Історія України

Д.і.н., проф. Чубіна Т.Д.

(Черкаський інститут пожежної безпеки ім. Героїв Чорнобиля НУЦЗ України)

діаспора як стійка сукупність людей єдиного етнічного походження (на прикладі зарубіжних українців)

Сучасна Україна не охоплює усіх теренів, на яких живуть автохтонні українці. Значна частина наших співвітчизників внаслідок політичних обставин та через економічні негаразди в різні періоди історії розселялася по світу. Відтак, мільйони українців нині мешкають за державними кордонами України на освоєних ними землях.

З огляду на політико-економічну та етнокультурну ситуацію, що існує в Україні, її сучасний стан можна охарактеризувати як «етнополітичний ренесанс». Глибинною сутністю цього явища виступає процес, пов’язаний із завоюванням українською етнічністю належного місця в міжетнічних стосунках сучасного світу та змагання за побудову суверенної нації – держави. У цьому контексті, дослідження проблеми історії українського етносу за межами України видається обґрунтованим і своєчасним. Сьогодні, коли збільшуються обсяги, змінюється зміст контактів і урізноманітнюються зв’язки українців з Батьківщиною, коли усуваються класово-політичні чинники в них, які на попередніх етапах були визначальними, актуальною стала і проблема неупередженого висвітлення історії формування української діаспори.

Проблема розвитку культур народів в іноетнічному середовищі має важливе теоретичне і практичне значення. Не є винятком щодо цього українці, яких тільки в інших республіках колишнього СРСР налічується понад 6,8 млн. чоловік. Крім того, принаймні 5 млн. українців живуть, у країнах зарубіжної Європи, Американського континенту і навіть в Австралії.

Статистика засвідчує: на трьох українців, які проживають на території своєї держави, припадає щонайменше один, що живе за її межами.

Етнічні процеси серед українського населення за межами України визначаються низкою факторів. Вони залежать від соціально-політичного ладу країни, давності перебування в іноетнічному середовищі, чисельності та характеру розселення (компактне чи дисперсне), ступеня урбанізації. Не останню роль відіграє близькість (етногенетична чи соціальна) культури контактуючих народів.

Сьогодні українська діаспора – одна з найбільших серед інших планетарних етнічних розселень. Умовно її поділяють на західну і східну. Східна діаспора перебуває в межах поселення українців поза Україною, котрі проживають на теренах колишнього СРСР, а західна – поза його межами.

Зростання національної самосвідомості, відновлення історичної нам’яті, національне відродження в Україні спричинили збільшення інтересу громадськості країни до історії, сучасного життя українців, які мешкають у західній півкулі, їх суспільної діяльності, надбань у галузі економіки, науки, культури, мистецтва, літератури, освіти.

Дезінтеграція СРСР різко висвітлила проблеми діаспор, які в радянський період з ряду об’єктивних та суб’єктивних причин не були такими актуальними.

Представники колись єдиної поліетнічної країни, а нині її суверенних частин, зіткнулися з невідомою їм раніше трудністю – національною та соціальною самоіндентифікацією. Частина з них, об’єднаних раніше інститутом радянського громадянства, самими реаліями самостійного політичного існування незалежних країн поставлені перед необхідністю знайти власну нішу в соціокультурному середовищі держави, яка їх прийняла, осмислити себе меншістю порівняно з корінним етносом, пройти нелегкі стадії соціальної адаптації для того, щоб вписатися в нову соціально-економічну та політичну ситуацію, і в той же час зберегти зв’язки з історичною батьківщиною, зберегти національну самобутність. Одночасно такого типу етнічні діаспори стають мостом у будівництві міжнародних відносин нового рівня, оскільки саме вони виступають важливим об’єктом і активно діючим суб’єктом контактів «материнських» країн.

Термін «діаспора» має грецьке походження (diaspora) та означає розсіювання, перебування певної частини народу за межами країни його походження.

Сьогодні, розглядаючи поняття «діаспора», ми, по-перше, виходимо з того, що однією з її головних ознак є перебування етнічної спільності людей за межами країни (території) їх походження в іноетнічному оточенні.

По-друге, діаспора – це не просто «шматочок» одного народу, який живе серед іншого. Це така етнічна спільність, яка має основні характеристики національної самобутності свого народу, зберігає їх, підтримує та сприяє їх розвитку: мови, культури, свідомості. Не можна назвати діаспорою в цьому випадку групу осіб, яка хоча й представляє певний народ, але стала на шлях асиміляції, на шлях зникнення.

По-третє, діаспора має деякі організаційні форми свого функціонування, починаючи від такої, як земляцтво, і закінчуючи наявністю суспільних, національно-культурних та політичних рухів. Неможливо віднести до діаспори будь-яку групу осіб певної національності, якщо у них немає внутрішнього імпульсу, потреби в самозбереженні, що обов’язково передбачає певні організаційні функції.

Таким чином, діаспора – це стійка сукупність людей єдиного етнічного походження, яка живе в іноетнічному оточенні за межами своєї історичної батьківщини (або за межами ареалу розселення свого народу) і яка має соціальні інститути для розвитку та функціонування даної спільності.

Безумовно, перспективи світового українства сьогодні пов’язані насамперед із розвитком Української держави. Українська діаспора, яка не тільки прагне зберегти свою ідентичність, а й робить помітний внесок у становлення української державності, розуміє це і спрямовує свої зусилля в річище розбудови України як демократичної, правової і процвітаючої держави, яка стала б справжнім духовним центром і серцем українства.

Водночас аксіомою є те, що десятки мільйонів зарубіжних українців потребують уваги, а також моральної, культурно-інформаційної, політичної та матеріальної підтримки з боку Української держави. Активно допомагають своїм діаспорам інші народи, зокрема наші сусіди - росіяни, угорці, румуни, поляки. Найбільша проблема полягає в тому, що наше суспільство, очевидно, ще не до кінця визначилося, навіщо йому ці мільйони розкиданих по всьому світові українців, що вони можуть дати пересічному громадянинові України. Тим часом без дійової політики України щодо своєї діаспори, остання через 10-15 років, з відходом із життя старшого покоління, значна частина якого залишила Україну вже в зрілому віці й тією чи іншою мірою зберігає мову, культуру і традиції свого етносу, може просто зникнути.

А це означатиме втрату потужного інтелектуального й ділового потенціалу мільйонів людей, здатних активно впливати на політику своїх держав стосовно України.

ЛІТЕРАТУРА

1. Історія української еміграції: Навч. посібник / Б.Д. Лановик, Р.Т. Гром’як, М.В. Траф’як та ін.; За ред. Б.Д. Лановика. – К., 1997.

2. Зарубіжні українці: довідник. – К., 1991.

3. Чубіна Т. Соціологія. – Черкаси, 2012.

4. Бушин М.І., Чубіна Т.Д. Українці в світі. – Черкаси, 2003.

5. Антонюк О. Українці в світі // Політика і час. – 1993. - №5. – С. 22-27.