Дорош Вікторія Ігорівна

Вінницький національний аграрний університет

Науковий керівник: Пчелянська Г.О.

УПРАВЛІННЯ ДЖЕРЕЛАМИ ФІНАНСУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ

Одним із основних шляхів поліпшення фінансового стану підприємства, подолання кризових ситуацій є активізація інвестиційних процесів. При цьому особливе значення набувають саме питання планування проектів. Саме від розрахунків, виконаних до моменту вкладення коштів, від адекватності їх реальним умовам реалізації проектів, залежить точність планових інвестиційних проектів, залежить точність планових інвестиційних рішень [1].

Через розробку і реалізацію інвестиційних проектів інвестиційна політика, яка конкретизується в інвестиційних програмах розвитку економіки, перетворюється в реальне виробництво товарів та послуг, здійснюється процес виробництва простого та розширеного відтворення, процес перетворення капіталу із грошової в товарну, із товарної у виробничу, із виробничої в товарну, із товарної в грошову форму, утворюється вартість суспільного продукту, споживча та додана вартість.

Управління реалізацією реальних інвестиційних проектів спрямоване на їх здійснення в передбачені терміни з метою забезпечення своєчасного повернення вкладених засобів у вигляді чистого грошового потоку (перш за все — отримання передбаченого інвестиційного прибутку). Це управління здійснюється в розрізі кожного реального проекту, залученого в інвестиційну програму підприємства. За кожним зазначеним до реалізації інвестиційним проектом, зазвичай, призначається його керівник, який організовує підготовку всіх необхідних планових документів і забезпечує реалізацію основних показників планів його здійснення. За великими інвестиційними проектами, виконуваними підрядним способом (із залученням підрядника і субпідрядників), керівник проекту повинен розподілити функції управління в розрізі окремих учасників проекту.

Можна сказати, що метою управління реальними інвестиціями є вибір найефективніших інвестиційних проектів і забезпечення реалізації окремих інвестиційних програм. Особлива увага приділяється вибору джерел фінансування або оптимізації структури капіталу інвестиційних проектів.

Цілеспрямоване формування й використання капіталу підприємства визначає ефективність його фінансово-господарської діяльності. Головна мета формування капіталу — задоволення потреб підприємства в джерелах фінансування її активів.

В процесі залучення інвестиційних ресурсів необхідно враховувати декілька умов. По-перше, урахування перспектив розвитку підприємства. По-друге, досягнення відповідності між обсягами капіталу, що залучається, і активами підприємства, що формуються. По-третє, забезпечення оптимальної структури капіталу з позицій ефективності його використання. Вона є співвідношенням між власними й позичковими коштами, що використовуються у виробничо-комерційній діяльності. Структура капіталу істотно впливає на результати поточної, інвестиційної й фінансової діяльності підприємства, а також на рентабельність активів і власного капіталу. По-четверте, забезпечення мінімізації витрат на формування капіталу з різних джерел, що досягається в процесі управління його вартістю й структурою. По-п’яте, забезпечення раціонального використання капіталу в процесі господарської діяльності реалізується з допомогою максимізації рентабельності власного капіталу за мінімізації фінансових ризиків [4].

На перший погляд здається, що найкращим варіантом є використання лише власного капіталу. Адже при цьому немає потреби сплачувати відсотки за кредит, ці кошти досить легко залучити. Також забезпечується фінансова стійкість підприємства та його платоспроможність у довгостроковому періоді.

Але існують і певні вади у використанні тільки власного капіталу. Це такі як:

1) обмеженість обсягу залучення для розширення масштабів підприємницької діяльності;

2) вища вартість, порівняно з альтернативними позичковими джерелами капіталу (дивіденд за акціями, як правило, вищий як процент за корпоративними облігаціями, оскільки ризик останніх нижчий);

3) неможливість реалізації приросту рентабельності власного капіталу за рахунок залучення позичкових коштів з допомогою ефекту фінансового левериджу (важеля).

Отже, підприємство, що використовує тільки власний капітал, має максимальну фінансову стійкість, однак обмежує темпи свого розвитку в майбутньому, оскільки, відмовившись від залучення позичкового капіталу в період сприятливої ринкової кон’юнктури, позбавляється додаткового джерела фінансування приросту активів (майна).

В деяких випадках позитивним є і використання залучених коштів. Підприємство, яке залучає позичкові кошти у формі кредиту або облігаційної позички, має вищий фінансовий потенціал для свого економічного зростання й можливості приросту рентабельності власного капіталу. Однак таке підприємство більше генерує фінансовий ризик і загрозу банкрутства зі збільшенням частки позичкових коштів у пасиві балансу.

Оптимізація структури капіталу є однією з найскладніших проблем, що розв’язуються в процесі управління корпоративними фінансами.

Оптимальна структура капіталу виражає таке співвідношення використання власного й позичкового капіталу, за якого забезпечується найефективніший взаємозв’язок між коефіцієнтами рентабельності власного капіталу й заборгованості, тобто максимізується ринкова вартість підприємства [2].

Для визначення оптимальної структури капіталу можна застосувати визначення показника фінансового важеля, коефіцієнта який показує залежність прибутку підприємства від ступеня використання ним позикових засобів.

На сучасному етапі господарювання існує багато методів, які дозволяють здійснити аналіз ризику того чи іншого проекту, проте більшість з них не дають відповіді на запитання щодо доцільності вкладання коштів в окремий проект, не дозволяють визначити економічну ефективність проекту з урахуванням ступеня його ризикованості [3].

Таким чином, визначення економічної ефективності інвестиційних проектів є найважливішим і найскладнішим етапом доінвестиційних досліджень. Від того наскільки об'єктивно і всесторонньо здійснена ця оцінка, а отже, й правильно визначені подальші дії щодо того чи іншого проекту, залежать терміни повернення інвестованих коштів.

Література:

1. Майорова Т.В. Інвестиційна діяльність: навчальний посібник / Т.В. Майорова. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 376с.

2. Марцин В.С. Стратегія розвитку інвестиційної діяльності в економіці України / В.С. Марцин // Актуальні проблеми економіки – 2007. – №9. – С.. 57-65.

3. Пухальський В.В. Методика оцінки фінансового результату від інвестиційної діяльності підприємства / В.В. Пухальський //Вісник Хмельницького національного університету. – 2009. – № 6. – T. 1. С. 14-19.

4. Саблук П.Т. Основні напрями розроблення стратегії розвитку агропромислового комплексу в Україні / П.Т. Саблук // Економіка АПК. – 2004. – №12. – С. 3 –15.