Политология / 6.    Проблемы взаимодействия власти и общественности (отечественный и зарубежный опыт)

К.і.н. Кузьма Т.М.

Рівненський державний гуманітарний університет, Україна

Підстави та наслідки застосування процедури імпічменту президента: теоретичний аспект

Актуальність даної теми полягає в особливому правовому статусі президента, який є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності, додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина та забезпечення узгодженого функціонування і взаємодії органів державної влади. З цією метою президент наділяється відповідними конституційними повноваженнями, здійснення яких є його прерогативою. Глава держави володіє особливим конституційним статусом: особистість його є недоторканною.

Інтерес до вивчення зазначеного інституту зумовлюється активізацією в останні роки спроб застосування процедури імпічменту щодо глав низки держав, що свідчить про теоретичну та практичну актуальність феномену імпічменту.

Метою дослідження є аналіз нормативно-правової бази, яка регламентує підстави усунення з посади президента, а також характеристика наслідків інституту імпічменту глави держави.

З приводу визначення дефініції, то „імпічмент трактується як спеціальна процедура звинувачення за рішенням парламенту вищих посадових осіб держави в разі порушення ними законів даної країни, як особливий порядок судочинства у справах про злочини, здійсненні вищими службовими особами, як процедура притягнення до суду парламентом вищих посадових осіб держави. Інколи імпічмент трактують як парламентську процедуру, пов’язану з позбавленням президента недоторканності у зв’язку зі здійсненням ним певного злочину. На думку прихильників цього підходу до визначення імпічменту, позбавлення президента недоторканності … супроводжується усуненням його з посади (поста). Імпічмент можна тлумачити і як одну з форм конституційної відповідальності” [4, с. 17].

Дійсно, у літературі можна зустрітися із подібною варіативністю з точки зору сутності інституту імпічменту. Натомість, не зважаючи на такий плюралізм поглядів, все ж таки справжнє функціональне призначення цього конституційно-правового інституту залишається, на наше переконання, з’ясовним не в повній мірі.

Насамперед варто зауважити, що правовий статус глави держави, регламентований установленою в країні формою правління, - явище багатогранне. Втім активізація в останні роки процесів залучення до імпічменту президентів низки держав пожвавила інтерес до одного з елементів правового статусу - підстав і наслідків відповідальності глави держави, оскільки це питання перейшло з суто теоретичної у практичну площину. Перш, ніж перейти до розгляду по суті, слід уточнити, що в принципі мова може йти про один з двох видів відповідальності глави держави - політичну (відповідальність за здійснювану ним політику, не пов’язану з вчиненням будь-яких правопорушень) або юридичну (відповідальність за вчинення конкретних правопорушень).

Підстави та порядок притягнення президента до відповідальності передбачені Конституцією та чинним законодавством конкретної країни і відрізняються своєрідністю. Проте, незважаючи на наявні відмінності, в них витримано єдиний концептуальний підхід - президент, в силу особливого посадового становища, не може притягуватися до відповідальності на загальних з іншими громадянами підставах. У зв’язку з цим, поділ відповідальності президента на політичну і юридичну видається значною мірою умовним - і підстави, і процедура, і наслідки притягнення глави держави до відповідальності за скоєні правопорушення мають головним чином політичне, а не юридичне забарвлення [3].

Насамперед, слід мати на увазі, що коло правопорушень, за вчинення яких можливо притягти президента до відповідальності, вкрай вузький і обмежується, як правило, особливо тяжкими злочинами. Конституції по-різному визначають види правопорушень, за вчинення яких президент може бути притягнений до відповідальності в порядку імпічменту. Іноді такі правопорушення обмежуються тільки державною зрадою (Казахстан, Франція, Чехія). Нерідко поряд з державною зрадою зазначається також „інший тяжкий злочин” (Україна, Білорусь, Росія). Чи не найширшим є коло підстав для імпічменту президента США – він може бути усунений з посади після засудження в порядку імпічменту за державну зраду, хабарництво або інші тяжкі злочини (п. 4 ст. ІІ Конституції США 1787 р.) [4, с. 21].

Варто зазначити, що поняття „державна зрада” в кожній країні має чітко визначене, конкретне значення, що передбачає кримінальне покарання винної в її здійсненні особи. Втім стосовно президентів нерідко діє дещо інша, нечітка інтерпретація, яка припускає скоріше політико-правову, ніж власне кримінально-правову відповідальність президента за державну зраду.

Іншими словами, державну зраду як підставу притягнення президента до відповідальності слід розглядати саме в широкому політичному, а не суто правовому аспекті, як вчинення дій, що суперечать вищим інтересам країни. У всякому разі, відсутність чітких законодавчих формулювань залишає парламенту можливість давати саме політичну оцінку діям президента. Відсутність достатньої практики залучення президентів до імпічменту, мабуть, є однією з причин невизначеності цього інституту і різноманітності його інтерпретацій. Обмежене тлумачення державної зради призводить до того, що відносно вищих посадових осіб практика порушення справ за цією підставою фактично відсутня, а щодо „звичайних” громадян є лише поодинокі випадки.

Невизначеність дефініцій неминуче призводить до неоднозначності їх інтерпретацій. Приміром, поширеною серед американських юристів є думка, що підставою для звинувачення президента можуть бути не тільки кримінально карні діяння, але і будь-які інші вчинки президента, які не містять у собі складу злочину, але не сумісні з високою посадою глави держави, завдають значної шкоди державним інтересам, підривають довіру до уряду і т.п. (скажімо, однією з передумов порушення питання про притягнення до відповідальності президента США Б. Клінтона стали скандальні викриття його приватного життя) [1, с. 55].

Загальним результатом визнання президента винним у скоєнні інкримінованих йому протиправних діянь, незалежно від того, хто приймає рішення - парламент або відповідний судовий орган, - є відмова президента від посади. Його відмова від посади за скоєний злочин, як правило, не означає втрату ним імунітету (так, наприклад, у відповідності з законодавством Чехії кримінальне переслідування за злочини, вчинені президентом під час виконання ним посадових обов’язків, виключається назавжди; не передбачено притягнення до кримінальної відповідальності за злочини, що з’явилися підставою для відмови від посади, також президентів Франції і ФРН) [5, с. 32].

Усунення президента з посади в порядку імпічменту тягне за собою, як правило, і законодавчу заборону на заняття ним у подальшому відповідальної посади в державних органах країни (скажімо, засудження американського президента в порядку імпічменту крім відсторонення від посади означає і „позбавлення права займати і виконувати будь-яку почесну, відповідальну або таку, яка приносить дохід посаду на службі Сполучених Штатів” (п.1 ст.3 Конституції) [1, с. 54].

Таким чином, засудження президента за вчинення злочину за загальним принципом тягне за собою не кримінальне покарання, а міру суто політичного характеру - відсторонення від посади.

Досить рідко усунення президента з посади в порядку імпічменту тягне за собою втрату ним імунітету, і, відповідно, дає можливість притягнення до кримінальної відповідальності за скоєні злочини на загальних підставах (зокрема, США, Мексика) [2]. Спостерігається свого роду форма подвійної відповідальності за одне і те саме діяння, що, в принципі, не допускається законодавством більшості країн. Втім, як вже було зазначено вище, імпічмент зумовлює лише політико-правову, а не кримінально-правову відповідальність.

Конституції деяких держав передбачають можливість притягнення президента до відповідальності у формі дострокового припинення повноважень без будь-яких правопорушень з його боку за результатами загальнонаціонального референдуму. Втім цей метод дострокового припинення повноважень президента не набув поширення. Одна з причин цього полягає в тому, що в системі „стримувань і противаг” імпічмент розглядається як парламентська противага президенту, особливо право останнього розпустити парламент, тоді як можливість використання парламентом референдуму з метою дострокового припинення повноважень президента може бути засобом невиправданого тиску на нього, протиставлення референдуму загальним виборам президента, дестабілізації політичного становища в країні. В. Шаповал у зв’язку з цим зазначає, що „навіть у тих країнах, де згадуваний референдум передбачений в основному законі, він залишився поза державною практикою. Причиною цього є його „радикальність”, яка не тільки уможливлює протиставлення референдуму іншій основній формі безпосередньої демократії – прямим виборам, а й може спричинити дестабілізацію політичної системи суспільства, а також негативні наслідки загалом для соціуму” [3].

Все вищесказане дозволяє зробити висновок про те, що законодавство різних країн, незважаючи на багатоманітність підходів до питання про межі невідповідальності і підстави притягнення до відповідальності глав держав, в цілому слідує єдиній концепції - глава держави повинен користуватися імунітетом, що дозволяє йому вільно і в повній мірі здійснювати належні йому повноваження і протистояти тиску різних політичних груп, керуючись у своїй діяльності загальнодержавними інтересами. Однак імунітет не означає безмежної невідповідальності президента - за свої дії він несе державно-правову відповідальність, в виняткових випадках пов’язану з кримінально-правовою.

Література:

1. Бойцова Л.В. Импичмент Президента США У. Клинтона / Л.В. Бойцова, М. Б. Цаликова // Правоведение. – 2004. - № 5. – С. 54 – 58.

2. Конституции зарубежных государств: Учебное пособие / Сост. В. В. Маклаков. – 3-е изд., перераб., доп. – М.: Наука, 2001. – 328 с.

3. Малкіна Г. Політична відповідальність глави держави. - Режим доступу: http://www.politik.org.ua/vid/magcontent.php

4. Онищук Н. Импичмент с правовым лицом / Н. Онищук // Зеркало недели. - 2002. - № 38 (413). – С. 16 – 21.

5. Рахманин С. Импичмент: мифы и реальности / С. Рахманин // Зеркало недели. – 2006. - № 28 (607). – С. 28 – 32.