Экономические науки /4. Инвестиционная деятельность и фондовые рынки

Сава В.П.

Луцький національний технічний університет, Україна

ВЗАЄМОВПЛИВ РОЗВИТКУ ІНСТИТУЦІЙНИХ ІНВЕСТОРІВ ТА ФОНДОВОГО РИНКУ

Інституційні інвестори набувають все більш важливого значення у розвитку фінансової системи країни. Це є один з найбільших «каналів», який, через забезпечення трансформації вільних фінансових ресурсів бізнесу та приватних заощаджень у інвестиції, стимулює їх перетікання до фірм, що відчувають потребу в додаткових ресурсах, і до держави. Все це, в цілому, сприяє подальшому розвитку та зростанню економіки.

Діяльність інституційних інвесторів широко досліджується у зарубіжній і вітчизняній економічній літературі. Вагомий внесок у дослідженні питання розвитку інституційних інвесторів зробили такі науковці: Шарп У., Дж. Бейл, Хмиз О., Рубцов Б.Б., Міркін Я.М., Мозговий О.М., Леонов Д.А., Ватаманюк З.Г. та інші. Однак, варто зазначити, що в українській економічній літературі приділяється мало уваги комплексному дослідженню діяльності інституційних інвесторів. Зазвичай науковці детально розглядають окремі види інституційних інвесторів: пенсійні фонди, страхові компанії, інвестиційні фонди, тому важливо показати комплексний вплив інституційних інвесторів на важливу складову фінансової системи, а саме на фондовий ринок.

Ріст активної діяльності та чисельності інституційних інвесторів на ринках розвинутих країн спостерігається з 70-х років XX століття і пов’язаний із значним ростом та структурними змінами ринків капіталу. Ринки країн, що розвиваються пішли також шляхом збільшення інституціалізації заощаджень і розвитку ринку капіталу. В більшості країн, що розвиваються активи під управлінням інституційних інвесторів стрімко зростають. Це пов’язано із реформами пенсійного забезпечення та зростанням популярності взаємних фондів, а також із розвитком діяльності страхових компаній. Розвиток інституційних інвесторів позитивно впливає на розвиток локальних ринків цінних паперів, а фондовий ринок в свою чергу впливає на інституційних інвесторів.

Досвід англо-американських країн свідчить про те, що інституційні інвестори можуть діяти як «сила компенсації» домінуючому положення комерційних банків і таким чином забезпечують «здорову» конкуренцію та ефективне функціонування фінансової системи. Інституційні інвестори стимулюють фінансові нововведення, сприяють модернізації ринку капіталу, забезпечують прозорість ринку та інформаційне розкриття, посилюють корпоративне управління. Таким чином, за допомогою цих якісних змін інституційні інвестори впливають на ефективність функціонуванні фінансової системи.

Існують як теоретичні причини так і емпіричні докази, які вказують на те, що інституційні інвестори домінуюче впливають на процес розвитку такого важливого елементу фінансової системи, як фондовий ринк. Інституційні інвестори можуть стимулювати розвиток фондового ринку через функції, такі як: кліринг та врегулювання платежів, об’єднання активів, переміщення економічних ресурсів, управління ризиком, введення фінансових інновацій, використання цінової інформації, тощо. Це призводить до збільшення ліквідності та ринкової капіталізації, зменшення цінових коливань і запровадження більш ефективної оцінки активів, а також до збільшення міжнародної інтеграції фондового ринку та покращення його інституційних показників. Таким чином, відбувається причинно-наслідковий зв'язок між діяльністю інституційних інвесторів та розвитком фондового ринку. Варто зазначити, що існує і зворотній зв'язок, адже, розвиток фондових ринків призводить до диверсифікації фінансових інструментів, збільшення фінансової стабільності та ефективності ринку капіталів, що в свою чергу, стимулює фінансові інновації, збільшення грошових потоків, а також збільшується попит на ризик менеджмент та вдосконалюється структура портфеля інституційних інвесторів. Отже, розвинуті фондові ринки стимулюють подальший розвиток інституційних інвесторів. Дімітрі Вітас в своїх дослідженнях зазначає, що «динамічний процес взаємодії, який передбачає двоспрямованість співвідношення причинного зв’язку між інституційними інвесторами та розвитком фондового ринку, є більш важливим та вірогідним ніж односпрямованість взаємовідносин причинного зв’язку». Можемо стверджувати, що інституційні інвестори підтримують розвиток фондового ринку на більш ранніх стадіях, однак, розвинуті фондові ринки стимулюють розвиток інституційних інвесторів на більш пізніх стадіях.

Фондовий ринок є невід’ємною та важливою складовою фінансової системи ринкової економіки, а тому його становлення є важливим етапом розвитку вітчизняної економіки. Країни, що розвиваються, до яких відноситься і Україна, з метою формування та стимулювання розвитку фондового ринку повинні сприяти становленню, розвитку та активній діяльності інституційних інвесторів. Останні ж, можуть забезпечити формування довготермінових грошових ресурсів, на які і орієнтується фондовий ринок.

Ресурси залучені через фондовий ринок дешевші ніж банківські, саме тому він поступово стає альтернативним джерелом інвестиційних ресурсів.

В Україні все ще спостерігається слабкий рівень розвитку інституційних інвесторів, але залученні ними активи з кожним роком поступово зростають. Історично ключові позиції займають банківський та страховий сектори фінансового ринку, однак, необхідність у довготривалих інвестиційних ресурсах та соціальна необхідність у реформуванні пенсійної системи спонукали нашу державу до прийняття у 2003 році Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення». Вказаний закон дав змогу запровадити третій рівень пенсійної системи і стимулював розвиток одного із видів інституційних інвесторів, а саме недержавні пенсійні фонди.

Отже, поступові інституціональні перетворення в економіці України стимулюватимуть розвиток ринку цінних паперів.

Література:

1. Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення» //Відомості ВРУ. - 09.07.2003, №47-48. – 372с.

2. Міньков В. І. Деякі особливості розвитку фондового ринку України / В. І. Міньков // Фінанси України – 2009. – № 12. – С. 104–114.

3. Перепелиця Р. Формування інституціональної структури фондового ринку в післяприватизаційний період // Научные труды ДонНТУ. Серия: экономическая. – 2006. – Выпуск 103-4. – С. 143– 148.