Економічні науки / 12. Економіка сільського господарства

Здобувач Уманська В.В.

Херсонський державний аграрний університет, Україна

Структура та оцінка виробничо-ресурсного потенціалу галузі рисівництва

Практика діяльності агропромислового комплексу в умовах перехідної економіки дозволила більш чітко визначити існуючі проблеми сільськогосподарського товаровиробника, основними з яких є:

- недостатність власних грошових коштів;

- неможливість надати гарантії кредиторам;

- низький рівень забезпечення технікою та обладнанням, відсталі технології;

- низька ефективність використання техніки та обладнання;

- неефективні технології зберігання і переробки сільськогосподарської продукції.

Слід зазначити, що відсутність широкомасштабного аграрного ринку, залежність сільськогосподарського товаровиробника від своєчасних поставок матеріально-технічних ресурсів, неможливість тривалого зберігання сільськогосподарської продукції створює умови для диктату постачальників та покупців продукції села, значно поглиблює диспаритет цін. На сьогодні в Україні недостатньо розвинута система інформаційного забезпечення учасників аграрного ринку.

Підвищення економічної ефективності сільського господарства передбачає збільшення виробництва і підвищення якості сільськогосподарської продукції при одночасному зменшенні затрат праці і матеріальних засобів на одиницю продукції. Розв'язання цієї проблеми нерозривно пов'язане з подальшою всебічною інтенсифікацією сільськогосподарського виробництва, в процесі якої забезпечується підвищення врожайності сільськогосподарських культур [1].

Напрями підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, які забезпечують збільшення обсягів виробництва продукції і зменшення витрат на її одиницю, включають комплекс таких заходів:

- поліпшення використання землі та підвищення її родючості;

- впровадження комплексної механізації і автоматизації виробництва;

- поглиблення спеціалізації і концентрації виробництва на основі міжгосподарської кооперації та агропромислової інтеграції;

- раціональне використання виробничих фондів і трудових ресурсів;

- впровадження інтенсивних і ресурсозберігаючих технологій, індустріальних методів виробництва;

- підвищення якості і збереження виробленої продукції;

- використання прогресивних форм організації виробництва і оплати праці тощо [2].

Слід зазначити, що одним із напрямів підвищення ефективності виробництва рису є систематичне вивчення, узагальнення та вирішення еколого-економічних питань галузі рисівництва. Це можливо на основі системного аналізу сучасних тенденцій динаміки економічної і екологічної ефективності виробництва рису. У комплексі заходів підвищення економічної ефективності виробництва рису важливим є поліпшення умов використання землі на основі підвищення її родючості і забезпечення зростання врожайності рису. Такі завдання доцільно вирішувати шляхом застосування сучасних комплексних екологічно надійних технологій відновлення родючості ґрунтів на рисових зрошувальних системах.

Відзначимо, що існуючі рисові зрошувальні системи побудовані Україні в 60-х та на початку 70-х років переважно в земляному руслі низьким коефіцієнтом земельного використання (0,75), великим водоспоживанням (в середньому 34,2 тис. м³/га брутто) та значні об'ємом дренажно-скидних вод (до 560 млн. м³ на рік), що, крім значних невиправданих витрат на забезпечення водою з боку держави негативно впливало на екологічний стан заток Чорного моря.

Основним фактором негативного впливу на екологічний ста Причорномор'я є відведення дренажно-скидних вод із рисових зрошувальних систем в приморську смугу. При цьому дренажно-скидні води як за об'ємом, так і за якісним складом (мутність, низьке мінералізація, наявність важких металів тощо) в основному перевищують нормативні показники гранично-допустимих скидів. Дренажно-скидні води рисових зрошувальних систем формуються із таких основних складових, як поверхневий і дренажний стік.

Поверхневий стік (технологічні скиди та технічні витрати) складає близько 7,5 тис. м³/га. Для більшості діючих рисових зрошувальних систем поверхневий стік майже за всіма показниками перевищує нормативи гранично-допустимих скидів і є екологічно непридатним для відводу в водоприймачі, а для повторного використання на зрошення – "безумовно придатний". Дренажний стік (бокова фільтрація) складає близько 3,8 тис. м³/га або 18% від зрошувальної норми і за всіма показниками відповідає нормативам гранично-допустимих скидів. Об'єм і доцільність повторного використання дренажного стоку визначається виконанням економічних розрахунків та водно-сольового балансу [3].

Література:

1. Дудченко В.В. Технологія нормованого водокористування при вирощуванні рису з врахуванням вимог ресурсо-та природозбереження в господарствах України / Дудченко В.В., Корнбергер В.Г., Морозов В.В. ; за ред. В. В. Морозова. – Херсон : ХДУ, 2009. – 103 с.

2. Морозов Р. В. Заходи щодо підвищення ефективності використання рисових зрошувальних систем України / Р.В. Морозов // Технології вирощування сільськогосподарських культур у південному регіоні України : тези доп. регіон. наук.-практ. конф., присвяченої Дню науки, (Херсон, 11-12 квіт. 2012 р.). – Херсон : Айлант, 2012. – 46 с. – С. 19.

3. Наукові основи агропромислового виробництва в зоні Степу України / редкол.: М. В. Зубець (голова) та ін. – К. : Аграр. наука, 2004. – 844 с.