Ведькалова В.В.,Давиденко Е.М.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановского,Україна

Сутність інтраролевого конфлікту

Тема є актуальною,тому що виконання різноманітних ролей є невід'ємною частиною реального людського життя. Чим багатша структура життєдіяльності особистості, чим ширше коло її соціальної задіяності, тим більш складною і диференційованою буде її самосвідомість. Соціальна роль розуміється як безособова норма, функція, пов'язана з певною соціальною позицією й не залежна від особистісних властивостей індивідів, що займають цю позицію.

Внутрішньоособистісні конфлікти виникають протягом життя людини і обумовлені наявністю складного взаємозв’язку внутрішнього світу особистості з оточуючим соціальним середовищем. Внутрішньоособистісні(особистісні, внутрішні, інтрасуб’єктивні, інтраперсональні,інтрарольові, психологічні) конфліктні за своєю сутністю – це зіткнення протилежно спрямованих, несумісних одна з одною тенденцій у свідомості однієї і тієї ж самої людини. Ці конфлікти є протистоянням двох начал у душі людини, що сприймається і емоційно переживається людиною як значуща для неї психологічна проблема, яка вимагає свого розв’язання і викликає внутрішню роботу, спрямовану на їх подолання.

Різних аспектів цієї проблеми торкалися Титаренко Т.М., Ложкін Г.В., Донченко О.А., Грішина Н.В., Гірен М.І, .Мерліна В.С., Лурія О.Р. та ін.

Метою даної роботи є всебічне висвітлення природи та особливостей прояву інтраролевих конфліктів в умовах сьогодення.

Найпослідовніша система поглядів на внутрішні інтрарольові конфлікти представлена у дослідженнях В.С.Мерліна, який розглядав їх через стан дезінтеграції особистості , що виражається у загостренні старих або у виникненні нових протиріч між різними сторонами, властивостями, відношеннями , діями особистостями за наявністю зовнішніх та внутрішніх умов.

Внутрішні причини інтраролевого конфлікту містяться у протиріччях між різними мотивами діяльності особистості полягає у неузгодженості її внутрішньої структури. І чим складніше внутрішній світ людини, чим вище її здатність до самоаналізу, тим більше особистість піддається внутрішньому конфлікту. Серед основних протиріч, що викликають внутрішній конфлікт, виділяють такі :

· протиріччя між потребою і соціальною нормою;

· протиріччя мотивів, інтересів і потреб;

· протиріччя соціальних ролей;

· протиріччя соціальних цінностей і норм[1].

Рольові конфлікти виникають внаслідок протиріччя між різними рольовими позиціями особистості, її можливостями і відповідною рольовою поведінкою. На перебіг рольових конфліктів впливає: міра несумісності рольових очікувань; твердість, з якою висуваються вимоги; особистісні характеристики людини та її відношення до рольових очікувань, тощо.

Рольова поведінка особистості зазвичай розглядається як функція двох основних змінних - соціальної ролі і «Я». Психологи визначають «Я» як прояв самосвідомості особистості, як продукт виділення людиною самої себе з навколишнього світу і протиставлення йому (не -«Я»).На основі взаємодії особистості з іншими людьми формується «Я»- концепція - уявлення індивіда про самого себе. Це уявлення ґрунтується значною мірою на те, як інші люди визначають наше становище в суспільстві і як вони оцінюють нашу поведінку стосовно до цього положення.«Я»- концепція багато в чому обумовлена тим, як індивід виконує свої соціальні ролі. З іншого боку, оволодіння особистістю якої-небудь нової для неї соціальною роллю обумовлено особливостями її «Я»-концепції. Якість виконання людиною певної ролі багато в чому залежить від того, наскільки він розуміє її специфіку і в якій мірі ця роль їм приймається і засвоюється, інакше кажучи інтерналізуется. Про інтерналізованої соціальної ролі можна говорити тоді, коли вимоги ззовні, які пред'являються до індивіда, що займає ту чи іншу позицію, стають його власними вимогами до самого себе[2].

Нерідко до рольових конфліктів відносять і несумісність очікувань, що висуваються до особи, яка виконує будь-яку соціальну роль. Типовий приклад - ситуація, в якій виявляється виробничий майстер. Специфіка його позиції полягає в наступному. З одного боку, майстер сприймається керівництвом цеху як представник адміністрації. З іншого - робітники вважають майстри своїм представником перед адміністрацією. Успішне виконання ролі майстра можливо лише в тому випадку, якщо він зможе одночасно задовольняти вимоги і робітників, і адміністрації. Однак вони часто бувають несумісними. Дослідження Свєнціцького свідчать про те, що робітники і керівники цеху користуються неоднаковими підставами при оцінці майстри як офіційного керівника. У кращих (з точки зору керівників цехів) майстрів найбільш високо оцінюються знання виробництва, вміння організувати роботу і вимогливість. Робітники ж вважають найбільш прийнятними тих майстрів, які є в першу чергу справедливими, доброзичливими, які вміють зберігати спокій, стримувати свою обіцянку. Видно різницю в підході робітників і керівників цеху до оцінки рольової поведінки майстрів. Оцінка, яку дають робітниками, є більш диференційованою. Вони сприймають майстри не тільки крізь призму його ділових якостей, але головним чином в залежності від його відношення до членів бригади. Коли майстер виявляє несумісність очікувань по відношенню до його ролі і не знає, яким із них він повинен відповідати, виникає конфліктна ситуація. Такий конфлікт називають внутриролевой (інтраролевим) [1].

Інтрарольовий конфлікт, як і будь-який інший, виконує як позитивну (конструктивну), так і негативну (деструктивну) функцію. Розв’язання внутрішньоособистісних конфліктів базується на адекватній оцінці життєвої ситуації з її труднощами та на вмінні особистості поглянути на неї з позиції спостерігача. Розв’язання цих конфліктів передбачає зняття внутрішньої напруги особистості, подолання протиріч між різними елементами її внутрішньої структури і досягнення стану психологічного комфорту.

Використана література:

1.Журнал Соціологія.Психологія.Педогогика.26/2006

2.Журнал Соціологія. 16/2009