Економічні науки / 5. Управління трудовими ресурсами

Гордеєв М.М., Чорна Н.Ю.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

Основні напрямки розвитку людського капіталу в Україні

Економічне зростання країни забезпечують три види капіталу – людський, фізичний і природний. Так склалося, що в Україні фінансування людського капіталу відбувалося за залишковим принципом. Сьогодні дана проблема відчувається дуже гостро, тому логічно постає питання зайнятості і раціонального використання наявного трудового потенціалу. Як відомо, за останні роки чисельність населення України скоротилась на 6,8 млн. (з 52,3 до 45,5 млн. осіб). Спостерігається процес «старіння нації» та скорочення тривалості життя населення. Наслідки потужної демографічної кризи у поєднанні з масовою трудовою міграцією призвели до істотного скорочення працересурсного потенціалу та розбалансованості соціальноекономічного середовища, ринку праці. Нині в більшості регіонах України бракує економічно активного населення. Понад 27,6% промислових та майже 40% сільськогосподарських підприємств відчувають нестачу кваліфікованих робочих кадрів.

Дослідженням розвитку людського капіталу займались такі зарубіжні і вітчизняні вчені такі як: Г. Азоєва, Ф. Вірсема, В. Галушко, О. Гудзинського, Й. Завадського, Р. Кантера, І. Ліфіца, М. Портера, П. Саблука, Г. Скударя, М. Трейсі, А. Юданова, Р. Фатхутдінова, Ф. Тейлора та інших.

Людський капітал - це система характеристик, які визначають здатність людини до творчої праці з метою створення товарів, послуг, доданої вартості, тобто якості робочої сили індивідуума, сукупного працівника підприємства, фірми, корпорації, країни, що знаходять прояв у процесі розширеного відтворення. Таким чином, чим досконалішим є людський капітал, виражений рівнем освіти, кваліфікації, знань, досвіду, тим більші можливості людини до продуктивної високоякісної праці [1, с. 145].

У сучасному суспільстві людський капітал стає основою багатства. Саме він визначає конкурентоспроможність економічних систем, виступає ключовим ресурсом їх розвитку. Здатність економіки створювати і ефективно використовувати людські ресурси все в більшій мірі визначає економічну силу нації, її добробут.

Освіта, охорона здоров’я, професійна підготовка, пошук економічно значущої інформації, мобільність робочої сили, виховання і догляд за дітьми відносяться до основних напрямів „людських інвестицій”. Тому політика держави в цьому напрямку повинна стати окремим, самостійним напрямком регулятивної функції уряду. Людський капітал, сформований в результаті інвестицій і накопичений людиною, визначений запас здоров’я, знань, навиків, спроможностей, мотивацій, що доцільно використовуються в тій чи іншій сфері суспільного відтворення, сприяє зростанню продуктивності праці й ефективності виробництва і тим самим впливає на зростання матеріального добробуту людини та економічне зростання держави [2, с. 8].

На даному етапі соціально-економічного розвитку національної економіки одним із першочергових завдань держави є підтримання та стимулювання позитивної тенденції природного приросту населення, врегулювання трудової міграції населення і зменшення кількості «човникової» міграції. Постійне зростання світових соціальних стандартів, яке буде особливо відчутним для України в контексті її євроінтеграційних орієнтирів, невпинно підвищуватиме ресурсні потреби соціальної сфери для підтримки розвитку людського капіталу. Це вимагає інтегрованості соціальної політики з цілями диверсифікації джерел доходів громадян на основі зростання ВВП, продуктивності праці та ефективності виробництва.

Враховуючи вищезазначене, доцільно запровадити такі заходи щодо розвитку людського капіталу в Україні [3, с. 152]:

‒ розробити державні програми підтримки молодих спеціалістів, що направлятимуться в сільську місцевість;

‒ передбачити поступове приведення рівня фінансування людського розвитку (витрат на освіту та охорону здоров’я) до рівня групи країн з високим рівнем розвитку людського капіталу;

‒ розробити цільову програму стимулювання самозайнятості та мікропідприємництва для осіб, які повертаються після трудової діяльності за кордоном, з метою скорочення масштабі масової трудової міграції за кордон.

‒ активізація творчого потенціалу людей, розвиток висококваліфікованої робочої сили;

‒ у загальнонаціональній і регіональній програмах охорони здоров’я передбачити питання покращення репродуктивного здоров’я населення, підвищення рухової активності і боротьби з палінням;

‒ встановлення гідних державних гарантій мінімального соціального забезпечення громадян;

‒ запровадити принцип економічної зацікавленості роботодавців у забезпеченні безпечних умов праці найманих працівників.

Таким чином, для розвитку людського капіталу, проте потрібно здійснити велику кількість перетворень як на макро- так і на мікрорівнях в соціально-економічній сфері для того,щоб підвищити рівень конкурентоздатності вітчизняного людського капіталу.

Список використаних джерел

1. Іляш О.І. Оцінка розвитку людського капіталу України / О.І. Іляш // Економіка і регіон. - 2013. - №3(18). ‒ С.141-145.

2. Кошулько О.П. Роль інвестування в людський капітал / О.П. Кошулько // Економіка, фінанси, право. - 2011. - №10. - С.7-11

3. Ушенко Н.В. Напрями відтворення людського капіталу та їх вплив на економічний розвиток країни / Н.В. Ушенко // Формування ринкових відносин в Україні. - 2012. - №9(88). - С.151-157.