Ю.В. Котик,

старший викладач кафедри менеджменту ЗЕД Вінницького національного аграрного університету

Відновлення радянських органів непрямого оподаткування у 1921 році

(за матеріалами Подільської губернії)

Податкова система України на сучасному етапі потребує подальшого вдосконалення.

Зважених реформ та на особливу увагу заслуговують окремі її складові: види податків та інститути, які забезпечують їх вилучення.

Організація ефективної роботи податкових органів неможлива без дослідження та застосування досвіду їх роботи у різних історичних господарських реаліях, особливо в періоди вектральних змін економічного курсу держави. Саме тому, проблеми функціонування більшовицьких податкових органів, непрямого оподаткування, зокрема в Україні у період НЕПу, і досі є актуальними для широкого загалу.

Нині зазначені проблеми активно досліджують такі провідні фахівці в галузі історії, економіки та права, як М. Кучерявенко, С. Корновенко, Б. Оксентюк, А.Сокола.

Після скасування приватної власності та націоналізації промисловості з жовтня 1917 року до березня 1921 року більшовицька влада прагнула замінити ринковий механізм позаекономічними методами господарювання. За таких обставин оподаткування зводилось до продрозкладки на селі і стягнення заборгованостей за дореволюційними податками та введення незначних нових, що стали радше рудиментом періоду “воєнного комунізму”.

Цілком логічно, що 17 січня 1920 року Декретом РНК РСФРР “про відміну нарахувань на продукти та вироби націоналізованої промисловості“ підвідділи непрямих податків фінансових відділів губвиконкомів у повному особовому складі, включаючи штат дільничних інспекторів та їхніх помічників, разом з “технічним та канцелярським інвентарем” переходили у розпорядження ВРНГ як підвідділи “обліку виробництва” у складі губернських рад народного господарства [1]. Так, відповідно до телеграм Уповноваженого наркомату фінансів РСФРР при РНК УРСР (далі Уповнаркомфіну) від 23 квітня та 25 червня 1920 року, підвідділ непрямих податків податкового управління Подільського губ фінвідділу, а також зовнішню інспекцію з 26 липня 1920 року [2] переведено до рахункового підвідділу фінансового відділу Подільського раднаргоспу. До їхньої компетенції входило здійснення нарахувань до цін товарів держпідприємств для користі державної скарбниці. Своєю чергою постановою Президії РНГ УРСР від 1 квітня 1921 року частина рахівничого апарату раднаргоспів, у тому числі колишнього податкового, розподілялась між відділами Укрпостачу [2]. Таким чином, навесні 1921 року радянських органів непрямого оподаткування не існувало, а їхній особовий склад було розпорошено по багатьох фінансових установах.

Ситуація змінилася після проголошення Х з’їздом РКП(б) нової економічної політики, хоча структурні перетворення економіки відбувались повільно та непослідовно. У 1921 році більшовики із запізненням розпочали вирішення нових господарських проблем, а головне, зневажливо ставились до непрямих методів державного регулювання економіки, у тому числі податкових, розглядаючи їх переважно як засіб обмеження розвитку приватного сектору. Тому, тільки у серпні 1921 року, коли ЦК РКП(б) та радянським урядом були прийняті принципові рішення щодо повернення до грошового знака та його обігу, виникла потреба введення податків та зборів з громадян та суб’єктів господарської діяльності. Процес «огрошівлення» товарів припинився [3]. Наявність різних форм власності, товарно-грошових відносин та, найважливіше, введення з другої половини 1921 року акцизів на тютюн та тютюнові вироби, виноградне вино, сіль змусили більшовиків, хоча із запізненням, відновити податкові органи непрямого оподаткування.

Відповідно до розпорядження Наркомфіну РСФРР від 17 серпня 1921 року, інструкції управління Уповнаркомфіну РСФРР при РНК УРСР та Декрету РНК України від 28 жовтня 1921 року у складі управління Уповнаркомфіну було створено відділ непрямих податків і державних монополій, а в губерніях – підвідділи непрямих податків та державних монополій при податковому управлінні губфінвідділу [4].

Таким чином, відділ непрямих податків та державних монополій у складі управління Уповнаркомфіну складався із завідувача відділу, його помічника, ради у справах непрямих податків та державних монополій, підвідділів непрямих податків та державних монополій з канцелярією і штатом старших і молодших ревізорів. Підвідділ непрямих податків при податковому управлінні губфінвідділів мав таку структуру та посади: завідувач підвідділу, ревізори-інструктори (старші та молодші), дільничні інспектори непрямих податків і державних монополій та їхні помічники. Завідувач губфінвідділу за поданням завідувача підвідділу непрямих податків у відповідній губернії та за умови погодження з Уповнаркомфіном розподіляв територію губернії (міста та повіти) на акцизні дільниці, безпосередній контроль над яким здійснювали інспектори та їхні помічники. Помічники дільничних інспекторів зазвичай призначалися для постійного знаходження на підприємствах, що випускали підакцизні товари [5].

Цілком логічно, що особлива увага приділялась роботі губернських податкових органів, оскільки на них покладався нагляд за “виконанням у межах губернії законів, правил та всіх розпоряджень уряду щодо непрямого оподаткування” [6]. Саме тому, повітові інспектори та їхні помічники мали повноваження вільно та у будь-який час обстежувати підприємство, що випускало підакцизні товари, брати участь у всіх технологічних процесах щодо їх виготовлення, обліку та пломбування.

На основі прийнятого декрету та циркулярів у кінці жовтня 1921 року більшовики із значними труднощами розпочали формування органів непрямого оподаткування у Подільській губернії: підготовлених власних кадрів вони не мали, а дореволюційні фахівці полишили службу, виїхавши з політично та військово неспокійного регіону, або працювали в інших фінансових органах.

Наприкінці листопада 1921 року підвідділ непрямих податків при податковому управлінні Подільського губфінвідділу мав таку структуру та посадовий штат: центральний апарат (завідувач підвідділу непрямих податків, три ревізори, секретарський і бухгалтерський відділи, відповідно, з шести та семи посад) та інспекторську частину з дванадцяти повітових інспекторів та тридцяти шести їхніх помічників, що контролювали підприємства з випуску підакцизних товарів [7].

Податкові органи задля укомплектування своїх штатів кваліфікованими працівниками набули права повертати колишніх працівників з інших фінансових органів разом з технічним інвентарем, необхідним для здійснення акцизного нагляду. Понад те, нагальна кадрова проблема змушувала більшовицьку владу компенсувати брак фахівців – на службу зараховували некомпетентних, однак відданих партії громадян. Так, згідно з циркуляром Уповнаркомфіну, було рекомендовано зараховувати на вакантні посади податкових інспекторів у повітах та безпосередньо на підприємствах тих активістів-працівників, що є членами профспілки заводів та фабрик, які випускають підакцизні товари [8]. Зазначена кадрова політика призвела до негативних наслідків. У постанові від 21 грудня 1921 року Уповнаркомфін окремо для службовців органів непрямого оподаткування Подільського губфінвідділу був змушений надати тлумачення того, що нагляд і контроль має здійснюватись не на всіх підприємствах, як це зрозуміли на власний розсуд некомпетентні податкові працівники, а лише на тих, що виготовляють підакцизні товари.

Проблеми функціонування радянських податкових органів поглиблювались незначним матеріальним забезпеченням їхніх працівників. Для оплати праці службовців підвідділу непрямих податків при губфінвідділі було розроблено тарифну сітку. У квітні 1921 року заробітна плата завідувача податкового підвідділу Кам’янець-Подільського повітфінвідділу становила 5 550 крб., пересічного податківця – 4 070 крб. з десятивідсотковою прифронтовою надбавкою включно. Ставки зарплати не зазнавали змін з кінця 1920 року [9]. З огляду на гіперінфляцію, роздрібні ціни на продукти харчування у місті Вінниці впродовж 1921 року ставали щораз більші у 2–5 разів. З травня до листопада 1921 року хліб житній подорожчав з 850 крб. за фунт (409 гр.) до 1 900 крб., м’ясо – з 3 000 крб. до 13 500 крб., пляшка молока – з 800 крб. до 4 000 крб. [10]. Очевидно, що реальна заробітна плата (а це кількість товарів та послуг, які можна за неї придбати) не давала змоги задовільнити мінімальні потреби у харчуванні та одязі. Така додаткова оплата праці, як продовольчі пайки докорінно ситуацію не змінила. Так, допоміжний місячний продуктовий набір для податківця Гайсинського фінвідділу складався лише з 3 кг муки, 0,8 кг пшона, 200 гр. солі [11]. Оскільки на членів родин пайки не видавались, продуктів вистачало тільки на декілька днів.

Однак щораз більша вагомість оподаткування, як важеля впливу на економічний розвиток держави у нових господарських реаліях, змушувала владу звертати пильну увагу на проблеми становлення органів, що його втілювали. Це підтвердила постанова ІV сесії ВЦВК, яка відбулася у жовтні 1921 р. Відтепер «інтереси народної скарбниці вивищувались до питань державного рівня», вирішення яких покладалось на фінансові органи [11]. На початок 1922 року роботу органів непрямого оподаткування у Подільській губернії було налагоджено.

Отже, процес відновлення непрямих податків та органів щодо їх стягнення після проголошення НЕПу відбувався непослідовно та суперечливо, а рішення більшовицької влади не встигали за обмеженими, однак щораз більшими ринковими відносинами на основі різних форм власності.

Джерела та література

1. ДАВО. – Ф.Р. 27. – Оп. 5. – Спр. 2. – Арк. 29;

2. ДАВО. – Ф.Р. 27. – Оп. 2. – Спр .323. – Арк. 3;

3. Сокольников Г.Я. Государственный капитализм и новая финансовая политика. – М., 1922. – С. 15;

4. ДАВО. – Ф.Р. 27. – Оп. 5. – Спр. 4. – Арк.1;

5. ДАВО. – Ф.Р. 27. – Оп. 5. – Спр. 4. – Арк. 14;

6. Там само;

7. Там само. – Арк. 2;

8. ДАВО. – Ф.Р. 27. – Оп. 5. – Спр. 2. – Арк. 5;

9. ДАХО. – Ф.Р. 1350. – Оп. 2. – Спр. 44. – Арк. 4;

10. Бюллетень Подольского губернского статистического бюро. – Винница, 1 января 1922. – № 15. – С. 12;

11. Иворнов С. О мерах к улучшению налоговой работы // Вестник финансов. – М., – 1922. – № 12. – С. 2-3.

.