Економічні науки/15. Державне регулювання економіки

К.е.н. Ступнікер Г.Л.

Придніпровська державна академія будівництва та архітектури, Україна

Формування управлінського механізму сприяння розвитку житлового будівництва в Україні

Становлення соціально-орієнтованих економічних відносин в Україні зумовлює необхідність розробки ефективної державної житлової політики шляхом впровадження докорінних змін в системі регулювання відносин у житловій сфері, оскільки існуюча житлова політика не відповідає сучасним вимогам розвитку незалежної європейської держави, викликає обґрунтовану критику з боку громадян та стримує загальний розвиток країни. За роки незалежності держава, на жаль, не спромоглася забезпечити конституційне право на житло перш за все тих громадян, рівень доходів яких не дає права на соціальне житло, але не є достатнім для самостійного розв’язання житлової проблеми.

Так, недосконалість вітчизняної фінансово-кредитної системи, централізація будівництва, реконструкції та утримання житлового фонду, обмеження у виділенні земельних ділянок і спорудженні індивідуального житла, відсутність стимулюючих чинників у вирішенні житлових питань значно загострили житлову проблему в державі.

Водночас, незважаючи на вкрай низькі можливості бюджетного фінансування соціальних програм, на сучасному етапі в Україні діють спеціальні державні програми забезпечення житлом окремих категорій громадян, які виконуються із застосуванням механізмів кредитування на пільгових умовах та залученням коштів державного бюджету, однак не охоплюють усіх категорій громадян, що потребують підтримки держави для поліпшення житлових умов.

Державна підтримка будівництва доступного житла є одним з пріоритетних напрямів забезпечення реалізації конституційного права громадян України на житло. Для цього запропоновано впровадити механізм підтримки громадян державою шляхом оплати першого внеску на будівництво (придбання) житла у розмірі 30% його вартості за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів для отримання іпотечних житлових кредитів за доступною відсотковою ставкою. Це сприятиме вирішенню житлового питання для двох третин громадян України з середніми доходами, які не задіяні в системах комерційного чи соціального житла і не мають за сьогоднішнім законодавством практично жодної перспективи вирішити свої житлові проблеми власним та державним коштом.

Різноплановість та багатовекторність аспектів вітчизняної житлової сфери в сучасних умовах утворили складну систему, якій притаманна нестійкість розвитку. Закріплення функцій головного координатора розвитку житлового ринку за державним управлінням гарантуватиме побудову цілісної системи, стійкість якої має забезпечити сформований механізм державного управління забезпеченням доступності житла.

Недостатньо обґрунтованою вбачається нам позиція дослідників, в якій фактори державного впливу на житлову сферу навіть не розглядаються при управлінському моделюванні. При тому, що держава має всі підстави виступити самостійним гравцем на ринку (в тому числі і доступного житла), у фаховій літературі продовжують панувати ліберальні погляди щодо необхідності опосередкованого впливу держави на досягнення цілей та пріоритетів суспільного розвитку.

Крім того, саме багаторічна віра у «невидиму руку ринку», орієнтація державної житлової політики виключно на ринкові методи регулювання в умовах економічної нестабільності та неналежної конкуренції зумовили недооцінку факторів державного регулювання житлової сфери та поглибили гостроту житлової проблеми в Україні.

При формуванні механізму державного управління забезпеченням доступності житла визначальним є встановлення пропорційної залежності підвищення доступності житла від зниження його вагомої складової категорії – вартості. Зважаючи на це, нами об’єктивно доведено, що рівень державно-управлінського впливу на доступність житла характеризує значення показника його доступності, що розраховується як відношення ринкової вартості стандартної квартири до середньорічного доходу домогосподарства.

В Україні всупереч економічним законам зростання цін на житлову нерухомість відбувається як при збільшенні обсягів будівництва, так і при їх падінні. Лише в ринкових економіках розвинених країн спрацьовує рівновага між попитом та пропозицію, оскільки держава, нівелюючи недоліки житлового ринку є одним з його найактивніших учасників.

Варто зазначити, що світова криза, яка найбільш болюче вплинула на вітчизняну будівельну галузь, спонукає державу запровадити заходи адміністративно-правового та економічного характеру щодо здешевлення складових, що формують інвестиційну вартість житлового будівництва. Найбільш вагомий внесок у зменшення цих витрат належить, на нашу думку, спрощенню дозвільної процедури при проектуванні та введенні до експлуатації будівель.

Житлова проблема за обсягом витрат, необхідних для її вирішення та значущості щодо забезпечення соціальної стабільності у державі, належить до найважливіших проблем суспільства. Тому саме держава, з огляду на соціальний характер житлового питання, покликана забезпечити вирішення відповідних проблем соціально незахищеної частини своїх громадян та створити сприятливі умов для підвищення доступності житла для економічно активних верств населення.