доц. Ведькал В.А., Мирошниченко В.В.
Криворізький економічний інститут ДВНЗ „КНЕУ ім. В. Гетьмана”
Ключові напрямки активізації
інвестиційної діяльності в країні
Активізація
інвестиційної діяльності в країні є одним із найбільш діючих механізмів
соціально-економічних перетворень. Актуальним у даний час є поглиблене
теоретичне дослідження ринкових форм і механізмів інвестиційної діяльності на
мікроекономічному і макроекономічному рівнях.
На погляд
О. Гаврилюк [1] важливою проблемою виступає теоретичне обґрунтування
критеріїв ефективності інвестиційних витрат, взаємозв'язку і взаємозумовленості
капітальних вкладень і структурних зрушень в економіці, визначення пріоритетів
у галузевій структурі інвестицій.
За результатами
досліджень можна стверджувати, що сформована нині в Україні економічна ситуація
значно ускладнює інвестиційну діяльність. На даний час існує необхідність, з
одного боку, розробки адекватного ринковим відносинам інвестиційного механізму,
що органічно сполучить форми приватного і державного інвестування, з іншого
боку, розробки відповідної законодавчо-нормативної бази й інші міри, що
регламентують інвестиційний процес, як на рівні окремої фірми, компанії або
галузі, так і на рівні національної економіки в цілому.
Доведено, що
будь-яка країна, що розвивається, має стратегічні цілі управління економікою –
нарощування і структурна перебудова виробничих потужностей підприємств,
оновлення, збільшення обсягів і розширення асортименту випуску конкурентної
продукції, прискорення науково-технічного прогресу, підвищення добробуту
народу, досягнення стабільного соціально-економічного розвитку. Досягнення цих
цілей, зауважує О. Колосов [2] потребує чималих інвестиційних ресурсів,
оптимізації напрямів їх вигідного і актуального вкладення та ефективного
використання. Автор стверджує, що інвестиції слід розглядати також як чинник
зростання надходжень обов'язкових платежів до бюджетних і позабюджетних фондів,
зміцнення фінансової системи та ін.
За результатами
досліджень можна стверджувати, що через падіння виробництва, неефективну
систему оподаткування з надмірним її тиском на доходи товаровиробника та
недосконалу амортизаційну політику впродовж минулих років не зростали необхідні
обсяги прибутку підприємств й амортизаційних відрахувань, що мали б стати
основними джерелами власних інвестиційних ресурсів підприємств. Не
забезпечувала зростання обсягу інвестицій в національну економіку діяльність
банківської системи та фондового ринку. Недостатнім для розв'язання проблем
залучення фінансових ресурсів було бюджетне фінансування і державне
інвестиційне кредитування на пільгових умовах. Крім того, практично відсутні
дієві інвестиційні програми по розвитку людського ресурсу, який відіграє
ключову роль в розвитку мікро- і макроекономічного рівня країни.
Практика доводить,
що для поліпшення фінансового становища підприємств вищі органи державної влади
систематично роблять спроби регулювати інвестиційний процес в Україні,
законодавчо сприяти іноземним інвестиціям тощо. Однак запроваджувані заходи
впродовж останніх п'яти років не дали бажаних результатів.
Суспільне
виробництво країни характеризується складними економічними зв'язками. Для
ефективного зростання виробництва одночасно мають розвиватись усі його сфери,
підкреслює у своїй праці І. Ландарь [3]. Тому закономірно, щоб інвестиційний
процес був не вибірковий, а суцільний. Також не повинно бути різних
дискримінацій стосовно інвесторів будь-яких сфер. Розмір інвестицій має бути
вільним від державних регламентацій і визначатися угодою між суб'єктами
інвестиційного процесу.
Основні напрями
інвестиційної політики на найближчі роки, з точки зору О. Задорожньої [4],
визначатимуться принциповими чинниками, що стосуються джерел і спрямування
інвестицій: активізація інвестиційної діяльності суб'єктів господарювання за
рахунок власних і особливо залучених ресурсів; створення сприятливого
інвестиційного клімату для всіх порядних і перспективних інвесторів; сприяння
зростанню власних інвестиційних ресурсів у фінансово бідних підприємств;
мобілізація всіх законних внутрішніх джерел інвестиційних ресурсів та
підвищення рівня ефективності їх використання; посилення мотивів до накопичення
громадянами грошових ресурсів і стимулювання їх інвестиційного використання в
реальному секторі економіки; спрямування грошових ресурсів кредитно-фінансової
сфери в інвестування реального сектору економіки; пріоритетне стимулювання
інвестицій в основний наукомісткий капітал, особливо підприємств базових
галузей, а також сприяння зростанню обсягів залучення іноземних інвестицій,
особливо у формі техніки і технологій, для значного покращення
матеріально-технологічної бази підприємств України.
Наприкінці
зауважимо, що активізація інвестиційних процесів в країні можлива за умови
розробки єдиної дієвої політики формування ресурсної бази, яка б включала
механізм її створення та використання у відповідності зі стратегією розвитку в
майбутньому. Ключовою платформою має стати взаємоузгодженість між законодавчою
площиною, яка в майбутньому регламентуватиме вкладення інвестиційного ресурсу в
найбільш пріоритетні напрямки стратегічного розвитку країни. В свою чергу
законодавець має врахувати, при розробці окремих елементів законодавчої площини
реалії сьогодення, з позиції економічного та соціального розвитку країни. Без
визначення проблематики в системі активізації інвестиційного циклу, на наш
погляд, не можливо буде розробити дієвий механізм вкладення фінансових джерел
із урахуванням інфляційного навантаження та потреб країни в майбутньому.
Література:
1. Гаврилюк О.
Іноземне інвестування і структурна трансформація в країнах перехідної економіки
/ О. Гаврилюк // Економіка України. – №12. – 2008. – С. 54-56.
2. Колосов О.
Іноземні інвестиції в економіку України: користь чи небезпека? / О. Колосов //
Економіка України. – №8. – 2009. – С. 42-44.
3. Ландарь І.
Особливості залучення іноземних інвестицій в Україні / І. Ландарь // Економіка
України. – №12. – 2010. – С. 69-71.
4. Задорожна О. Про
структурно-інвестиційну політику в умовах переходу до ринку / О. Задорожна //
Економіка України. – №4. – 2010. – С. 82-84.