Стрілець О.М.

Науковий керівник: Ярошовець А.І.

Буковинська державна фінансова академія

Адаптація сільськогосподарських підприємств до сучасних умов ринку,проблеми та шляхи їх вирішення.

Найважливіша проблема будь-якого українського підприємства, що працює в ринкових умовах, – це проблема його виживання і забезпечення безупинного розвитку. Ефективне вирішення цієї проблеми полягає у створенні і реалізації конкурентних переваг, що значною мірою можуть бути досягнуті на основі правильно розробленої й ефективної стратегії розвитку підприємства.

Проблеми стратегічного розвитку підприємств аграрного сектору досліджували такі науковці, як Саблук П.Г. [1], Завадський Й.С. [2], Гудзинський О.Д., [3], Андрійчук В.Г. [4], та інші.

Вся діяльність сільськогосподарських підприємств мусить обов’язково базуватися на точному і вивіреному знанні потреб цільового ринку і споживчого попиту, оцінці та врахуванні умов виробництва в найближчий час і на перспективу. Формування стратегії розвитку аграрних підприємств повинно ґрунтуватися на: забезпеченні перманентного підвищення якості продукції, її привабливості для споживача; оптимізації пропозиції товарів і доступних споживачеві цін; створенні ефективної збутової мережі на основі стабільних контактів з посередницькими торговими фірмами та агенціями; врахування національних особливостей та специфіки запитів споживачів у різних регіонах.

Сільське господарство є однією з основних галузей народного господарства,оскільки виробництво продуктів харчування-це стратегічна умова життя і розвитку всього населення України. Водночас воно є сировинною базою для легкої і харчової промисловості. Серед основних проблем які торкнулися вітчизняного сільського господарства є такі:

1) техніко-технологічна база України в с/г є дуже застарілою і працює ще з Радянських часів. Вітчизняна машинобудівна промисловість, що нараховує майже півтори сотні розрізнених підприємств, не модернізована, оснащена технічно застарілим устаткуванням, технологічно відстала: зношеність технологічного устаткування досягає 70-80%, його середній вік - 30-35 років, а самі технології виробництва машин – жорсткі;

2) відбувається процес «старіння» с/г кадрів. Молоде покоління все частіше іммігрує у великі місця, де є всі умови для навчання та праці, цікавого відпочинку, через що частина кваліфікованих конструкторських, інженерно-технічних і робочих кадрів вже вважається втраченою;

3) значна частина с/г продукті не знаходить збуту внаслідок пасивності споживчої кооперації, вкрай повільного становлення с/г обслуговуючих кооперативів і кредитних спілок на селі;

4) умови використання с/г угідь не покращує ситуації. Більша частина чорноземів вже виснажені, вони втрачають свою продуктивність через недотримання правил обробки землі. Ґрунти не підтримуються добривами та іншими корисними елементами. А вміст гумусу зменшується з кожним роком;

5) через розвиненість корупції, хабарництва, нестабільність політичної та економічної ситуації в країні, недостатній розвиток фінансової системи держави та труднощі в роботі із вітчизняними партнерами, потік іноземних інвестицій, а особливо в с/г майже відсутній.[5]

Враховуючи дані статистичної звітності, загальне виробництво продукції сільського господарства за січень–листопад поточного року залишилося на рівні відповідного періоду 2009 р., у т.ч. в аграрних підприємствах – скоротилося на 0,7%; обсяг продукції рослинництва скоротився на 2,1%, у т.ч. у сільськогосподарських підприємствах – на 6,0%; загальний обсяг виробництва продукції тваринництва було збільшено на 3,5%, у т.ч. в аграрних підприємствах – на 10,2%; загальний обсяг реалізованої аграрними підприємствами власно виробленої продукції збільшився на 27%; середні ціни продажу аграрної продукції сільськогосподарськими підприємствами за всіма напрямами реалізації зросли на 2%. [6]Все це свідчить про те, що в умовах ринкової нестабільності та глобальної фінансової кризи вітчизняним підприємствам необхідно застосовувати гнучкий адаптивний підхід до управління їх функціонуванням.

Слід зазначити, що в Україні, як і в інших пострадянських країнах, у сільському господарстві відсутня спеціально організована інформаційна система управління, яка давала б змогу передбачувати відтворювальний процес, оптимізувати діяльність та розробляти ефективну облікову політику сільськогосподарських підприємств. У зв’язку з цим, при організації в сільськогосподарському підприємстві інформаційної системи управління, слід визначити спектр інформації, необхідної для ефективної роботи підприємства.

Від правильного розуміння, розкриття і реалізації облікової політики залежить економічна ефективність діяльності сільськогосподарських підприємств. Розглянемо основні елементи облікової політики, що в обов’язковому порядку застосовуються сільськогосподарськими підприємствами.[7]

Таблиця 1

Елементи облікової політики сільськогосподарських підприємств

Об’єкти	Рекомендації щодо методів обліку, що відображуються в наказі про облікову політику
Необоротні активи	Регулюються П(С)БО 7. Нарахування амортизаційних відрахувань по основних засобах рекомендується здійснювати за податковим методом, здійснюється відповідно до норм і методів, передбачених ст..8 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств», за прямолінійним методом відповідно до п.29 П(С)БО 7. Переоцінку об’єктів основних засобів здійснювати відповідно до п. 16 П(С)БО 7.Витрати, пов’язані із поліпшенням стану об’єкта, обліковувати відповідно до п.14 П(С)БО 7.
Витрати	Витрати відображати у бухгалтерському обліку з урахуванням П(С)БО 16, П(С)БО 30 та Методичних рекомендацій з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції сільськогосподарських підприємств, затверджених наказом Міністерства Аграрної політики України від 18.052001 № 132.До виробничої собівартості продукції включати прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати, загальновиробничі витрати. Загальновиробничі витрати рослинництва і тваринництва розподіляти на кожен об’єкт витрат з використанням бази розподілу.
Біологічні активи	Об’єкти обліку біологічних активів відображають у сформованому робочому Плані рахунків підприємства. Порядок оцінки біологічних активів визначено п.10 П(С)Бо 30 та Методичними рекомендаціями з бухгалтерського обліку біологічних активів, затвердженими наказом МФУ від 29.12.2006 №1315. Відповідно до пункту 13 П(С)БО 30 сільськогосподарська продукція після її первісного визнання оцінюється та відображується відповідно до П(С)БО 9.
План рахунків бухгалтерського обліку	Основою є План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджений наказом МФУ від 30.11.99 №291, або спрощений План рахунків, затверджений наказом МФУ від 19.04.2001 №186.Субрахунки в сільському господарстві використовуються для потреб управління, контролю, аналізу і звітності.

Отже, розглянувши основні елементи облікової політики сільськогосподарських підприємств, слід зазначити, що зважений підхід до формування облікової політики розкриває конкурентний рівень підприємства за допомогою ведення бухгалтерського обліку і є орієнтиром для різноманітних користувачів, можливість вибору різноманітних підходів до облікової політики дає змогу впливати на формування фінансового результату підприємства, розмір податку, величину дивідендів, а також резервних і спеціальних фондів тощо. Окрім цього, слід враховувати окремі недоліки формування облікової політики на підприємствах: нормативна база, орієнтована на визначення сутності облікової політики підприємства, не деталізує її зміст та потребує вдосконалення з урахуванням зарубіжного досвіду; значною є необхідність визначати в обліковій політиці особливості та характеристики, що виникають при застосування автоматизації облікових і контрольних процедур; необхідно передбачити в обліковій політиці підприємств, установ та організацій розробку і запровадження методики аналізу фінансового стану з урахуванням специфіки їх фінансово-господарської діяльності та особливостей форм звітності.

Серед найважливіших важелів в процесі адаптації сучасних сільськогосподарських підприємств, потрібно виділити стабільну державну підтримку с/г виробників, залучення іноземних інвестицій, видача коротко - та довгострокових кредитів з мінімальними відсотками.

Література:

1. Саблук П.Г. Основні напрями розробки стратегічного розвитку АПК в Україні / П.Г. Саблук // Економіка АПК. – 2009. – №12. – С. 3-15.

2. Завадський Й.С. Управління сільськогосподарським виробництвом у системі АПК: підручник / Й.С. Завадський. – К.: Вища школа, 1992. – 367 с.

3. Гудзинський О.Д. Менеджмент у системі агробізнесу. Навчальний посібник / О.Д. Гудзинський. – Київ ”Урожай”, 2004. – 237 с.

4. Андрійчук В. Менеджмент: прийняття рішень і ризик / В. Андрійчук, Л. Бауер. – К.:КНЕУ, 2007. – 314 с.

5. Економіка України [Текст]: навч. посіб. / А.П. Голіков, Н.А. Казакова. – К.:Знання, 2008. – 286 с. ISBN 978-966-346-541-8

6. www.ukrstat.gov.ua – Офіційний сайт Державного комітету статистики України

7. Дерев’янко С. Формування облікової політики на підприємстві// Бухгалтерія в сільському господарстві. – 2008.- №12. – С.2-7