Економічні науки / 10. Економіка підприємств

Магістр, Крива І. В.

Луцький національний технічний університет, Україна

МЕХАНІЗМ ПОДОЛАННЯ ЗБИТКОВОСТІ ПІДПРИЄМСТВ І ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЇХ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ

Прибуток відіграє ключову роль в діяльності будь-якого підприємства і в соціально-економічному розвиткові країни в цілому. Для підприємницької структури він одночасно є і метою, і результатом, і стимулом, і чинником економічної безпеки. Для усіх неприбуткових підприємств важливим питанням є не тільки подолання збитковості, а й досягнення фінансової стійкості.

У наукових публікаціях, присвячених проблемам управління на підприємствах у сучасних умовах, яке дістало назву “антикризового”, сутність його найчастіше трактується як система заходів щодо фінансового оздоровлення підприємств, які перебувають у критичному стані, під загрозою банкрутства або є банкрутами. Інакше кажучи, антикризове управління визначається як тип управління, що має тимчасовий характер.

Оскільки прибуток є основним джерелом інтенсивного та інноваційного розвитку підприємства, реконструкції виробництва, модернізації його матеріально-технічної бази, покращення соціальних стандартів Фондом держмайна України було затверджено Типовий план реструктуризації та досудової санації господарських товариств, яким визначалися перелік показників оцінки фінансового стану підприємств і заходи щодо їх реструктуризації [1].

Як свідчить аналіз заходів, які проводилися промисловими підприємствами Мінпромполітики України з метою подолання своєї збитковості, більшість з них обмежувалась оперативними заходами, рекомендованими згаданим планом. Найпоширенішими серед них стали продаж надлишкових активів, об'єктів незавершеного будівництва, а також звільнення зайвої робочої сили; ліквідація збиткових підрозділів; здавання в оренду приміщень; уцінка та прискорена реалізація готової продукції; списання (консервація) мобілізаційних потужностей; передання незадіяних земельних ділянок і соціально-культурних об'єктів у комунальну власність.

Перелічені заходи мають одноразовий характер, орієнтуються, в основному, на досягнення короткострокових цілей (забезпечення платоспроможності, тимчасове зниження збитковості) та не гарантують стійкого фінансового стану в майбутньому (навіть у найближчому). Окремі з них (наприклад, продаж майна) відкидають саму можливість вийти з фінансової кризи і відновити рівень доходів, прийнятний як для самого підприємства, так і для його власників (включаючи державу як акціонера).

Криза на підприємстві визріває тривалий період, перш ніж воно стане банкрутом. Розрізняють три типи криз: 1) криза стратегії; 2) криза результатів діяльності; 3) криза ліквідності. Симптоми кризи – це і стан показників фінансово-господарської діяльності підприємства, і тенденції їх зміни. При цьому показники можуть оцінюватись як відносно встановленої для них нормативної величини (допусків зміни), так і відносно показників інших аналогічних підприємств (або середніх за видом діяльності) [2].

Так, криза стратегії характеризується зниженням темпів виробництва, зменшенням доходів від реалізації продукції, погіршенням взаємовідносин з економічними агентами, втратою підприємством конкурентних переваг; криза результатів діяльності – зниженням показників рентабельності, збитками по поточних операціях, нестачею власних оборотних засобів, знеціненням акцій; криза ліквідності – більшою або меншою неплатоспроможністю. Отже, небезпека кризи на підприємстві існує постійно, і тому управління ним завжди має бути певною мірою антикризовим, тобто передбачати небезпеку кризи, аналіз її симптомів, а також заходи щодо послаблення негативних наслідків кризи і використання її чинників для подальшого розвитку підприємства.

Для подолання збитковості підприємств і забезпечення їх фінансової стійкості у довгостроковій перспективі необхідно переходити до наступальної тактики в антикризовому управлінні, яке базується на впровадженні інноваційних механізмів, які б забезпечували нормалізацію грошових потоків у напрямі збільшення реалізації продукції та економії операційних затрат. Антикризове управління, що ґрунтується на інноваціях, є економічно, соціально та фінансово ефективнішим способом подолання збитків порівняно з економією на витратах і має бути вирішальним у забезпеченні беззбиткового функціонування підприємств.

Перехід до наступальної тактики передбачає розробку стратегічних планів розвитку підприємств; активну маркетингову та збутову політику; впровадження нових технологій управління фінансами; здійснення систематичного експрес-аналізу фінансового стану підприємств і доведення його результатів до акціонерів, потенціальних інвесторів і кредиторів. Виробничо-технологічна антикризова стратегія повинна охоплювати такі механізми, як впровадження прогресивних технологій, перепрофілювання виробничої бази підприємств, створення нових видів продукції, тощо. Маркетингова політика дедалі більшою мірою має націлюватися на зміцнення позицій підприємств на існуючих сегментах ринку і на завоювання нових, а також на оновлення номенклатури продукції [3].

Фінансова антикризова стратегія повинна включати різноманітні механізми підвищення ефективності формування й використання фінансових ресурсів підприємства. На нинішньому етапі однією з основних проблем підприємств, яка стримує їх модернізацію і забезпечення на цій основі фінансової стійкості кожного з них, є нестача поточних і довгострокових джерел фінансування. Розширити коло джерел фінансування підприємств можна за рахунок таких механізмів:

- реструктурування власності збиткових і низькорентабельних підприємств шляхом додаткової емісії акцій під інвестиційно привабливі проекти, що визначаються фондовим ринком як перспективні (економічною основою для додаткової емісії акцій підприємства могла б стати дооцінка його капіталу при переоцінці основних засобів за їх ринковою вартістю, тобто з урахуванням можливої доходності використання цього капіталу в майбутньому);

- здійснення емісії середньострокових корпоративних облігацій під інноваційні проекти, однією з умов випуску яких є можливість конвертації цінних паперів у прості або привілейовані акції – конвертація боргу у власність;

- передання у довірче управління або продаж на фондових ринках належних підприємству цінних паперів (акцій, облігацій, векселів, вторинних цінних паперів);

- застосування вексельного кредиту, що надається банком векселедержателю, шляхом дострокової виплати Йому вказаної у векселі суми за вирахуванням процентів за час від моменту обліку векселя до строку платежу по ньому, а також суми банківської комісії [4].

Отже, для подолання збитковості і запобігання її появі в майбутньому необхідно вжити комплекс заходів щодо вдосконалення управління їх фінансами на інноваційній основі, а також активізації ролі держави у житті підприємств. Ці заходи доцільно розробляти і здійснювати на підприємствах не тільки в разі настання кризової ситуації, але й для запобігання її виникненню в умовах нормальної діяльності.

Література:

1. Пушкар А. І., Триїд А. Н., Колос А., Л. Антикризове управління: модель, стратегії, механізми / А. І. Пушкар. – К.: Знання-Прес, 2009 р. – 348 с.

2. Вялець О. В., Штиль Н. В. Забезпечення прибутковості підприємства в умовах нестабільного ринкового середовища / О. В. Вялець // Формування ринкових відносин в Україні. – 2010. – №6. – с. 153 – 157.

3. Бланк І. А. Антикризове фінансове управління підприємством /
А. І. Бланк. – К: Ельга: Ніка-Центр, 2008 р. – 672 с.

4. Антонюк Р. Р. Структура організаційно-економічного механізму забезпечення прибутковості підприємств // Економічний простір. – 2008. – №20/2. – с. 178 – 182.