Т.В.Небога

Одеська національна академія зв’язку ім. О.С.Попова

Науково-технічний потенціал як основний елемент національної інноваційної інфраструктури

Можливість реалізації будь-якого інноваційного проекту, результативність і швидкість інноваційних перетворень в економіці залежать від рівня розвитку інноваційної інфраструктури.

Поняття «інноваційна інфраструктура» включає в себе сукупність об’єктів інноваційної діяльності та зв’язків між ними. Ці об’єкти виробляють нові знання та нововведення, перетворюють їх у нові продукти і послуги, забезпечують їх розповсюдження та споживання в умовах ринку. Інноваційна інфраструктура виконує функцію зв’язку та координації між державою, підприємницьким сектором економіки, ринком та результатами наукових розробок.

Досить важливою складовою інноваційної інфраструктури є потенціал в сфері науково-технічної діяльності. Науково-технічний потенціал являє собою сукупність можливостей та ресурсів, якими володіє національна економіка для вирішення завдань науково-технічного розвитку, і включає в себе наукові кадри, матеріально-технічну базу та організаційно-управлінську структуру.

Україна є державою з високим науково-технічним потенціалом, який визначається визнаними у світі науковими школами, важливими та унікальними досягненнями в багатьох сферах виробництва та суспільного життя - у розробці нових матеріалів, біотехнології, радіоелектроніці, фізиці низьких температур, ядерній фізиці, електрозварюванні, інформатиці тощо.

В Україні вищою державною науковою організацією є Національна Академія Наук України. В НАН України функціонують 3 секції (фізико-технічних і математичних наук; хімічних і біологічних наук; суспільних і гуманітарних наук), що об’єднують 14 відділень наук: математики; інформатики; механіки; фізики та астрономії; наук про Землю; фізико-технічних проблем матеріалознавства; фізико-технічних проблем енергетики; ядерної фізики та енергетики; хімії; біохімії, фізіології і молекулярної біології; загальної біології; економіки; історії, філософії та права; літератури, мови та мистецтвознавства. В Академії діють 6 регіональних наукових центрів подвійного з Міністерством освіти і науки України підпорядкування. До структури НАН України входять також організації дослідно-виробничої бази (дослідні підприємства, конструкторсько-технологічні організації, обчислювальні центри). Всього на цей час в НАН України діють 173 наукові установи та 46 організацій і підприємств дослідно-виробничої бази. Загальна кількість працюючих в НАН України станом на 01.01.2010 складала 43066 чол., в тому числі 19782 наукових працівників. Серед них 2619 докторів наук та 8200 кандидатів наук. Станом на 01.01.2010 до складу НАН України входять 201 дійсний член (академік), 371 член-кореспондент та 123 іноземних члена [1].

За даними ЮНЕСКО, по показнику інтелекту Україна займає 23 місце серед 192 країн, що входять в цю організацію. Позитивні тенденції розвитку науково-технічного потенціалу України виражаються в наступному:

- науковими установами НАН України щороку впроваджується в різні галузі економіки України понад 2000 новітніх розробок - це передові технології, у тому числі інформаційні, машини, устаткування, матеріали, автоматизовані комплекси і системи, програмні продукти, бази даних тощо;

- велика увага приділяється забезпеченню підвищення ефективної діяльності недавно створених технологічних парків, розгляду та затвердженню напрямів інноваційної діяльності існуючих технопарків, науково-технологічній експертизі їх інноваційних проектів. Україна має значні здобутки в такому напрямку, як отримання чистих монокристалів, які є основою інформаційних технологій. Над цим працює відповідна науково матеріалознавча галузь, три академічних і два галузевих інститути. Створення технопарку Інституту монокристалів стало одним з виробничих полігонів інноваційної політики держави. Сьогодні це – один з провідних центрів країни з дослідження, розробки і використання функціональних матеріалів. Успішно працюють технопарки ЗАТ Технологічний парк «Вуглемаш» (м. Донецьк), а також інститут електрозварювання імені Є.О. Патона (м. Київ);

- в 2009 році установами НАНУ укладено більше 40 ліцензійних угод і контрактів в Україні й за кордоном, отримано 725 патентів на винаходи і корисні моделі. Успішно виконано 45 науково-технічних інноваційних проектів, які були відібрані за конкурсом на початку року, виконано понад 300 контрактів на замовлення іноземних фірм, а загальні обсяги реалізації наукової продукції зросли майже на 46 % порівняно з 2008 роком [2, с.20];

- Українська Асоціація бізнес-інкубаторів та інноваційних центрів розпочала проекти "Формування інформаційно-комунікаційного середовища ефективного розвитку бізнес-інкубування в Україні (UBICA - ІСТ)" та "Створення інформаційно-комунікаційної підприємницької мережі для розвитку бізнес-інкубування в Харківському регіоні (Харків-ІСТ)". Реалізація цих проектів відбувається в рамках програми InfoDev Світового банку реконструкції і розвитку (СБРР). Проекти ставлять за мету сприяти розвитку бізнес-інновацій в секторі малих і середніх підприємств, покращити можливості діяльності бізнес-інкубаторів шляхом ефективного використання інформаційно-комунікаційних технологій у процесі становлення підприємництва. [3]

Проте, в області розвитку інтелектуального потенціалу є ряд невирішених проблем. Найважливішою з них є невідповідність його структури основним завданням трансформації економіки держави і науково-технічним перспективам. У країні загострюється кадрова криза наукового персоналу. Основними причинами такого стану української науки, на нашу думку, є:

- невизначеність стратегічних цілей і напрямів соціально-економічного і науково-технологічного розвитку держави, недостатня правова база науково-технічного і інноваційного розвитку і, відповідно, затримка необхідної перебудови і реформування наявної науково-технологічної системи, у тому числі її кадрового потенціалу;

- недостатнє фінансування науки з боку держави. З державного бюджету на науку витрачається коштів в 10 разів менше, ніж на держапарат та правоохоронні органи, в той час як, наприклад, в США, витрати на ті ж цілі в 1,3 рази менші, ніж витрати на науку. Навіть в Росії з її великими територіальними розмірами, геополітичними і внутрішніми проблемами цей показник майже вдвічі менший, ніж в Україні;

- зниження рівня фінансування науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, невідповідність заробітної плати науковців світовим стандартам призвело до відтоку з України кваліфікованих наукових та технічних кадрів, особливо з числа талановитої молоді, занепаду багатьох наукових шкіл, руйнації матеріально-технічної бази наукових та науково-технологічних досліджень. Станом на 01.01.2010 р. середній вік наукових працівників становив 51,3 року, докторів наук – 62 роки, кандидатів наук - 51,1 року [1];

- високий знос устаткування українських наукових організацій, що не дає можливості вітчизняним інноваціям конкурувати на світовому ринку науково-технічних досягнень і приводить до впровадження в Україні запозичених технологій не найкращої якості;

- недостатній процент конкурсного фінансування не забезпечує розвиток тих напрямків науки, які визначають рівень конкурентоздатності як інноваційних досягнень, так і всієї науки та економіки країни в цілому - нанотехнології, біотехнології, функціональне матеріалознавство, інформаційні технології та інші;

- низький рівень інформаційного забезпечення інноваційних процесів. В країні ще не забезпечений вільний доступ до інформації про об'єкти інтелектуальної власності, можливість їх комерціалізації, що є важливим інструментом активізації інноваційних процесів;

- нерозвиненість національної інноваційної інфраструктури. Найбільш важливими діючими структурами, що забезпечують зв'язок науки і виробництва та надають комплекс інфраструктурних послуг в Україні є технопарки. Але їх кількість та ефективність діяльності не відповідає умовам національної інноваційної стратегії розвитку економіки.

Подальший розвиток національної інноваційної системи передбачає розвиток сучасної інноваційної інфраструктури, а її ефективність безпосередньо залежить від науково-технічного потенціалу країни. Виходячи з того, що стратегічні завдання по розвитку інноваційної економіки полягають у формуванні сприятливого середовища для діяльності суб'єктів господарювання, основними шляхами реформування і вирішення проблем в науково-технічній сфері є:

- збільшення обсягів фінансування державою науково-технічної та інноваційної сфер; необхідно сконцентрувати фінансові потоки на таких сучасних напрямках як нанотехнологія, біотехнологія, функціональне матеріалознавство, інформаційні технології, при цьому, звичайно, не забуваючи про фінансування базових наук – математики, хімії, фізики, біології, як фундаменту, на якому будуються будь-які нові досягнення;

- розробка довгострокової стратегічної програми виходу науки з кризи, яка повинна включати в себе декілька складових: розвиток інтелектуального потенціалу нації, інтегрування сфер науки та освіти, розширення взаємозв’язків між науково-дослідною та інноваційною сферами, а також промисловими і підприємницькими структурами;

- впровадження відповідної правової бази для науково-технічної сфери, збільшення ролі держави у фінансуванні інноваційних розробок. Необхідно розділити бюджетне фінансування науки і освіти і збільшити засоби, що направляються на науково-технічну і інноваційну діяльність. Це сприятиме реалізації функції науки в області менеджменту і впровадженню у виробництво державних наукових розробок. Все це вимагає створення профільного міністерства по питаннях науки;

- зміна підходу до підготовки кадрів для науково-технічної сфери. Необхідна модернізація вищої освіти шляхом створення укрупнених регіональних університетів, перетворення їх в потужні науково-технічні, освітньо-науково-інноваційні центри; формування державного замовлення на підготовку фахівців з вищою освітою, у тому числі, і на підготовку кадрів вищої кваліфікації по питаннях інноваційної діяльності (менеджменту, маркетингу, трансферу технологій, фінансів); підвищення мотивації молодих кадрів наукової сфери; всебічна підтримка наукової та науково-технічної діяльності стосовно подальшого розвитку науки у провідних вищих навчальних закладах, оновлення їх матеріально-технічної бази, зокрема через забезпечення сучасним обладнанням, розвитку структури інноваційної діяльності та трансферу технологій для впровадження науково-технічних розробок та ін.;

- стимуляція бізнесових структур до інвестування коштів у інноваційну та науково-технічну сферу шляхом удосконалення фінансової політики держави. Так, введення податкових пільг для суб’єктів господарювання, які використовують частину своїх прибутків на фінансування наукових досліджень і науково-технічних розробок, підвищення кваліфікації та перепідготовку наукових кадрів або надають спонсорську допомогу науковим установам та вищим навчальним закладам на здійснення наукової і науково-технічної діяльності, сприяє вирішенню ряду проблем інноваційної діяльності.

Реформування національної інноваційної сфери, що впроваджується в країні, неможливе без розробки системи підтримки та реалізації наукового інноваційного потенціалу. Будучи основою інноваційної інфраструктури, інноваційний потенціал країни забезпечує стійке зростання національної економіки по шляху реалізації досягнень сучасного науково-технічного прогресу. Тому в даний час стратегічним завданням інноваційної і науково-технічної політики держави України є створення сприятливих умов для розвитку інноваційного потенціалу країни і формування інноваційної інфраструктури.

Література.

1. Довідка про Національну академію наук України (станом на 01.01.2010 р.). Національна академія наук України. [Электронный ресурс]. – Доступный с: <http://www.nas.gov.ua/aboutNASU/Pages/default.aspx >

2. Постанова Верховної Ради України «Про Рекомендації парламентських слухань на тему: "Стратегія інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки в умовах глобалізаційних викликів" // Урядовий Кур’єр. – 2010. - № 208. – с. 20.

3. Наталя ГРИЦЮК. Нові комунікативні бізнес-можливості. [Электронный ресурс]. – Доступный с: <http://www.novekolo.info/ua/articles3.html>