Кужель Г. Ю.

Науковий керівник: асист. Чайка І. В.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Державна інноваційна політика в Україні

Розвиток економіки країни безпосередньо пов'язаний з формуванням ефективної державної інноваційної політики, її реалізація передбачає визначення пріоритетів і концептуальних засад інноваційного розвитку країни, формування нормативно-правової бази щодо відносин між державними інституціями та інноваційно-активними суб'єктами підприємницької діяльності, використання прямих і опосередкованих методів регулювання інноваційної діяльності з метою її активізації, формування і розвитку відповідної інфраструктури.

Дослідженню інноваційної політики держави присвячені праці багатьох вітчизняних та зарубіжних вчених. Значний вклад у вивчення цієї проблеми внесли наступні вітчизняні вчені: Г.О. Андрощук, Ю.М. Бажал, А.С. Гальчинський, М.В. Гаман, В.М. Геєць, В. Семиноженко, Л.І. Федулова та інші. Все ж багато питань залишається не вирішеними, потребує подальшого дослідження та удосконалення механізм співпраці державного та корпоративного секторів у інноваційній сфері, податкове стимулювання та управління інноваційною діяльністю для забезпечення зростання економіки України.

Метою даного дослідження є визначення основних аспектів державної інноваційної політики в Україні.

Під інноваційною політикою слід розуміти комплекс принципів та взаємопідтримуючих економічних, правових, організаційних і соціальних методів планування, стимулювання, регулювання та контролю процесів інноваційної діяльності в науково-технічній та виробничій сферах. Основним завдання державних органів є визначення мети інноваційної політики, основних принципів її здійснення, а також механізму реалізації відповідних заходів.

Метою інноваційної політики є сприяння розвитку науки й техніки, підвищення інноваційної активності, що забезпечує конкурентоспроможність національної продукції на світовому ринку, обороноздатність країни, покращує екологічну ситуацію, а також сприяє розвитку венчурного довгострокового бізнесу. Виходячи з цієї мети, держава визначає пріоритетні напрями розвитку інноваційної діяльності та обирає основні шляхи підтримки підприємств, які працюють над виконанням державних інноваційних програм [16, с. 159].

Відмітимо, що основними правовими документами, які визначають правове поле інноваційної діяльності та статус науки є Закони України «Про наукову і науково-технічну діяльність» [4], «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки» [10], «Про науково-технічну інформацію» [5], а також закони «Про інноваційну діяльність» [11], «Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків» [9], «Про державні цільові програми» [12], Закон України «Про Загальнодержавну комплексну програму розвитку високих наукоємних технологій» [13].

Крім того, сьогодні правові питання регулювання правовідносин в інноваційній сфері вирішуються Цивільним кодексом України [2], Господарським кодексом України [1], законами України «Про наукову і науково-технічну експертизу» [7], «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» [14], «Про інвестиційну діяльність» [3], «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» [6] та іншими нормативно-правовими актами.

Загалом, в економічній літературі виокремлюють прямі та непрямі методи державного регулювання інноваційних процесів.

До прямих методів належать:

- державні цільові програми - забезпечують фінансування інновацій у пріоритетних галузях економіки, що визначає держава;

- адміністративне регулювання передбачає пряме дотаційне фінансування, що надається відповідно до чинного законодавства;

- контрактне фінансування – система договорів між замовниками та підрядниками, де держава виступає замовником та споживачем науково-дослідних розробок, а виконавцями суб’єкти господарювання. У договорі чітко визначаються строки завершення робіт, розподіл завдань та матеріальної винагороди між виконавцями, а також взаємні зобов’язання й економічні санкції.

Непрямі методи спрямовані на створення сприятливого інноваційного клімату і стимулювання новаторства. До непрямих методів передусім належать податкові та кредитні пільги, страхування інноваційних пільг.

Відповідно до положень Концепції науково-технологічного та інноваційного розвитку України (схваленою постановою Верховної Ради України від 13 липня 1999 р.) в умовах жорсткого дефіциту коштів в основу формування і реалізації державних пріоритетів у сфері науки та технологій покладено принципи відповідності основних напрямів науково-технологічного розвитку головним проблемам та перспективам розвитку суспільства [8]. Отже, головними пріоритетами державної політики України визначені:

1) у сфері наукового розвитку: фундаментальна наука, прикладні дослідження і технології, в яких Україна має значний науковий, технологічний, виробничий потенціал і які здатні забезпечити вихід вітчизняної продукції на світовий ринок; вища освіта, підготовка наукових і науково-педагогічних кадрів з пріоритетних напрямів науково-технологічного розвитку; наукове забезпечення вирішення проблем здоров'я людини та екологічної безпеки; система інформаційного та матеріально-технічного забезпечення наукової діяльності;

2) у сфері технологічного розвитку: дослідження та створення умов для високопродуктивної праці й сучасного побуту людини; забезпечення медичних закладів медичною технікою, а населення - лікарськими препаратами, засобами профілактики і лікування; розроблення ресурсо-, енергозберігаючих технологій;

3) сучасних технологій і техніки для електроенергетики, переробних галузей виробництва, передусім агропромислового комплексу, легкої та харчової промисловості;

4) у сфері виробництва: формування наукомістких виробничих процесів, сприяння створенню та функціонуванню інноваційних структур (технопарків, інкубаторів тощо); створення конкурентоспроможних переробних виробництв; технологічне й технічне оновлення базових галузей економіки держави; упровадження високорентабельних інноваційно-інвестиційних проектів [15].

На жаль, можна констатувати той факт, що положення Концепції науково-технологічного та інноваційного розвитку України так і не були реалізовані. З часу ухвалення документу ситуація в інноваційній сфері країни не поліпшилася, основні цілі Концепції не досягнуті, всі вони мають суто декларативний характер.

Таким чином, державна інноваційна політика – це сукупність форм і методів діяльності держави, спрямованих на створення взаємопов'язаних механізмів інституційного, ресурсного забезпечення підтримки та розвитку інноваційної діяльності, на формування мотиваційних факторів активізації інноваційних процесів. Її основною метою є формування в країні таких умов для діяльності суб'єктів господарювання, за яких вони були б зацікавлені і спроможні розробляти і виготовляти нові види продукції, впроваджувати сучасні наукомісткі, екологічно чисті технології та розширювати на цій основі свої ринки збуту.

Література:

1. Господарський кодекс України: Кодекс України від 16.01.2003р. // Відомості Верховної Ради. – 2003. – № 18.

2. Цивільний кодекс України: Кодекс України від 16.01.2003р. // Відомості Верховної Ради. – 2003. – № 40.

3. Про інвестиційну діяльність: Закон України від 18.09.1991р. // Відомості Верховної Ради. – 1991. – № 47.

4. Про наукову і науково-технічну діяльність: Закон України від 13.12.1991р. // Відомості Верховної Ради. – 1992. – № 12.

5. Про науково-технічну інформацію: Закон України від 25.06.1993р. // Відомості Верховної Ради. – 1993. – № 33.

6. Про охорону прав на винаходи і корисні моделі: Закон України від 15.12.1993р. // Відомості Верховної Ради. – 1994. – № 7.

7. Про наукову і науково-технічну експертизу: Закон України від 10.02.1995р. // Відомості Верховної Ради. – 1995. – № 9.

8. Про Концепцію науково-технологічного та інноваційного розвитку України: Постанова від 13.07.1999р.// Відомості Верховної Ради. – 1999. – № 37.

9. Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків: Закон України від 16.07.1999р. // Відомості Верховної Ради. – 1999. – № 40.

10. Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки: Закон України від 11.07.2001р. // Відомості Верховної Ради. – 2001. – № 48.

11. Про інноваційну діяльність: Закон України від 04.07.2002р. // Відомості Верховної Ради. – 2002. – № 36.

12. Про державні цільові програми: Закон України від 18.03.2004р. // Відомості Верховної Ради. – 2004. – № 25.

13. Про Загальнодержавну комплексну програму розвитку високих наукоємних технологій : Закон України від 09.04.2004р. // Відомості Верховної Ради. – 2004. – № 32.

14. Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні: Закон України від 08.09.2011р. // Відомості Верховної Ради. – 2012. – № 19-20.

15. Лебедева Л.В. Сучасна інноваційна політика держави в Україні: проблеми та перспективи реформування / Л.В. Лебедева // Ефективна економіка. - 2012. - №4. - С. 121-126.

16. Федулова Л.І. Інноваційна політика: підруч. для студ. ВНЗ / Л. І. Федулова, А. А. Мазаракі: КНТЕУ. ‒ К., 2012. ‒ 603 с.