Душкова К. М., науковий керівник – Скляр Є. В.

Буковинська державна фінансова академія

Особливості міжнародних міграційних процесів у контексті відпливу трудових ресурсів

 

У зв’язку з процесами глобалізації на світовому ринку міжнародна трудова міграція стала одним з головних інтересів світових економік. На сучасному етапі міграція трудових ресурсів є основним чинником суспільного розвитку. Міграційні процеси сприяють гнучкості міжнародного ринку праці, залученню менш розвинених країн до світової культури виробництва, більш раціональному перерозподілу ресурсів, взаємодії та взаємозбагаченню культур. Економічний прогрес окремих країн стає дедалі більше залежним від світових тенденцій і закономірностей суспільного розвитку. Тому питання трудової міграції є однією із найактуальніших проблем сьогодення.

Вагомий внесок у розробку теоретичних і практичних аспектів міжнародної трудової міграції, нормативно-правових механізмів регулювання міграції зробили такі вітчизняні вчені: О. Білорус, В. Геєць, А. Кравченко, Е. Лібанова, О. Малиновська, А. Мокій, І. Петрова, Т. Петрова, О. Позняк, В. Рокоча, А. Румянцев, А. Філіпенко. Активно працюють над дослідженнями аналогічних теоретичних і практичних проблем міжнародної міграції робочої сили такі російські вчені, як Н. Вишневська С. Глінкіна, А. Кірєєв, Н. Кулікова, Л. Максаков, К. Семьонов, І. Сініцина та ін. У зарубіжній економічній науці у працях Л. Брю, К. Макконелла, Дж. Борхаса, Я. Мінсера, А. Роя, Б. Чісвіка висвітлені механізми регулювання міграційних потоків [7, 104].

Трудові  ресурси – це найважливіший фактор виробничого процесу, що характеризується високою мобільністю. Мобільність робочої сили у світовому господарстві виявляється у формі міжнародної міграції. Проте у літературних джерелах зустрічаються певні розбіжності у визначенні поняття «міжнародна трудова міграція». О. Київець зазначає, що трудова міграція належить до одного з видів міжнародної міграції населення і характеризується переміщенням робочої сили на тимчасову роботу з наступним поверненням на батьківщину [3, 1]. М. Бублій пропонує розрізняти поняття «міграція робочої сили» та «трудова міграція», вважаючи останню вужчим поняттям. А. Мокій в контексті міжнародної трудової міграції вживає термін «міжнародний обмін людським капіталом», де «людський капітал» – це запас знань, навичок, мотивацій та енергії, якими володіє особа і який може бути використаний протягом визначеного періоду часу з метою виробництва товарів і послуг [6, 28]. Узагальнити такі трактування можна у наступному визначенні: міграція робочої сили – переселення працездатного населення з одних держав в інші терміном більш ніж на один рік з економічних і неекономічних мотивів  (політичних, соціальних, релігійних, національних, расових та ін.).

Існує численна кількість різновидів міграції в залежності від домінуючих ознак. Вітчизняні науковці, зокрема Ю. Римаренко та О. Піскун, визначають такі види міграції [5, 254] (табл. 1).

Таблиця 1

Види міграції

Класифікаційна ознака

Вид міграції

За ступенем контрольованості

– легальна, нелегальна

За часовою ознакою

– постійна (незворотна), тимчасова (маятникова), кочова сезонна

За територіальною ознакою

– зовнішня, внутрішня

За відношенням до країни

– імміграція, еміграція, транзитна міграція

За метою

– трудова, навчання, проживання, туристична

 

Розглянемо рівні у структурі трудової міграції громадян України за ступенем легальності, визначені О. Левцуном [4,45] (рис. 1).

 

 

 

 

 


Рис. 1 Структура міжнародної трудової міграції

Розкриємо деякі особливості поняття «міграція»:

-                   офіційна трудова міграція – переміщення українських громадян, які, виїжджаючи за кордон, декларують участь у трудовій діяльності як мету виїзду і є легальними трудовими мігрантами у країнах-реципієнтах (саме їх і фіксує українська статистика);

-                   неофіційна легальна міграція – поїздки наших співвітчизників за кордон з декларованою метою туризму, відвідування родичів тощо, з подальшим працевлаштуванням та реєстрацією в країні-реципієнті; учасники таких поїздок не можуть бути відстежені вітчизняною статистикою, але стають цілком легальними трудовими мігрантами в країнах-реципієнтах;

-                   успішна нелегальна міграція – поїздки за кордон, пов’язані з незареєстрованою зайнятістю у видах діяльності, які дозволені законодавством відповідних країн;

-                   міграція жертв злочинних угруповань – торгівля людьми та інші випадки перебування громадян у нелюдських умовах або зайнятість не з власної волі. З чотирьох груп українських мігрантів реально лише перша стає на облік і реєструється відповідними органами. Водночас перша група мігрантів є найменш численною, на її основі не можна вирахувати кількість працюючих за кордоном.

Основними причинами, які зумовлюють міжнародну міграцію робочої сили є: незадовільні економічні умови життя працездатного населення в країнах еміграції (низький рівень заробітної плати, безробіття, низький життєвий рівень, зубожіння і т.д.); стабільний, порівняно високий рівень зарплати в основних імміграційних центрах (США, Західна Європа); порівняно вищий технічний рівень умов праці в країнах імміграції; соціальні умови для більш повної реалізації своїх можливостей у країнах імміграції; природні катаклізми в країнах еміграції і вищий рівень охорони навколишнього середовища в країнах імміграції; політичні, релігійні, військові, національні, культурні причини [1, 260]. Всі ці чинників дають підстави для виїзду українських громадян для працевлаштування за кордон та до країн СНД.

На сьогодні каналами трудової міграції українських громадян є:

¾               самостійний пошук роботи;

¾               використання туристичних агенцій;

¾               запрошення українських фахівців безпосередньо іноземною стороною;

¾               використання послуг посередницьких структур у працевлаштуванні на роботу за кордоном.

За різними експертними оцінками зараз за кордоном працює до 3 млн. громадян України. На жаль, лише незначна частина українських громадян працюють за кордоном на законних підставах і лише 2 відсотки трудових мігрантів (це трохи більше 70 тис. осіб) щорічно працевлаштовуються за кордоном за сприянням суб’єктів господарювання, які надають посередницькі послуги з працевлаштування за кордоном.

За даними адміністративної звітності, що надається  суб’єктами господарювання, які надають посередницькі послуги з працевлаштування за кордоном, протягом 2007 року за трудовими договорами (контрактами) з метою тимчасового працевлаштування за кордоном, було направлено 73184 осіб, а за I півріччя 2008 року – 40615 осіб. Найбільше громадян України відповідно до офіційної адміністративної звітності працювало на Кіпрі – 11588 осіб, у Греції – 6054 осіб, Ліберії – 4044 осіб, США – 2776 осіб, у Великобританії – 2472 осіб, у Латвії - 1559 осіб, Російській Федерації – 1191 осіб [10].

Станом на 2008 рік, за даними Міністерства праці та соціальної політики, Україна є стороною 11 двосторонніх міжнародних договорів у сфері працевлаштування – з Азербайджанською Республікою, Республікою Білорусь, Республікою Вірменія, Соціалістичною Республікою В’єтнам, Латвійською Республікою, Литовською Республікою, Великою Соціалістичною Народною Лівійською Арабською Джамагирією, Республікою Молдова, Республікою Польща, Португальською Республікою, Російською Федерацією. Це значно полегшує умови для здійснення офіційної трудової міграції населення.

У зв’язку із надмірно поширеним явищем міжнародної трудової міграції сформувався ряд суттєвих проблем для України, як експортера трудових ресурсів. Основними з них є такі: «відтік умів»; диспропорційність у співвідношенні між працездатним та непрацездатним населенням; неявна міграція; втрати висококваліфікованих працівників, тобто прямі втрати людського капіталу; значний приплив іммігрантів в Україну та ін.

Вивчення міжнародного досвіду у сфері державного регулювання міграційними процесами показує, що Україна, організовуючи трудову еміграцію повинна переслідувати вирішення наступних завдань [8, 31]:

1)                реалізацію права громадян на свободу пересування;

2)                сприяння скороченню безробіття і покращення ситуації на національному ринку праці, в тому числі, за рахунок набуття трудоемігрантами за кордоном освіти, професії і кваліфікації;

3)                забезпечення зворотнього характеру міграції;

4)                захист прав та інтересів трудящих-мігрантів в країнах-реципієнтах;

5)                покращення фінансово-економічного положення за рахунок валютних надходжень.

Отже, міжнародна трудова міграція є досить поширеним явищем у всіх країнах завдяки світовим глобалізаційним процесам. Проте існує ряд проблем у сфері переміщення трудових ресурсів у міжнародних кордонах, що потребують негайного вирішення. В Україні особливого значення набуває проблема врегулювання тіньової міграції людського капіталу, що згубно впливає на забезпеченість країни трудовими ресурсами. Тому першочерговим і основним завданням державної міграційної політики України щодо регулювання трудової міграції має стати: наближення до міжнародних стандартів міграційного законодавства в цій сфері, забезпечення ефективного управління міграційними процесами, соціального та правового захисту трудових мігрантів, а також забезпечення додержування їхніх прав, свобод та законних інтересів відповідно до чинного законодавства. Політика в сфері регулювання трудової міграції розглядається як складова державної політики у сфері зайнятості населення і має, насамперед, вирішуватись через формування сучасного, мобільного внутрішнього ринку праці.

 

Список використаної літератури:

1.                 Гринкевич С. С. Міжнародна міграція робочої сили та її розвиток в Україні // Науковий вісник: Збірник науково-технічних праць. – 2006. – Вип. 16.3. – 256-262.

2.                 Дронь Є. В., Заньковська В.Г. Трудова міграція в Україні: тенденції та наслідки // Збірник наукових праць «Економічні науки». – 2010. - № 6. – с. 38-45.

3.                 Київець О. Міжнародно-правовий статус трудових мігрантів // Юридичний журнал. – 2004. - № 4. – с. 1.

4.                  Козак Л. В. Економічна природа формування міграційного капіталу в Україні // Всеукраїнський науково-виробничий журнал «Сталий розвиток економіки». – 2010. - № 2. – 44-50.

5.                 Нижник В. М., Найдюк А. С. Аналіз теоретичних основ формування трудової міграції населення // Вісник Хмельницького національного університету. – 2009. - № 5. -  с. 253-256.

6.                 П’ятковська О. Р. Особливості регулювання міжнародної трудової міграції в умовах світової фінансово-економічної кризи // Вісник Львівської комерційної академії. – 2009. - № 30. – с. 27-30.

7.                 Сандугей В. В. Особливості трудової міграції в Україні та її державне регулювання // Вісник Хмельницького національного університету. – 2009. - № 1. – с. 104-108.

8.                 Чайка-Петегирич Л.Б. Організаційно-економічні пріоритети регулювання міжнародної міграції робочої сили // Науковий вісник академії муніципального управління: Збірник наукових праць. – 2009. - № 6. – с. 26-32.

9.                  http://iom.org.ua – Міжнародна організація з міграції.

10.            http://www.mlsp.gov.ua – Міністерство праці та соціальної політики України.