Рогова Т. С.

Науковий керівник: Давиденко Е. М.

Ґендерні відносини в українській родині

Ґендер і сім'ю як соціальні інститути не можна розглядати роздільно оскільки вони нерозривно взаємопов'язані. Традиційні ґендерні ролі історично складалися саме в родині, а вже потім були винесені на ринок праці. До того ж, саме в сім'ї починається ґендерна соціалізація дитини із засвоєння цих самих ґендерних ролей.

Ґендерні проблеми у сфері сімейних відносин стосуються ґендерної нерівності в сімейному осередку, а також тих контекстуальних щодо них обставин та стереотипних уявлень, які її підтримують. До переліку актуальних ґендерних проблем, наявних у сьогоденних сімейних відносинах в Україні, слід віднести такі:

- ослаблення відповідальності чоловіка за дружину й дітей внаслідок того, що шлюб перестав бути довічним соціальним інститутом;

- високий рівень розлучень та конфліктності в сучасних родинах;

- подвійне, а на селі потрійне завантаження жінок;

- невиконання домашніх обов'язків та обов'язків із виховання дітей з боку чоловіка [2].

Залежно під прийнятого в родині розподілу обов'язків та повноважень розрізняють патріархатні сім'ї (глава родини - батько,тільки він розподіляє матеріальні ресурси і приймає життєво важливі рішення); і матріархатиі сім'ї, де всі ці функції виконує мати. У тому випадку, коли в родині не вирізняється чітко виражений глава, обов'язки розподіляють ситуативно, можна говорити, що це егалітарна сім'я.

Стосовно сучасної української реальності з огляду на розподіл влади в родині постає питання: які сім'ї — патріархатні чи егалітарні переважають у нашому суспільстві? Соціологічні опитування показали, що в Україні переважають сім'ї егалітарного типу з демократичним розподілом участі чоловіка й жінки.

Так, за даними моніторингового опитування населення України, проведеного Інститутом НАН України в 2007 році, майже кожен третій громадянин України (30 %) вважає, що главою родини має бути чоловік, тоді як протилежного погляду дотримуються лише 3%. Але більшість вважають, що глави родини або взагалі не має бути (42 %), або таку функцію повинен виконувати той, хто для цього найбільш придатний, незалежно від статі (25 %) [2].

Ці дані коригують твердження про те, що українська родина є здебільше патріархатною і в ній головує переважно чоловік.

Практично всі громадяни України (97%) вважають, що "жінка відповідальна за догляд за дитиною в сім'ї", тоді як ті, хто вважає, що "чоловік теж відповідальний і має цей обов'язок" становлять лише 59%. У цьому разі спостерігається тиск стереотипного уявлення про догляд за дітьми як про жіночу, а не чоловічу справу, під впливом якого формується уявлення і про роль чоловіка у вихованні дітей. Тільки 63% наших співвітчизників вважають роль вихователя своїх дітей важливою для чоловіка [1].

Проте, як це показують результати проведених в Україні опитувань, 97% жінок та 98% чоловіків вважають роль "здобувача" основною для чоловіка в родині, тоді як інші його ролі трактують як менш значущі. [1].

Треба сказати, що як у американській соціології 1950 – 1960-х років, так і в нашій демографічної науці 1960 - 1980-х, роль жінки в родині трактували виходячи з функціоналістської концепції родини. Функціоналізм пояснює диференціацію статевих ролей у родині так: чоловік виконує інструментальну роль зв'язуючи родину із зовнішнім світом і забезпечуючи її матеріально; дружина бере на себе експресивну роль, що регулює взаємини всередині сім'ї завдяки емоційній, психологічній підтримці чоловіка й дітей [3].

Т. Парсонс у широко відомій праці « Про структуру соціальної дії»

( 1937) підкреслює вплив подружньої родини на диференціацію ролей за статтю, причому місце жінки переважно вбачають у родині. Понад те, він вважає, що професійний статус жінки, у тому разі, коли вона працює, не має перевищувати професійний статус її чоловіка, щоб авторитет чоловіка у сім'ї був вищий, ніж у жінки [2].

Усупереч усім песимістичним прогнозам стосовно того, що інститут сім'ї себе вичерпав, практика життя української родини показує, що вона залишається одним із пріоритетів у житті українців. Ця національна особливість життя нашого народу ще не дістала відображення у пріоритетах наукових досліджень української науки. Дослідження інституту сім'ї та ґендерних відносин у ній лишаються на периферії соціологічної науки. Цей факт почасти є наслідком радянської ідеологічної системи, за якої царина приватного життя декларувалася як менш значуща, ніж політика чи трудова діяльність,

Однак ґендерні відносини у сімейному середовищі хоча й повільно, але розвиваються у демократичному напрямі, і цей факт є запорукою демократичного майбутнього України, тому що "все починається з родини".

Література

1. Гендерний паритет в умовах розбудови сучасного українського суспільства. – К.: Б. в., 2002.

2. Гендерні стереотипи та становлення громадськості до гендерних проблем в українському суспільстві. – К.: Компанія Ваіте, 2007

3. Головаха Є. Україна та Європа: результати міжнародного порівняльного соціологічного дослідження/ Є. Головаха, А. Горбачик, Н. Паніна. – К.: Держкомстат України, 2006