Політологія/5. Політична соціологія

Семенець-Орлова І.А.

Національний педагогічний університет ім. М.П.Драгоманова, Україна

Типи та моделі сімейної політики: політологічний аналіз

Сімейна політика у широкому розумінні – це формування відносин між сім’єю та суспільством з урахуванням їхніх багатогранних зв’язків.

Залежно від наявності або відсутності чітко прописаних заходів і завдань відносно становища сім’ї в конкретному суспільстві, а також характера відповідальності, яку приймає держава за благополуччя сім’ї, К.-Ф.Кауфманн пропонує виділяти три типи сімейної політики: експліцитний, імплицитний і негативний. [5] Польські вчені Б. Клос і Й. Шиманьчак виділяють два типи сімейної політики: - політика адресована безпосередньо до сім’ї (explicite);

- посередня політика (implicite).

У першому випадку йдеться про визначені дії (програми) для досягнення поставлених цілей, які стосуються сім’ї як цілості або ролі індивідуальних осіб в сім’ї. У другому випадку (implicite) йдеться про діяльність в інших ділянках політики інституцій держави, які реалізують цілі не пов’язані безпосередньо з сім’єю, але які тягнуть за собою важливі наслідки для функціонування сім’ї (подолання безробіття, податкова політика, охорона здоров’я).

На нашу думку, особливої уваги заслуговує підхід К.-Ф.Кауфманна.

Експліцитна cімейна політика (Швеція, Франція), згідно з концепцією К.-Ф.Кауфманна є самостійним напрямком соціальної політики, що містить чітко прописані заходи, спрямовані конкретно на сім’ю та заакцентовані на соціальному захисті та підтримці громадян з боку держави в процесі вирішення сімейних проблем. Даний тип сімейної політики включає визначені програми і дії, розроблені для того, щоб досягти ясних сформульованих цілей відносно сім’ї і її положення в суспільстві.

Сімейна політика може бути розглянута як експліцитна при двох умовах: по-перше, якщо сімейна політика як область дій володіє певним ступенем інституційної автономії і, по-друге якщо є наявний політичний дискурс, що фокусується на питаннях сім’ї. Інституційна автономія означає видиму диференціацію зон відповідальності, яка покладається на державні інститути або акторів чи виробників політики в процесі вирішення питань, що стосуються сім’ї, Наприклад, наявність спеціального міністра або комітету, що спеціалізується на питаннях сім’ї.

Інституційна автономія, як вважає К.-Ф. Кауфманн, залежить від появи в суспільстві мережі різних активно діючих організацій, які займаються даною проблематикою, наприклад, батьківських ассоціацій, дослідницьких інститутів і центрів, вчених і суспільних діячів, зацікавлених в розробці сімейної політики. Друга умова відноситься до обговорення проблем сім’ї в публічному дискурсі того або іншого суспільства, так званій сімейній риториці. Сімейна політика у цьому випадку є експліцитною в тій мірі, в якій політичні дебати і конкретні дії держави легітимують питання сім’ї в найширшому розумінні, а не зачіпають тільки окремі теми, що стосуються положення жінок, дітей або бідності. [5, р. 431] При такому розгляді стає очевидною різниця між сімейною і демографічною політиками.

Імпліцитная сімейна політика (США, Канада) не інституціонализується на противагу експліцитній. Державні заходи у площині цієї політики можуть безпосередньо не бути адресованими сім’ї, але мати для неї цілком важливі наслідки. Імпліцитная сімейна політика може включати значний діапазон різних заходів, які направляються на вирішення конкретних проблем, з якими стикаються сім’ї, при цьому дії держави можуть оцінюватися як ефективні, тобто приводити до бажаних результатів. Принциповою відмінністю імпліцитної сімейної політики від експліцитної є те, що державні заходи відносно громадян з сімейними обов’язками не легітимізовані як сімейна політика. Державні дії направлені на вирішення загальних проблем, безпосередньо не пов’язаних з сім’єю.

Негативна політика відкидає втручання держави в справи сім’ї, що, власне, і обгрунтовує відсутність сімейної політики в конкретному суспільстві, хоча в той же час політика держави включає ряд дій, які певним чином впливають на сім’ю, але прямо їй не адресуються. Негативна сімейна політика характеризується принциповим не втручанням виробників політики в життя сім’ї, практичною відсутністю інституціоналізованих заходів державної допомоги сім’ям.

Запропоновані підходи до концептуалізації сімейної політики представляють собою аналітичний інструментарій для вивчення конкретних моделей державних допомог сім’ям.

На думку Ж.Чернової, у більшості індустріальних країн до кінця 1980-х склалися основні моделі сімейної політики. [2, с. 68] У сучасній науковій думці найбільш поширеною класифікацією моделей сімейної політики є їх поділ відповідно до моделей держав загального благоденства, у яких вони реалізуються. Дж. Еспін-Андерсен у 1990 р. у своїй роботі «The Three Worlds of Welfare Capіtalіsm» виділив ліберальний, консервативний та соціал-демократичний режими welfare state. [3, р. 34]

Зважаючи на те, що трансформація сучасних сімейних відносин спонукає країни світу не тільки збільшувати допомогу родині, але і розробляти нові форми заходів сімейної політики, ми можемо констатувати про трансформацію та урізноманітнення традиційних шаблонних трьох моделей сімейної політики. Тому, на основі цієї класифікації, у ході дослідження було виділено наступні моделі сімейної політики: ліберальну (Великобританія, США, Ірландія, Швейцарія), скандинавську (соціал-демократичну) (Данія, Швеція, Норвегія, Фінляндія) та консервативну (за широкої державної підтримки (Франція); за середньої державної підтримки (Німеччина); за обмеженої державної підтримки (Австрія); із акцентованою відповідальністю сім’ї (Італія, Іспанія, Португалія).

Основним джерелом формування добробуту сім’ї за ліберальної моделі є ринок. Це досягається за рахунок заохочення індивідуальної турботи про добробут родини й обмеження державних обов’язків по усуненню недоліків ринку. Скандинавський режим соціального забезпечення надає головну роль у забезпеченні добробуту родини державі. Консервативний режим властивий більшості країн континентальної Європи. Основною характерною рисою цього режиму є стійка прихильність традиційної відповідальності родини за своє благополуччя. Найбільше це виражено в Південній Європі, найменш у Франції. [1] Тому консервативний режим у дослідженні поділено на підвиди.

Французька дослідниця А. Готье вважає, що класифікація моделей сімейної політики відповідно до моделей welfare state є неповною, оскільки лише частково враховує позицію держави як об’єкта сімейної політики стосовно сім’ї як її суб’єкта. [4, р. 40] Тому А. Готьє пропонує виділити такі чотири основні моделі сімейної політики: просімейна (пронаталістська); протрадиційна; проегалітарна; просімейна модель невтручання з боку держави.

Просімейна (пронаталістська) модель (Франція) має основним приводом для державного втручання в життя сім’ї проблему низького рівня народжуваності. У даному випадку держава бере на себе повну відповідальність за забезпечення і підтримку сімей. У цій моделі основну увагу приділяється прямим грошовим виплатам сім’ям, оскільки поширеною є думка, що саме фінансові витрати, які лягають на плечі батьків при народженні і вихованні дітей, є основним мотивом відмови від народження другої і третьої дитини. Характерною особливістю цієї моделі є відносно високий рівень підтримки матерів, створення умов для поєднання професійної зайнятості з материнством.

Протрадиційна модель (Німеччина) має своїм головним завданням збереження традиційної нуклеарної сім’ї з чоловіком-годувальником і жінкою-домогосподаркою, при чому сім’я постає сама відповідальною за своє благополуччя. Ця модель сімейної політики передбачає збереження традиційних гендерних ролей. Останнє передбачає відмову у створенні для жінки потрібних умов для суміщення материнства та професійної зайнятості. За таких умов система сервісних послуг для сім’ї не розвивається.

На нашу думку, зважаючи на останні політичні нововведення канцлера Німеччини А. Меркель, які передбачають стрімкий розвиток системи дошкільної освіти, належність цієї країни до даної моделі сімейної політики можна оспорити.

Проегалітарна модель (Швеція) для виробників політики ставить головним завданням реалізацію більшої гендерної рівності як в публічній, так і приватній сферах. У цьому випадку держава бере на себе практично повну відповідальність за підтримку сімей, особливо працюючих батьків. Для даної моделі характерне створення всіх умов не лише для нормального материнства жінки, а й всіляке заохочення чоловіків приймати активнішу участь у процесі виховання дітей. Відповідно. законодавство про батьківську відпустку, в протилежність материнській відпустці, є одним з основних елементів даної моделі.

Просімейна модель невтручання з боку держави (США) має своїм головним завданням невтручання виробників політики в життя сім’ї і припускає певні заходи державної підтримки тільки стосовно тих сімей, які випробовують значні економічні труднощі. Держава прямо не перешкоджає участі жінок в професійній зайнятості, проте надає їм дуже обмежену підтримку. Це приводить до того, що фактично кожна жінка змушена робити вибір між професійною діяльністю і материнством, виходячи зі своєї життєвої ситуації. Відповідальність за благополуччя сім’ї виробники політики практично повністю покладають на саме подружжя, точніше на чоловіка-годувальника, а державні допомоги деяким сім’ям чітко носять адресний та цільовий характер.

Досить часто на практичному рівні сімейна політика держави постає змішаною. Запропоновані нами підходи до її концептуалізації носять дещо умовний характер. Іноді у певній державі зустрічається поєднання елементів з різних моделей сімейної політики. Це явище слід оцінювати як відповідь на виклики та загрози ХХІ століття.

Література:

1. Семенець-Орлова І. Моделі сімейної політики в світі: оцінка в контексті аналізу рівня народжуваності та деяких інших статистичних даних / І.Семенець-Орлова // Науковий часопис НПУ ім. М.П.Драгоманова. ― Серія 22. Політичні науки та методика викладання соціально-політичних дисциплін. ― Випуск 3. ― Київ: Вид-во НПУ ім. М.П.Драгоманова. ― С.154―161.

2. Чернова Ж. Семейная политика в Европе и России: гендерный анализ / Жанна Чернова. — СПб.: Норма, 2008. — 328 с.

3. Espіng-Andersen G. The Three Worlds of Welfare Capіtalіsm / G. Espіng-Andersen — Prіnceton: Prіnceton Unіversіty Press, 1990. — 164. р.

4. Gauthier А. The State and The Family. A Comparative Analysis of Family Policies in Industrialized Countries / A.Gauthier. — Oxford: Clarendon Press, 1996. — 404 р.

5. Kaufmann K.-X. Politics and Policies towards the Family in Europe: A Framework and in Inquiry into their Differences and Convergences // Family Life and Family Policies in Europe / Ed. by F.-X. Kaufmann, А. Kuijesten, H.-J. Schulze, К. Strohmeier. — Oxford: Oxford University Press, 2002. — Vol. 2. — P. 419—491.

6. Thevenon О. [Internet Resource] / Family Policies in Developed Countries: Contrasting Models. — Mode to access: //http://www.ined.fr/en/resources_documentation/publications/pop_soc/bdd/publication/1368