Маслюк Л.П.

Старший викладач ХНАДУ

Сучасні методи викладання іноземних мов як єдність навчання мові та культурі

Потреби нашої держави у висококваліфікованих фахівцях, здатних до творчої праці, обміну передовим досвідом, установленню контактів і ділового співробітництва із закордонними партнерами на основі професійної компетенції й повноцінного володіння іноземними мовами знаходять своє відбиття в навчальних програмах вищих навчальних закладах. Знайомство з культурою країни , мову якої вивчаємо, було одним з головних завдань ще з часів античності. Викладання класичних мов, як трактування релігійних текстів, неможливо без культурознавчого коментування. У викладанні живих мов з кінця XIV століття головним поряд з усним мовленням стає ознайомлення з реаліями країни досліджуваної мови. Особливо це було характерно для німецької лінгво-дидактичної школи. У нашій країні є різні відомості про ту або іншу державу, мови яких вивчають, які викладаються в процесі навчання іноземній мові і ми їх називаємо лінгвокраїнознавством, у Німеччині культурознавство, в американських навчальних закладах курсами мови й територій (language and area), у французькій методичній школі існує поняття "мова та цивілізація" (langue et civilisation).

Лінгвокраїнознавчий матеріал є сильним важелем для створення й підтримки інтересу до вивчення іноземних мов. Звідси випливає, що мотивація збільшиться й стане міцнішою, якщо ми будемо вводити елементи лінгвокраїнознавчого характеру, оскільки ціль навчання іноземним мовам має крім педагогічного й психологічного змісту ще й лінгвокраїнознавче і по визначенню І.Я.Лернера навчання - це передача молодому поколінню культури в повному обсязі, а предмет іноземна мова і несе іноземну культуру, оволодіння якої відбувається не відразу, а поступово. Тому в іноземній культурі виділяються спочатку якісь найбільш істотні її розділи, а потім вони конкретизуються в об'єктах навчання. При цьому важливо розв'язати два завдання:

1) Виділити те коло об'єктів, якими можна опанувати за час, відведений для вивчення іноземної мови;

2) Установити оптимальне співвідношення групи об'єктів, що входять у навчальний, пізнавальний та виховний аспекти.

Прогресуючий розвиток міжнародних контактів і зв'язків у політиці, економіці, культурі та інших областях обумовлює послідовну орієнтацію сучасної методики навчання іноземним мовам на реальні умови комунікації. Прагнення до комунікативної компетенції, як до кінцевого результату навчання, припускає не тільки володіння відповідної іншомовною технікою, але й засвоєння колосальної немовної інформації, необхідної для адекватного навчання й взаєморозуміння, тому що останнє недосяжне без відносної рівності основних відомостей, що спілкуються про навколишню дійсність. Отже, загальновизнаним стає висновок про необхідність глибоко знати специфіку країни досліджуваної мови, особливості національної культури, історії, суспільно-політичного життя, політичного ладу, економіки, традицій, звичаїв і тим самим про необхідність лінгвокраїнознавчого підходу як одного з головних принципів навчання іноземним мовам. А головна мета лінгвокраїнознавства - забезпечення комунікативної компетенції через адекватне сприйняття іншомовної мови й оригінальних текстів, розрахованих на носія мови. Лінгвокраїнознавство забезпечує вирішення ряду проблем правильного розуміння тексту при перекладі. Адже для того, щоб перекласти який-небудь текст, потрібно, насамперед, повністю зрозуміти іншомовний текст із усіма нюансами значення, включаючи підтекст, алюзії, натяки, приказки, прислів'я й підібрати відповідні еквіваленти в мові перекладу, а їх незнання приводить до утруднення в спілкуванні іноземною мовою, і, в остаточному результаті, до зниження комунікативної компетенції студентів. Лінгвокраїнознавство ставить своїм завданням вивчення язикових одиниць, що найбільш яскраво відбивають національні особливості культури народу - носія мови й середовища його існування.

У число лексичних одиниць, що володіють яскраво вираженою національною культурною семантикою входять назви:

1) реалій – слова, об'єкти, що називають, характерні для життя одного народу й зовсім далекі іншому, що дуже ускладнюють їхній переклад і перекладачеві доводиться вдаватись до великих описів або пропонувати свої неологізми, наприклад, "book maker" - людина, що приймає застави від публіки на перегонах; або скорочені абревіатури: NAM suit - костюм строгого покрою й NAM - National Association of Manufacturers - Національна асоціація промисловців.

У реаліях найбільше проявляється близькість між мовами й культурою: поява нових реалій у матеріальному та духовному житті суспільства веде до виникнення реалій у мові, причому час появи нових реалій можна встановити досить точно. Лексика чуйно реагує на всі зміни в суспільному та духовному житті суспільства. Так, у російській мові реалія "будинок відпочинку" з'явилася в 1921 році, "суботник" в 1919 році, "ударник" в 1929 році, "цілинник" в 1955 році.

У мовознавчих науках класифікація реалій-слів заснована на лінгвістичному принципі. Провідні лінгвісти виділяють кілька груп класифікацій:

1) реалії - власні імена;

2) залежно від місцевого історичного колориту;

3) загальнонаціональні реалії.

Отже, реалії є головним об'єктом вивчення лінгвокраїнознавства. І якщо ми будемо вводити лінгвокраїнознавчий матеріал, заснований головним чином на знаннях країни досліджуваної мови, певними, нормованими тематично орієнтованими порціями, то це впровадження буде сприяти засвоєнню мови, не тільки в якості комунікативної функції.