Чуприна К.О., Величко А.О.
Донецький
національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського
Сучасний розвиток економіки України характеризується
пошуком на підприємствах та організаціях ефективних, повноцінних важелів,
методів та інструментів здійснення виробничо - господарської діяльності.
Розвиток нових форм торгівлі, глобалізація економіки, активізація
зовнішньоекономічної діяльності вимагають удосконаленого механізму управління
підприємствами, пошуку виправданого, як керівництва, так і лідерства.
Тема даної статті актуальна, оскільки ефективний
менеджмент – це основа успіху. Від того, на скільки управлінські рішення будуть
ефективними, оперативними, обгрунтованими, цілеспрямованими, а
узагальнюючі – іноваційними, залежитиме динаміка та перспективи розвитку
підприємства.
Загалом проблемою
управлінського впливу займались такі вчені, як А.С. Сіцінський, Р.М. Пушкар, Н.П. Тарнавська, Л.Е.
Орбан-Лембрик та інші.
Мета даної
статті полягає у розгляді управлінського впливу керівника як прояву його влади та
авторитету.
Наука
управляти людьми є чи не найскладнішою з усіх
наук. Вона стає ще більш складною в
умовах високорозвиненого суспільства, що має сучасну техніку, а тим більше,
коли у цьому суспільстві відбуваються кардинальні соціально-економічні і
політичні трансформації.
Необхідно зазначити, що влада й авторитет можуть
проявлятися настільки, наскільки одна сторона, мобілізуючи свої наявні
можливості, намагається змінити поведінку іншої засобами впливу. Породжені психологічним впливом зміни
зникають, як тільки людина або група людей виходить із сфери впливу. Інші зміни
є тривалішими і з часом стають рисами людини [2]. Обов´язок
керівника — постійно впливати на підлеглих. На практиці такий вплив може бути
як позитивним, так і негативним, що має своєю передумовою різні причини:
–
індивідуальна
майстерність, професіоналізм, комунікативні та інші вміння керівника, його
авторитет, стиль керівництва, масштаб влади;
–
наявність у
підпорядкованих керівнику індивідів різних інтересів, світоглядів, способів
мислення.
Усе це неоднаково піддається впливу,
виявляється в індивідуальній поведінці підлеглих. Саме тоді, коли керівник домагається виконання конкретних завдань
і обов´язків, співробітник може перейматися актуальнішими для нього
справами. Його особисті принципи можуть суперечити принципам або політиці
організації, наслідком чого будуть психологічні бар´єри, конфлікти. Ця залежність від факторів і людей, якими не можна управляти прямо, є
основною причиною труднощів, що зазнає керівний персонал. Якщо керівник не в
змозі ефективно взаємодіяти із цими численними “некерованими” силами, він або
вона не може виконувати свою власну роботу, а це обов'язково знизить
ефективність, як індивідуального трудового внеску, так і діяльність всієї
організації [3].
Важливими
чинниками впливу керівника на підлеглих є авторитет і влада. Якщо керівник не має
достатню здатність, щоб впливати на тих, від кого залежить ефективність його
діяльності, він або вона не зможе одержати ресурси, необхідні для визначення й
досягнення цілей через інших людей. У такий спосіб влада, хоча часто й
неправильно використовувана, є необхідною умовою успішної діяльності
організації.
Щодо влади, то дане поняття в широкому соціально-філософському
трактуванні розуміється як здатність і можливість мати певний вплив на
діяльність, поведінку людей за допомогою різних засобів – волі, права,
авторитету, насилля [2].
Щоб зрозуміти, на чому грунтується влада керівника над
підлеглими, необхідно проаналізувати джерела влади. Серед дослідників прийнято виділяти п’ять її
джерел:
–
влада надається індивіду в межах
чинного законодавства та його офіційної посади в організації;
–
влада, заснована на винагороді,
проявляється у тих випадках, коли людина виконує прохання або інструкції іншого
індивіда в надії на певне заохочення – збільшення заробітної плати, відпустка
або цікавіша робота;
–
влада, що грунтується на примусі,
полягає в здатності отримати бажану згоду під тиском і страхом покарання та приймає
форми доган, пониження в посаді, звільнення, і нарешті погрози фізичного
насилля. Іншими формами примусової влади є словесні напади або присутність
керівника під час виконання робіт його підлеглими;
–
референтна влада грунтується на
особистісних якостях керівника, що сприймаються його підлеглими як привабливі.
Бажання співробітників бути схожими на такого керівника наділяють останнього
певною додатковою владою над ними;
–
влада, заснована на досвіді,
проявляється в тих випадках, коли оточуючі визнають, що індивід наділений
недоступними для них спеціальними знаннями, а отже, з готовністю приймати
пропозиції професіонала.
Сутність особистості керівника найповніше розкривається
через його ставлення до персоналу, що особливо помітно під час аналізу
безпосередньої участі людей у виконанні спільної дії. Керівник включає у сферу
впливу й взаємовпливу підлеглих, робить їх співучасниками обміну інформацією,
діє з метою підвищення ефективності управлінської діяльності, продуктивності
праці в організації. При цьому відбувається обмін ролями: керівник з того, хто
впливає, стає тим, хто піддається впливу. Важливим психологічним чинником
неефективного впливу, а отже, і неефективного управління є придушення
керівником ініціативи, пропозицій підлеглих, їх відхилення, неприйняття. Ще
більш аморальним може стати вчинок керівника, коли він видає важливу
пропозицію, з якою свого часу виступав підлеглий і яку керівник відхилив, за
свою. Стосовно інтересів організації ця дія дуже небезпечна, оскільки руйнує
найцінніше в трудовому колективі – його морально-психологічний дух [1].
У
взаєминах керівника з працівниками вирішальне значення має його авторитет.
Авторитет керівника — це загальновизнаний неформальний вплив його на підлеглих,
що базується на знаннях, моральних якостях, досвіді; це форма здійснення влади.
Джерелами авторитету керівника є посадовий статус і завойований престиж.
Доповнюючи один одного, вони створюють передумови для нормального
функціонування організації. Посадовий
авторитет визначається системою субординації в структурах управління, наданими
повноваженнями щодо прийняття управлінських рішень і виконання їх підлеглими,
зокрема й із застосуванням методів примусу. Він є
правовою передумовою утвердження авторитету керівника. Реальною умовою
створення авторитету є правильний стиль спілкування з підлеглими й колегами,
який викликає доброзичливу реакцію підлеглих на атрибути соціального статусу:
необхідність виконання функціональних обов’язків знаходить розуміння, методи
діяльності — схвалення, а особистісні якості — повагу [2].
Загалом розгляд проблеми управлінського впливу керівника
як прояв його влади та авторитету вказує на те, що нове бачення системи
управління все більше грунтується на визнанні пріоритету особистості та її ролі
в управлінні. Саме особистісний чинник є тією психологічною компонентою, що
вносить індивідуальне „забарвлення” в управлінську діяльність.
Література:
1. Веснин В.Р. Менеджмент: Учебник. – М.: ТК Велби,
Изд-во Проспект, 2004. – 504 с.
2. Орбан-Лембрик Л. Е. Психологія управління : навч.
посібник. – Івано-Франківськ : Плай, 2001. – 400 с.
3. Управлінський вплив керівника на підлеглих як прояв його влади та
авторитету / А.С. Сіцінський // Науковий вісник Національного університету ДПС
України. – 2009. - №3(46). – с. 179-184.