Душкова К.М.

Науковий керівник: Єрмійчук Н. І.

Буковинська державна фінансова академія

Особливості функціонування малого та середнього бізнесу в Україні

Малий бізнес є невід’ємним елементом ринкової системи, оскільки вони є взаємопов’язаними та взаємодоповнюючими складовими. Це проявляється в тому, що ефективний ринковий механізм сприяє активізації підприємництва, розвитку оптимального конкурентного оточення, а успішне функціонування бізнесу, у свою чергу, визначає динаміку та тенденції становлення ринкового середовища. Малий бізнес є важливим рушійним фактором при формуванні конкурентоспроможного внутрішнього ринку, який задовольняє потреби населення у товарах та послугах повсякденного вжитку. Малий та середній бізнес сприяє зменшенню бідності в країні, зростанню зайнятості та збільшенню кількості населення, яке відноситься до середнього класу. Саме тому існує необхідність у розгляді, аналізі та оцінці сучасного стану та майбутніх перспектив функціонування малого підприємництва в Україні.

Проблеми розвитку малих підприємств досліджують: Верналій З. С., Воротіна Л. І., Стороженко О. П., Даниленко А. В., Виговська В. В., Ляпін Д. В., Микитюк О. І., Сизоненко В. О., Хмелевська Л. П. та інші. Західна економічна думка представлена дослідженнями Ворста Й., Друкера П., Ревантлоу П., Сторея Д., Хейне П., Хоскінга Г., Шумпетера Й. та інших вчених. Питання розвитку малого підприємництва також розглянуті такими вченими, як Ю. Долгоруков, О. Мазур, А. Роговиць, Д. Нікітенко. Аналіз проблем та перспектив даної сфери господарювання буде проводитись до того часу, доки не буде відчутної стабільності та забезпечення ефективного розвитку малого бізнесу. Нагальною та основною проблемою для економіки України є збільшення частки малих підприємств у загальній структурі господарюючих суб’єктів та підвищення проценту зайнятих у цій сфері підприємництва. Відчутною також залишається проблема ефективного механізму мотивації та підтримки державою підприємств у сфері малого бізнесу.

На сучасному етапі для України є важливим розвиток малих підприємств, оскільки держава з ними пов’язує свої надії на позитивні структурні зрушення у господарській системі, забезпечення економічного зростання та створення необхідних умов для становлення ринкової економіки.

Не виникає сумнівів і заперечень, що локомотивом розвитку економіки й рівня добробуту населення є малий і середній бізнес. Вражає, що в економіці України частка малого й середнього бізнесу залишається незмінною протягом багатьох років і становить близько 10 % ВВП. У розвинених країнах, де існує широка економічна свобода для діяльності людини, малий і середній бізнес забезпечують до 30-40 % ВВП. Навіть у тих країнах, становище яких ще нещодавно мало чим відрізнялось від українського, – Польщі, Угорщині, Чехії – завдяки створеним сприятливим умовам, малий і середній бізнес забезпечують вже майже 50 % ВВП [5, 195].

Важко переоцінити важливість сімейного бізнесу для економіки багатьох держав, зокрема Латинської Америки і Карибського басейну, Італії, Німеччини. Так, економіка Італії і багатьох інших розвинутих країн Європи тримається в основному на дрібному і середньому бізнесі. Більшість промислових товарів і продуктів харчування, які продаються на наших ринках вироблені невеликими фірмами з Апенін, насамперед з провінції Ломбардія (адміністративний центр – Мілан). Загалом в Італії діє біля 3,5 млн. дрібних і середніх підприємств. Багато є ремісничих фірм, на яких працює велика кількість сімей, а їхня справа передається з покоління в покоління. На такі сімейні фірми припадає більше, ніж 18 % італійського експорту [2, 306].

Для більшості українських сімей малий бізнес є не лише сферою самореалізації та визначення власної позиції у суспільстві, але й середовищем виживання, оскільки під час економічної кризи умови життя населення значно погіршились. У цей період відбувалось значне скорочення робочих місць, заробітна плата скоротилась (за останні 7 місяців заробітна плата зменшилась на 30 %), часто була присутня затримка її виплати протягом півроку та, навіть, більш триваліший період.

Можна визначити, що на розвиток та стабільність роботи малих підприємств впливають фактори, які доцільно класифікувати наступним чином:

1) за сферою: зовнішні (базові, доповнювальні) та внутрішні;

2) за характером впливу: соціально-психологічні, організаційно-правові, фінансово-економічні.

Основним базовим чинником є наявність законів, якими держава регулює діяльність малих форм підприємства. Зокрема, це ЗУ "Про державну підтримку малого підприємництва", ЗУ "Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва" та Указ Президента Україна "Про спрощену систему оподаткування обліку й звітності суб'єктів малого підприємництва". Наявність правових актів свідчить про можливості господарювати легально та керуватися основними базовими елементами, проте більшість законів не є зрозумілою для населення і провокує виникнення непорозумінь між органами державної влади та населенням.

До інших базових чинників можна віднести наявність та доступність основних компонентів для організації підприємницької діяльності (кошти, приміщення, обладнання, сировина, матеріали тощо), загальна економічна стабільність у державі тощо. На сьогодні під час світової економічної кризи рівень доступності основних компонентів для організації підприємницької діяльності є досить низьким, адже внаслідок звільнень з роботи багатьох громадян нема достатнього обсягу коштів для закупівлі потрібної сировини, матеріалів, обладнання та приміщень. Але навіть, якщо ці кошти є в наявності, то не можуть бути використані через кризовий стан функціонування банків, які або не видають готівки, або значно розтягують цей процес у часі та вимагають великі комісійні.

Доповнювальними чинниками є: наявність державної підтримки сімейного бізнесу; інфраструктура, яка сприяє розвитку малих підприємств; процедура реєстрації підприємницьких структур тощо. На сьогодні зареєстровано 2,3 млн осіб, які займаються малим бізнесом і щороку ця цифра зростає. Проте кризовий 2009 р. деяким чином загальмовує цей процес [5,196].

Внутрішні чинники охоплюють особисті та професійні здібності людей, які стають на шлях підприємницької діяльності. Ведення сімейного бізнесу потребує певних знань та навичок, розуміючи це, більшість сучасних молодих людей прагнуть здобути вищу освіту. В Україні на сьогодні 249 студентів на 10 тис населення. У ВНЗ навчається 1285000 студентів, тобто 90 % молоді у віці 17-24 років [5, 196].

До складу соціально-психологічних чинників входять такі, що пояснюють відношення та сприйняття населенням та окремими громадянами чи групами людей процесу ведення бізнесу, або ж інакше, підприємництва. До групи організаційно-правових факторів відносять в основному правові документи та законодавчі акти, які регламентують правові засади сімейного бізнесу, визначають порядок створення підприємств, їх правові та організаційні форми, порядок організації виробництва, забезпечення його потрібними ресурсами, збут, систему оподаткування та є основним регулятором діяльності малих підприємств.

Визначальний вплив також мають фінансово-економічні чинники. Будь-яке підприємство у процесі ведення своєї діяльності стикається із проблемами фінансування, страхування, кредитування та особливо із процесами інвестування та оподаткування. Нинішній стан економіки нашої держави дещо пригнічує, оскільки він є незадовільним, особливо після «пережитої» світової економічної кризи. Таке погіршення значно вплинуло на ці процеси, особливо на кредитування, яке майже відсутнє на внутрішньому ринку через брак депозитних вкладів у комерційних банківських структурах.

Стримують розвиток сімейного бізнесу такі чинники, як загальний спад вітчизняного товарного виробництва, зростання цін (прожитковий мінімум становить 861 грн/міс., ціни зросли в середньому на 30 %, а на деякі товари на 50 %), інфляція (індекс інфляції у 2010 р. становить 7,4 %), низький рівень платоспроможності населення (мінімальну заробітну плату встановлено у розмірі 907 грн), рекет, корупція (для того, щоб зареєструватися, приватним підприємцем потрібно зробити неофіційний внесок у розмірі 400-500 грн, щоб переоформити документи і подати додатковий тип продукції, теж треба внести певну суму (200-300 грн) залежно від продукції, для забезпечення так званого "захисту" від нещасних випадків своєму захисникові треба заплатити близько 700 грн щомісячно).

У соціальному значенні важлива функція малого бізнесу полягає в тому, що він визначає темпи економічного розвитку, структуру та якісну характеристику ВВП, здійснює структурну перебудову економіки, характеризується швидкою окупністю витрат, свободою ринкового вибору; забезпечує насичення ринку споживчими товарами та послугами повсякденного попиту, надає додаткові робочі місця; має високу мобільність, раціональну структуру управління; формує новий соціальний прошарок підприємців-власників; сприяє послабленню монополізму та розвитку конкуренції для реалізації інновацій.

Крім того, малий бізнес мобілізує значні фінансові й виробничі ресурси населення (в тому числі трудові й сировинні), які за його відсутності не були б використані. Про можливості малого бізнесу в цьому плані свідчить досвід промислово розвинутих країн. На малий бізнес тут припадає до 90-95% усіх підприємств і до 20-60% валового національного продукту. Особливу роль відіграє мале підприємництво у сфері послуг і торгівлі [8].

Сучасний стан малого підприємства в Україні не можна назвати задовільним. Хоча й починаючи з 2002 року спостерігається тенденція до збільшення кількості малих підприємств (у 2002 р. – 253791 одиниць, у 2008 році - 324011) на 70220 одиниць, що на 27 % більше порівняно з 2002 роком, але з огляду на те, що кількість малих підприємств на душу населення утричі відстає від показників країн Центральної і Східної Європи і у десятеро — від розвинутих країн світу, таке уповільнення не можна розглядати, як насичення відповідних ринкових ніш, навпаки, це є тривожною ознакою негараздів у економіці країни.

Важливим показником діяльності малого бізнесу є кількість підприємств на 10 тис. осіб наявного населення, який порівняно з 2002 роком збільшився на 17 одиниць. У той час як у країнах Європи цей показник - у п'ять-десять разів більший. Наприклад, у Франції частка малого та середнього бізнесу у ВВП складає 50%, в Україні ж реальний внесок таких підприємств в економіку не перевищує 11%. З кожним роком кількість малих підприємств зростає, а людей, що там працюють - зменшується. Середньорічна кількість найнятих працівників на малих підприємствах України в 2008 році різко скоротилася і не перевищує 1674,2 тис. осіб, хоча ще в 2003 році цей показник досягав 1918,5 тис. чоловік, що на більш як 224 тис. осіб більше. Ця статистика особливо загрозлива на тлі того, що кількість малих підприємств при цьому збільшується, але вони все більше стають схожими на сімейний бізнес.

Отже, замість зміцнення малих підприємств в Україні спостерігається процес їх подрібнення: в 1996 році на одному підприємстві працювало в середньому 12 осіб, зараз - лише 6.

У загальній кількості суб’єктів Єдиного державного реєстру підприємств та об’єднань України (ЄДРПОУ) частка малих підприємств становила 27 %, а їх частка в реалізованій продукції – 5 %. На малих підприємствах працювало 8 % загальної кількості осіб, зайнятих у галузях економіки країни [8].

Держава переймається більше забезпеченням стабільних умов для функціонування і розвитку великих підприємств, оскільки вони є більш законослухняними та дисциплінованими щодо сплати податків і у значних розмірах, що є вигідним для державного бюджету і забезпечує його збагачення. Проте, малі підприємства є основним резервом для забезпечення робочих місць та зменшення безробіття в країні.

Малі підприємства, на відміну від великих, мають ряд особливостей, що притаманні лише для них, як для особливої форми господарювання. Малі підприємства швидко реагують на зміни кон’юнктури ринку та пристосовуються до них, що надає економіці країни гнучкості у мінливому не лише внутрішньому середовищі, а й зовнішньому. Дані особливості є надзвичайно важливими, особливо в умовах диференціації та індивідуалізації споживчого попиту, розвитку НТП, збільшення пропозиції товарів і послуг, їх номенклатури та асортименту.

За високого рівня безробіття, інфляції, економічної кризи, нестабільної податкової системи, низького рівня соціального захисту населення тощо на сьогодні відсутня оцінка перспективного стану зайнятості, немає стратегії вирішення цього питання. Тому доцільно запропонувати такі фіскальні методи [5, 198]:

1) поступово зменшити податковий тягар для сімейних господарств, що займаються бізнесом; переглянути принципи надання податкових пільг. Зниження податкового навантаження буде стимулювати сімейні господарства до виходу з тіньового сектора економіки, що, своєю чергою, призведе до збільшення надходжень до бюджету;

2) посилити громадську освіту, за прикладом розвинених країн потрібно з дитинства прививати думку: той, хто не платить податки, виймає гроші з кишень інших платників податків, тобто займається злодійством;

3) всебічної підтримки потребує розвиток сімейного бізнесу в тих сферах, де не потрібні значні матеріальні ресурси. У цьому ракурсі особливе значення мають сімейні господарства, які працюють у сфері ремонту та інших послуг, на основі матеріалів замовника. Важливо швидко розвивати консультаційні послуги. Без великих витрат швидкий розвиток мережі таких послуг допоможе швидше покращити матеріальний стан багатьом сімейним господарствам.

Отже, головною метою підтримки підприємництва повинно стати створення сприятливих умов для підвищення ефективної діяльності суб’єктів малого підприємництва, як невід’ємної частини структури економіки, та участі суб’єктів малого підприємництва у вирішенні завдань соціально-економічного розвитку.

Список використаної літератури:

1. Лащ Т.А. Проблеми банківського кредитування малого підприємництва / Т.А. Лащ // Економічний простір – 2009. – 23(1) – С.160-161.

2. Лех Г.А. Закономірності розвитку сімейного бізнесу в Україні та за кордоном / Г.А. Лех // Науковий вісник. – 2008. - вип. 14.7. – С. 305-309.

3. Неделько І.Г. Фінансування розвитку сектору малого бізнесу / І.Г. Неделько // Фінанси України. – 2007. – № 2. – С. 93-96.

4. Рибчак В.І. Проблеми та перспективи державного регулювання підприємств малого бізнесу / В.І. Рибчак // Науковий вісник. – 2009. - вип. 15.4. – С. 341-345.

5. Телішевський В.О. Стан і тенденції функціонування сімейного бізнесу в Україні / В.О. Телішевський // Науковий вісник НЛТУ України. – 2009. − вип. 19.11.- С.194-199.

6. Офіційний сайт Державного комітету статистики України [сайт http://www.ukrstat.gov.ua].

7. Офіційний сайт комітету Держпідприємництва України [сайт http://www.kmu.gov.ua].

8. Офіційний сайт національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського [сайт http:// www.nbuv.gov.ua/ portal/ Soc_Gum/ Evu/ 2010_14/ Granovskaya.pdf].