравати спеціалізовані небанківські кредитно-фінансові інститути, які посіли важливе місце в накопиченні та мобілізації грошового капіталу. До числа цих установ слід віднести страхові компанії, пенсійні фонди, позиково-ощадні асоціації, будівельні товариства, інвестиційні та фінансові компанії, благочинні фонди, кредитні спілки. Ці інститути суттєво потіснили банки в акумуляції заощаджень населення і стали важливим постачальником позикового капіталу. Зростанню впливу спеціалізованих небанківських установ сприяли три основні передумови: зростання доходів населення в розвинених країнах, активний розвиток ринку цінних паперів, надання цими установами спеціальних послуг, які не можуть надавати банки. Крім того, коло спеціалізованих небанківських установ (страхові компанії, пенсійні фонди) на відміну від банків можуть акумулювати грошові заощадження на довготривалі строки, а значить здійснювати довгострокові інвестиції.

Основні форми діяльності цих установ на ринку позикових капіталів зводяться до акумуляції заощаджень населення, надання кредитів через облігаційні позики корпораціям та державі, мобілізації капіталу через всі види акцій, надання іпотечних та споживчих кредитів, а також кредитної взаємодопомоги. Вказані інститути ведуть гостру конкуренцію між собою як за залучення грошових коштів, так і в сфері кредитних операцій.

Інвестиційні компанії здійснюють кредитування малих та середніх фірм. Їх інвестиційні програми розраховані, як правило, на недовготривалий період і здійснюються в невеликих масштабах на відміну від інвестиційних банків. Інвестиційні компанії бувають двох видів: відкритого та закритого типу. В першому випадку інвестиційні компанії зобов'язуються викупити свої акції у акціонерів, в другому – ні.

В Україні до небанківських кредитних установ відносять також каси взаємної допомоги та ломбарди.

Каса взаємної допомоги – громадська кредитна установа, яка об'єднує на добровільних засадах громадян для надання взаємної матеріальної допомоги. Вони створюються при профспілкових організаціях для робітників та службовців – членів профспілки: у відділах соціального забезпечення місцевих рад народних депутатів – для пенсіонерів. Кошти каси взаємної допомоги формуються за рахунок вступних і членських внесків, пені за несвоєчасне повернення довгострокових позик, дотації профспілкових органів та інших грошових надходжень. За рахунок цих коштів надаються довгострокові (до шести, в окремих випадках до десяти місяців) та короткострокові (до чергового одержання заробітної плати) позики. За рішенням правління каси її членам може бути надана відстрочка повернення довгострокових позик до трьох місяців. Граничні розміри позичок встановлюються правлінням каси, причому довгострокових позичок – залежно від суми внесків, нагромаджених членом каси.

Позики надаються без стягнення відсотків. При їх несвоєчасному поверненні стягується пеня в розмірі 1 % від суми залишку боргу за кожний прострочений місяць. Вибулому з членів каси повертаються його членські внески за мінусом його заборгованостей по позиках.

Ломбарди – це кредитні установи, які надають грошові позики під заставу рухомого майна. В нашій країні вони виникли на початку 20-их років. Ломбарди є державними госпрозрахунковими підприємствами. Вони перебувають в розпорядженні місцевих Рад в системі установ побутового обслуговування. Ломбарди були створені з метою надання можливості населенню зберігати предмети особистого користування і домашнього вжитку, а також брати позику під заставу цих речей.

Ломбарди видають позики на строк до трьох місяців у розмірі 75 % від вартості оцінки заставлених речей і до 90 % – вартості виробів з дорогоцінних металів, каменів, годинників у золотій оправі тощо. Оцінка речей, що здаються на зберігання або під заставу для одержання позики, здійснюється за домовленістю сторін, а вироби з дорогоцінних металів – за державними розцінками. Для розвитку своїх операцій ломбарди можуть користуватися банківським кредитом.

Останнім часом в Україні в Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг буквально вишикувалася черга на реєстрацію нових ломбардів. Причиною цієї тенденції на думку експертів стало бажання колишніх вкладників банків знайти вигідне застосування грошам, які раніше вони зберігали на депозитах.

Обсяг кредитів, виданих ломбардам, різко зростає. Це наслідок того, що громадяни зняли великі суми грошей в банках готівкою і тепер шукають сфери їх вигідного застосування. Тому сфера таких невеликих кредитних установ, як ломбарди, досить бурхливо розвивається і збільшує обсяги кредитування, у той час як у банках вони впали. На кінець першого кварталу 2009 р. в Україні працювало 311 ломбардів. Загальна вартість кредитів, виданих ломбардам, за підсумками I кварталу 2009 року склала 783,421 млн. грн. проти 599,117 млн. грн. за підсумками IV кварталу 2008 року і 346,606 млн. грн. за підсумками I кварталу 2008 року.

Таким чином, криза банківського сектору України актуалізувала процес розвитку альтернативних фінансових організацій, що функціонують на ринку небанківських послуг. Враховуючи зменшення рівня довіри населення до банків, що є наслідком світової фінансово-економічної кризи, попит на послуги інших фінансових установ буде зростати. В перспективі можна прогнозувати розвиток не тільки ломбардів, а й кредитних спілок, інвестиційних фондів, довірчих товариств. Цей процес потребує окремої уваги держави та формування адекватних механізмів державного регулювання з метою захисту громадян як споживачів небанківських послуг та забезпечення стійкості фінансової системи держави.

Враховуючи вищевикладене, 2009 рік став для Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України періодом докорінного реформування діяльності. Період економічної нестабільності та кризових явищ у фінансовому секторі виявив необхідність перегляду філософії нагляду за небанківськими фінансовими установами та зміну принципів роботи регулятора. Держфінпослуг у 2009 році прийняла рішення про перехід від нагляду за дотриманням встановлених законодавством нормативів до нагляду, побудованого на основі оцінки ризиків та рівня платоспроможності. Такий підхід є адекватним умовам, що склались, та рівню розвитку сектору небанківських послуг.

Протягом року було здійснено перехід від галузевої організаційної структури Комісії до функціональної. На заміну старої структури створені департаменти реєстрації, ліцензування та дозвільних процедур, пруденційного нагляду, стандартів регулювання та нагляду за фінансовими установами, інспекційний та тимчасового адміністрування фінансово-кредитних установ. Такий розподіл функцій покликаний полегшити і прискорити процес переходу до пруденційного нагляду на основі контролю за нормативами платоспроможності та впровадження міжнародних стандартів фінансової звітності в Україні. Для нормативного забезпечення реформування галузі фахівці Комісії розробили ряд стратегічних документів, які покликані встановити прозорі та міжнародно прийнятні правила діяльності фінансових установ.

Таким чином, незважаючи на супротив агентів ринку небанківських послуг, посилення держаного контролю за їх діяльністю спрямовано на забезпечення стабільності фінансового ринку України. Проте, потребують подальшого удосконалення механізми взаємодії та координації між органами державного фінансового регулювання, спрямовані на забезпечення єдиного підходу до діяльності фінансових установ. Доцільно забезпечити механізм ефективної взаємодії Держфінпослуг, Національного банку України, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку та Державної податкової адміністрації як основних регуляторів фінансових ринків України.

Література

1. Ганжа Н.Н Основы международных валютно-финансовых и кредитных отношений, М.: Финансы и статистика, 2002. – 420 с.

2. Василик О.Д. Теорія фінансів: Підручник. – К.: НІОС. – 2000. – 416с.

3. Економічна правда [Електронний ресурс] В Україні масово відкриваються нові ломбарди. 06.07.2009, 20:20. - Режим доступу: http://www.epravda.com.ua/news/4a523279871.