Єнжиєвська Олександра Михайлівна
Зозуляк Олеся Дмитрівна
Науковий керівник
Камбур Андрій Васильович
Буковинська
державна фінансова академія
м. Чернівці
В
сучасних суспільних науках існують різні визначення громадянського суспільства
в широкому сенсі, як певного типу суспільної організації. Це пов’язано з тим,
що саме громадянське суспільство є складним і багатомірним явищем, разом з тим,
термін “громадянське суспільство” входить до інструментарію різних наук про
суспільство (історії, політології, соціальної філософії, соціології) що
накладає на його визначення свій відбиток, особливо з урахуванням наявності в
цих науках різних традицій та шкіл.
Актуальність
вивчення проблем громадянського суспільства пояснюється тим, що воно виступає
своєрідним фундатором правової демократичної держави. Особливо це стосується
перехідних суспільств, де відбуваються значні трансформації та існує ціла низка
протиріч.
Ми обрали
вище згадану тему з метою:
-
по-перше, отримати чітке аналітичне і практичне розуміння характеру та
функцій громадянського суспільства стосовно національної специфіки
соціально-політичного та культурного розвитку України;
-
по-друге, розкрити потенційну роль
інститутів громадянського суспільства щодо посилення продуктивності влади у
реалізації інтересів людини та суспільства;
-
по-третє, розглянути практичні заходи з підтримки громадянського
суспільства та підвищення його значення у якості засобу збалансованості
політичного життя та влади в Україні, особливо у напрямку посилення соціальної
політики держави згідно з європейськими стандартами.
Цьому питанню
присвячені наукові праці багатьох вітчизняних учених, зокрема таких, як М.О.
Баймуратов, В.Ю. Барков, В.В. Горленко [5], Ю.М. Оборотов [1], М.П. Орзіх [3],
В.Ф. Погорілко, Т.В. Розова, Ю.М. Тодика [2], О.Ф. Фризький та ін. Згадані
автори звертають увагу на процеси становлення і взаємодії громадянського
суспільства і правової держави – демократичне середовище реалізації
громадянських цінностей: свободи, справедливості тощо. Водночас, слід
зазначити, що стан розбудови та розвитку громадянського суспільства в Україні в
доктринальному аспекті досліджений недостатньо. Основні концептуальні положення
про громадянське суспільство були сформульовані такими видатними мислителями,
як Дж. Локк, А. Фергюссон, Ш.-Л. Монтеск'є, І. Кант, Г. Гегель, А. де Токвіль
та ін. Пізніше, починаючи з другої половини XIX і другої половини XX ст., про
феномен громадянського суспільства майже забули, і тільки у 80-ті роки XX ст.
він був знову відновлений у політичній практиці. При всій різноманітності
інтерпретацій зазначеного феномену ідея громадянського суспільства, на думку
Ю.М. Оборотова, покликана була нагальною потребою "окреслити коло таких
відносин, куди держава не може втручатися" [1]. Такої думки додержувався й
Ю.М. Тодика, який під громадянським суспільством розумів "систему
самостійних і незалежних від держави суспільних інститутів і відносин, що
забезпечують умови для реалізації приватних інтересів і потреб індивідів і
колективів, для життєдіяльності соціальної і духовної сфер, їх відтворення і
передачі від покоління до покоління" [2]. Але найбільш вдалу системно та
методологічно вивірену характеристику громадянського суспільства дав М.П.
Орзіх, який під громадянським суспільством розуміє "по-перше, асоціацію
людей, в якій кожна людина вільна як така, що має невідчужувані права, є
рівноправною з іншими членами асоціації, самостійна у виборі громадянського
стану; по-друге, це позадержавні (інституціоналізовані в громадські об'єднання)
асоціації людей за соціальною, етнічною, релігійною та іншою належністю,
політичними, економічними, професійними та іншими інтересами; по-третє, це
формування на зазначених засадах суспільних (позадержавних) відносин, що
розвиваються і функціонують на самоврядних засадах, а також шляхом самопрояву
інтересів і волі окремих індивідів та їхніх асоціацій, що діють у правовільному
(вільному від державно-правового впливу) просторі суспільства" [3].
Вiдповiдно до
статті 1 Конституцiї України Україна є демократичною правовою державою. Проте,
фактично на сьогоднішній день Україна не є такою державою. Це пов'язано
насамперед із тим, що у нашій державі ще й досі не створено громадянське
суспільство. Адже, як відомо одним із чотирьох рівнів на яких має відбуватися
зміцнення демократії, крім ідеології, інституцій та культури, є громадянське
суспільство [4].
Причина
такого стану речей полягає у вiдсутностi досвіду існування громадянського
суспільства або хоча б спроб його створення впродовж багатьох століть існування
Української держави.
Досі в
Україні тривають дискусії про вплив держави та про баланс сил державної влади й
суспільства. Значна частина населення вбачає в державі чужу, корумповану силу,
не довіряє державній владі, хоча і дотримується утопічного погляду, ніби
винятково державними засобами можна створити нове громадянське суспільство. Між
іншим, це типова утопія, поєднана з надією на мудрого вождя, авторитетного
правителя, який, прийшовши до влади, владнає все справедливо й демократично.
Державна влада дійсно може сприяти встановленню громадянського суспільства, але
без ініціативи народу "знизу" її можливості обмежені [5]. Треба
відверто визнати, що розвитку громадянського суспільства в Україні заважає
стала застаріла суперечливість здійснення політичної влади. Головне протиріччя
– це протиріччя між ідеєю демократії як повновладдя народу, проголошеної
Конституцією України, та труднощами її реалізації. І це безпосередньо пов'язано
з проблемою становлення громадянського суспільства в Україні. Специфіка
проблеми полягає в тому, що вона не має і не може мати свого остаточного
вирішення. Громадянське суспільство – надто гнучкий і складний конструкт, щоб
мати універсальну структуру, а тому переважна більшість поглядів на нього
приречена на тупцювання навколо загальновизнаних істин. Головне, через що
звершується прорив до нових горизонтів – розуміння того, що громадянське
суспільство не приходить саме по собі. Його потрібно систематично і послідовно
стимулювати, ладнаючи систему державного управління таким чином, щоб вона
перетворювалася з перепони на потужний важіль цього процесу. А для цього існує
єдино результативний і конструктивний варіант вирішення цих проблем –
враховуючи національну специфіку, розкрити потенціал власної системи управління
та ініціювати стратегічний процес, що дасть можливість поєднати зусилля різних
рівнів управління і самоуправління в Україні.
Основними
шляхами побудови громадянського суспільства в Україні є:
- розширення
масової бази влади, підвищення політичної культури населення, створення нових
можливостей участі громадян в управлінні державними і суспільними справами;
- активізація
процесу роздержавлення усіх сфер суспільного життя, формування справжніх
інститутів громадянського суспільства як ринкового, так і неринкового характеру
(благодійні фонди, споживчі товариства, клуби за інтересами, товариства,
асоціації тощо), розвиток різних форм громадського самоврядування і
самодіяльності. До речі, у США існують сотні тисяч центральних, штатних,
регіональних і місцевих асоціацій (політичних, культурних, релігійних,
військово-патріотичних і т. п.), які охоплюють 2/3 населення США. Це і є
соціальна база громадянського суспільства;
- постійне
удосконалення контрольних механізмів, тобто механізмів зворотного зв'язку від
суспільства до держави;
- максимальне
розширення сфери судового захисту прав і свобод людини, формування поваги до
права і до закону;
- виховання
нормального природного патріотизму – національного і державного – на основі
поваги до національної історико-культурної спадщини;
- зміцнення
свободи інформації і гласності, відкритості суспільства на основі щонайширших
зв'язків із зарубіжним світом;
- піднесення
рівня суспільної свідомості, подолання явищ соціальної пасивності, оскільки
справа не тільки в наявності демократичних установ і процедур та інформованості
населення, але й в умінні жити в умовах демократії, користуватися її благами, в
готовності до постійного удосконалення політичної системи у відповідності зі
зміною конкретно-історичних умов.
Отже,
громадянське суспільство необхідне для затвердження демократії. Чим воно більше
розвинуто, тим легше громадянам захищати свої інтереси, тим більше у них
можливості самореалізації в різних сферах громадського життя й тим менша
небезпека узурпації влади й здійснення повного контролю за суспільними
процесами. На сучасному історичному етапі Українська держава має підходити до
формування громадянського суспільства з огляду на специфічні риси українського
менталітету. На законодавчому рiвнi має бути закладена якісно нова модель
правової органiзацiї життя людини i суспільства, вiдповiдно до якої весь
державний i суспільний механізм спрямовується на здійснення i захист прав i
свобод людини.
ЛІТЕРАТУРА
1. Теория
государства и права в вопросах и ответах: Учебно-методическое пособие / Под ред.
Ю.Н. Оборотова. – Х.: ООО "Одисей", 2005. – С. 58.
2.
Конституційне право України / За ред. Ю.М. Тодики, В.С. Журавського. – К.:
"Ін Юре", 2002. – С. 187.
3. Основи
правознавства: Навч. Посібник / За ред. С.В. Ківалова, М.П. Орзіха. – Одеса:
"Юридична література", 2005. – С.67-68.
4.
Конституція України: Прийнята на V сесії Верховної Ради України 28 червня 1996
р.