Лавріненко О. В., кандидат юридичних наук, доцент, Донецький юридичний інститут Луганського державного університету внутрішніх справ ім. Е. О. Дідоренка

 

Принцип єдності й диференціації правового регулювання соціально-трудових відносин: шляхи удосконалення механізму його реалізації у сфері спеціального законодавства України про робочий час та час відпочинку

 

Солідаризувавшись концептуально із позицією Б.С. Стичинського, І.В. Зуба та В.Г. Ротаня [1, с. 378], наголосимо на наявності певної неоднозначначності змісту норм як самих Рекомендацій щодо порядку надання працівникам із ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці, затверджених Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.10.1997 за №7, так і колізії норм порівняно зі змістом відповідних приписів Закону України від 15.11.1996 «Про відпустки».[1] На наш погляд, використана в спеціальному законодавстві про режим ненормованого робочого часу термінологія має бути гармонізована, це вкрай важливо для однозначного застосування останнього на практиці. Як на нас, то тут слід керуватися наступним правилом: такий якісний критерій, як «особливий характер праці» загалом та в даному випадку – виконання працівником своїх трудових обов’язків (роботи) в умовах режиму ненормованого робочого дня зокрема, є підставою для виникнення права в працівника на зазначену додаткову щорічну відпустку, а кількісний критерій – фактична тривалість такої роботи протягом робочого року – є головним критерієм для визначення конкретної тривалості такої відпустки в межах, передбачених Законом. При цьому, бо саме так передбачено ст. 8 Закону «Про відпустки», до уваги має братися увесь період роботи працівника з ненормованим робочим днем, а не лише факти періодичної роботи останнього понад установлену норму робочого часу. А тому не поділяємо тут позицію Б.С. Стичинського, І.В. Зуба та В.Г. Ротаня, які стверджують, що «при визначенні тривалості відпустки працівникам із ненормованим робочим днем за особливий характер праці необхідно враховувати всі перелічені (про які йдеться в Рекомендаціях, Законі) фактори. Суто арифметичний підхід – кількість днів додаткової відпустки має відповідати кількості часів роботи понад норму робочого часу протягом року – був би неправильним» [1, с. 378], або коли ці ж автор висновують, що «додаткова відпустка працівникам із ненормованим робочим днем – це не безпідставна пільга для працівників, а спосіб компенсації періодичної переробки понад норми робочого часу та інших умов щодо характеру праці» [1, с. 381]. Більшою мірою ґрунтується на законодавстві висновок цих же авторів, коли вони, виходять у своїх міркуваннях, що «спеціальна компенсація» (додаткова відпустка) установлюється працівникам за «ненормований робочий день» [1, с. 379]. Вказівка в Рекомендаціях щодо порядку надання працівникам із ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці про те, що додаткова відпустка працівникам із ненормованим робочим днем надається як компенсація за «виконаний обсяг робіт, ступінь напруженості, складність і самостійність у роботі, необхідність періодичного виконання службових завдань понад установлений робочий час», на наше переконання, не ґрунтується на приписах ч. 2 ст. 8 Закону «Про відпустки», де чітко, що виключає можливість будь-якого розширювального тлумачення, зазначено, що під час установлення тривалості щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці враховується виключно «час зайнятості працівника в цих умовах». Гадаємо, що Міністерство праці та соціальної політики України, затверджуючи своїм Наказом від 10.10.97 за №7 означені Рекомендації, вийшло у означеній частині за межі своєї компетенції.

Література

 

1.     Науково-практичний коментар до законодавства України про працю / Б.С. Стичинський, І.В. Зуб., В.Г. Ротань. – К.: А.С.К., 2000. – 1072 с.


[1] Так, у п. 1 названих Рекомендацій ідеться про те, що міра праці при ненормованому робочому дні визначається не лише тривалістю робочого часу, а й колом обов’язків і обсягом виконуваних робіт, навантаженням. Проте, далі – у п. 3 Рекомендацій зазначається, що додаткова відпустка працівникам із ненормованим робочим днем надається як компенсація за виконаний обсяг робіт, ступінь напруженості, складність і самостійність у роботі, необхідність періодичного виконання службових завдань понад установлений робочий час. Якщо брати до уваги суто назву ст. 8 Закону України «Про відпустки», яка встановлює працівникам із ненормованим робочим днем додаткову відпустку, то вирішальними чинниками наразі є «особливий характер праці та її тривалість», але безпосередньо в змісті ч. 1 ст. 8 цього ж Закону йдеться вже, про те, що така щорічна додаткова відпустка надається лише за «особливий характер праці». Натомість у ч. 2 ст. 8 Закону вже вказується, що під час установлення тривалості щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці має враховуватися «час зайнятості працівника в цих умовах».