Сиротін О.С.
Національний університет біоресурсів і
природокористування України
Дисципліна
«Іноземна мова» як засіб особистісно-професійного
розвитку студентів немовних ВНЗ
Корінні зміни
всієї системи освіти вимагають принципово іншого підходу до дисципліни
"Іноземна мова" для студентів немовних спеціальностей вищих
навчальних закладів. Змінилося соціальне замовлення — стали потрібні фахівці,
які дійсно володіють іноземною мовою. Змінився мотиваційний фон вивчення
іноземних мов.
Володіння іноземною мовою стосовно студентів немовних ВНЗ
повинно розглядатися як один з напрямків особистісно-професійного розвитку. У
психології під особистісно-професійними розвитком розуміється процес формування
особистості та її професіоналізму в саморозвитку, навчанні, професійній
діяльності та взаємодіях.
Сучасні дослідники, вивчаючи спадщину минулого,
відзначають, що при вивченні іноземної мови в середні століття основний наголос
робився на вивчення граматики. Закріплення граматичного та лексичного матеріалу
здійснювалося в процесі перекладу різних речень з рідної мови на іноземну. Сама
система навчання не припускала використання діалогу при взаємодії вчителя і
учня [3].
Проблема спілкування на заняттях з іноземної мови
вимагає більш пильної уваги, так як комунікативний метод, який використовується
сьогодні, володіє певним потенціалом для формування особистості студента.
Уявімо
коротку характеристику сучасного заняття з іноземної мови у ВНЗ, яке є важливим
компонентом навчально-виховного процесу. Специфіка предмета «іноземна мова»
така, що студенти займаються в підгрупах по 10-12 чоловік —це дає можливість
для індивідуалізації навчання, що передбачає врахування рівня мовної
компетенції, індивідуального темпу, психологічних особливостей і різної
мотивації навчання.
На занятті з іноземної мови у викладача є великі
можливості для розвитку чуттєвого сприйняття, уяви, логічного мислення,
емоційної сфери студентів, набуття ними досвіду діалогічного спілкування,
вибору поведінки, визначення потенційного «Я». Організовуючи педагогічне спілкування, викладач узгоджується з
інтелектуальними можливостями студента, його потребами, бажаннями, настроєм,
пам'ятаючи, що крім інформаційної структури, існує і структура настрою,
структура взаємин, структура експресії.
Досвід роботи викладачів-практиків показує, що
існуючий державний стандарт викладання іноземних мов у вузі орієнтований на
досить високий початковий рівень володіння мовою студентами, що не відповідає
педагогічної реальності: студенти організовані за формальною ознакою — приналежність до групи, факультету. Викладання,
побудоване за таким принципом, що не дозволяє враховувати різний початковий
рівень підготовки студентів та індивідуальні особливості студентів.
В даний час
в багатьох вищих навчальних закладах в центрі прийнятої системи навчання
студентів все ще залишається без особистісний, етично нейтральний зміст, який
потрібно засвоїти. Студенту ставиться за мету запам'ятати зміст навчального
матеріалу, який передає чужі думки і почуття, не викликаючи у нього особистого
інтересу. У практиці викладачів ВНЗ на заняттях з іноземної мови все ще
превалюють імперативні форми спілкування зі студентами: педагог висуває вимоги
— студенти неухильно їх виконують, педагог запитує — студенти відповідають і
т.д. У таких умовах не можна говорити про співпрацю, про виховання
гуманістичних відносин, про залученість кожного в активну діяльність.
Іноземна
мова — навчальний предмет, що має ряд особливостей.
Насамперед, специфіка предмета визначається напрямком шляху оволодіння
іноземною мовою. Якщо засвоєння рідної мови відбувається не усвідомлено і не
навмисно — знизу вгору, то засвоєння іноземного йде протилежним шляхом,
починаючи з усвідомлення і навмисності — зверху вниз.
Другою
особливістю іноземної мови як навчального предмета є те, що мова виступає і
засобом, і метою навчання. Студент засвоює
найбільш легкі мовні засоби, опановує різними видами мовленнєвої діяльності,
які до певного моменту виступають метою навчання, а потім використовуються ним
для освоєння більш складних мовних дій , тобто є вже засобом навчання. Специфіка предмета полягає також у його безмежності, яка означає, що
неможливо вивчити «всю» мову, навчальний матеріал обмежується програмним
матеріалом.
Наступною специфічною рисою даного навчального
предмета є його безпредметність: це означає те, що він не дає людині знань про
реальну дійсність, мова є засобом формування, існування і вираження думки про
навколишній світ. Даними особливостями
предмета «Іноземна мова» пояснюється його високий аксіологічний потенціал, який
полягає як у змісті навчального матеріалу, так і у формах і методах навчання.
Орієнтація культури сьогоднішнього суспільства на людину і гуманістичні
цінності зажадала зміни в системі мовної освіти. В даний час володіння
іноземною мовою стає невід'ємною якістю культурного, освіченої людини і
розглядається як важлива властивість особистості. Причиною цього послужив
розвиток професійних та особистих контактів з представниками іноземних держав,
комп'ютеризація сучасного життя. Слід також розглядати іноземну мову з точки
зору тих можливостей, якими він володіє у формуванні духовно-моральної сфери
особистості.
Кожен навчальний предмет, на думку П.Ф. Каптерева,
повинен вивчатися так, щоб сприяти духовно-моральному розвитку учнів, оскільки
сукупності наукових знань властива морально-виховна та освітня сила, що формує
духовність [2].
Іноземна мова не є винятком. Ще Піфагор для пізнання
моралі якогось народу радив вивчити насамперед його мову. Сучасна лінгвістика
активно розробляє напрямок, в якому мова розглядається як культурний код нації,
а не просто знаряддя комунікації. Фундаментальні основи такого підходу були
закладені в працях В. Гумбольдта, AA Потебні, Є.М. Верещагіна, В.Г. Костомарова
та інших вчених. В. Гумбольдт довів, що кращим виразом духовності народу є його
мова. У його роботах знайшла обґрунтування думка про те, що мова народу
знаходиться в тісному зв'язку з народним життям, з переважаючими заняттями і
схильностями народу, відображає специфіку його мислення, мова є результат
всенародного творчості. Володіння даром слова, вивчення граматики як логіки
народу, засвоєння мови є духовне прилучення до певних культурних цінностей [1].
Як відомо, знання саме по собі мало збагачує людину,
важливо те, що знання вносить у формування людини як особистості. Педагогічні
дослідження вчених показали, що викладання іноземної мови є дієвим засобом
формування особистості учня: іноземна мова безпосередньо впливає на розумовий
розвиток, значно розширює кругозір, сприяє підвищенню загального культурного
рівня. Таким чином, аксіологічний потенціал даного предмета може проявлятися в
навчальних, загальноосвітніх, розвиваючих і виховних можливостях. Кожна з цих
рівноправних складових іншомовної освіти вельми актуальна з аксіологічної точки
зору. Розглянемо їх докладніше.
1. Навчальний аспект передбачає оволодіння знаннями,
вміннями і навичками, усіма формами спілкування і мовними функціями для того,
щоб оволодіння іншомовною культурою було засобом міжособистісного спілкування і
засобом отримання професійної та іншої інформації. Цінність іноземної мови в
даному випадку полягає в його практичній значущості для людини.
2. Пізнавальний аспект полягає в тому, що навчання
іншомовної комунікації використовується як засіб збагачення духовного світу
особистості. Вивчаючи культурно-історичні традиції носіїв мови, учні значно
розширюють свій загальноосвітній кругозір, що сприяє формуванню всебічно
розвиненої особистості майбутнього фахівця. Про величезне загальноосвітнє
значення іноземної мови неодноразово писав Л.В. Щерба. На його думку, той, хто
не вивчав іноземну мову, не може бути людиною з широким кругозором, так як йому
важко вийти з обмеженого кола понять, думок, смаків [6].
Даною особливістю іноземної мови зумовлено те, що її
вивчення повсюдно розглядається як шлях до цінностей цивілізованого світу. І
дійсно, розкриття ціннісного потенціалу культурно-краєзнавчих матеріалів на
заняттях з іноземної мови сприяє вмінню сприймати й співпереживати чужому
культурно-історичному досвіду, усвідомленню загальнолюдського «ми», ведучому до
прагнення краще пізнати один одного, формуванню уявлень про загальну і
специфічну культурах, формуванню національної самосвідомості.
3. Виховний
аспект полягає в тому, що навчання іншомовної комунікації використовується як
засіб морального виховання. Даному аспекту в аксіологічному плані належить
особлива роль. Він покликаний визначити спрямованість поза лінгвістичного
існування особистості. У процесі роботи над навчальним матеріалом повинно
відбутися усвідомлення і присвоєння загальнолюдських, національних, професійних
та інших цінностей. До поза лінгвістичних якостей особистості, здатної до
міжкультурної комунікації, відносяться самостійність, активність, емпатія та
інші. Емпатію у міжкультурному взаємодії пов'язують з проявом толерантності до
іншого способу думок, до іншої позиції партнера по спілкуванню, з готовністю
зрозуміти відмінність і спільність у культурах. Все це можливо за допомогою
звернення до виховує потенціалу іноземної мови. У процесі роботи над навчальним
матеріалом повинно відбутися усвідомлення і присвоєння загальнолюдських,
національних, професійних та інших цінностей.
4.
Розвиваючий аспект включає в себе наступні компоненти:
1)
розвиток мовних здібностей (фонематичний слух, відчуття мови, здатності до
здогаду, до розрізнення, до імітації, до логічного викладу та ін);
2) розвиток психічних функцій, пов'язаних з мовною
професійною діяльністю (мовне мислення, пам'ять, увагу, уяву, сприйняття та
ін.).
Психологічна
діяльність людини при навчанні іноземної мови представляється як процес
поступового становлення мимовільного користування знаковою системою нової мови.
Спостереження за поетапним формуванням розумових дій, зроблені A.A. Леонтьєвим і П.Я. Гальперіним, дозволяють зробити висновок про
те, що навчання іноземної мови є утворення системи послідовно формуючих процесів, підкріпленої тими мовними вчинками, які
бажано виробити у студентів;
3)
розвиток уміння спілкуватися на професійному та соціально-побутовому рівні;
4)
розвиток таких рис характеру, як працьовитість, воля, цілеспрямованість,
активність та ін. Оскільки метою навчання іноземної мови в даний час є не
просто формування лінгвістичних знань, умінь, навичок, а головним виступає
розвиток здатності міжкультурної комунікації, здатності досягнення адекватного
взаєморозуміння в професійній сфері, це вимагає від майбутнього фахівця певних
якостей: здатності до адаптації в нових ситуаціях, високого рівня творчого
мислення, творчої активності;
5)
розвиток уміння вчитися, досвіду самоосвіти;
6) розвиток мотивації до подальшого оволодіння
іншомовною професійною компетенцією (придбання досвіду позитивного емоційного
ставлення до іноземної мови, формування ціннісного ставлення до навчання
іноземної мови, розуміння значущості володіння і іноземною мовою в цілях його
практичного використання в професійній діяльності.
Існують різні підходи до розвиваючої проблеми та загальноосвітньої ролі
іноземної мови у підготовці студентів до майбутньої професії в немовних ВНЗ,
але в цілому вчені прийшли до висновку про те, що оволодіння іноземною мовою
розвиває мислення, пам'ять, мовні здібності, вдосконалює слухові, зорові і
моторні відчуття, покращує мовленнєве прогнозування, підвищує довільне
володіння узагальненими прийомами мовленнєвої діяльності з опорою на аналіз і
синтез, порівняння та узагальнення.
Цілком справедливо Д.І. Писарєв вказував на те, що вивчення іноземної мови розвиває розум, надаючи йому гнучкість і здатність проникати в чужий світогляд. Це пояснюється тим, що в процесі вивчення іноземної мови відбувається оволодіння іншомовною культурою, тобто сукупністю духовних цінностей, накопичених у процесі цивілізації народом країни досліджуваної мови. Навчальний, загальноосвітній, розвиваючий і виховний аспекти предмета «Іноземна мова» не можна розглядати ізольовано один від одного, вони взаємодіють у своєму аксіологічному впливі на формування особистості.
В силу свого значного аксіологічного потенціалу іноземна мова як навчальний
предмет у вищому навчальному закладі сприяє не тільки розвитку комунікативної
культури особистості, але й виховує гуманне відношення й повагу до рідної та
інших культур, прищеплює готовність до безконфліктного діалогу, толерантність,
повагу й терпимість у міжкультурній взаємодії, тобто моральні якості гуманної
людини.
Формування
професійних ціннісних орієнтацій забезпечується міжпредметними зв'язками у
процесі навчання іноземної мови: у немовному ВНЗ значне місце приділяється
читанню, реферуванню і анотування текстів, пов'язаних з професійною тематикою. Професійна спрямованість навчання вимагає від
викладача підходу до іноземної мови як засобу систематичного поповнення
професійних знань. У професійній підготовці майбутніх
фахівців необхідна координація зусиль окремих педагогів, методистів та
викладачів-практиків. Низька ефективність професійного навчання, найчастіше,
обумовлена тим, що кожен викладач працює незалежно від інших, автономно, не
погоджуючи зі своїми колегами ні мети навчання, ні його зміст, ні підходи до
професійної підготовки.
Іноземна мова спільно з іншими дисциплінами, що містяться
в навчальних планах, надає дієвий вплив на кваліфікацію випускників,
поглиблюючи їх професійну орієнтованість; стимулює стійкість і дієвість особистісних
якостей майбутнього фахівця.
1. Гумбольдт, В. Язык и философия культуры [Электронный ресурс]
/ В. Гумбольдт. — Режим доступа : http://genhis.philol.msu.ru/article 125.shtml.
2. Каптерев
П.Ф. История русской педагогии [Текст]
/ П.Ф. Каптерев. – СПб. : Алетейя, 2004. – 560 с.
3.
Розенталь Т.Э. Из истории преподавания иностранных языков в России // Женщины в
меняющемся мире: история и современность: Материалы международной науч.-практ.
конф. Ижевск: Изд-во Удм. ун-та, 1996. С.181-184.
4. Сучасні технології викладання іноземних мов у професійній
підготовці фахівців: [зб. наук. пр.]. – К.: Київ. інст. туризму, економіки і
права, 2000. –
200 с.
5. Тхаркахова
А. Ш. Формирование
ценностных ориентаций у школьников в процессе
обучения иностранному языку / А. Ш. Тхаркахова // Вестник Адыгейского
государственного университета, Сер.: Педагогика и психология. – 2010.
– Вып. 2. – С.3-4.
6. Щерба
JI.B. Преподавание языков в школе. Общие вопросы методики [Текст] / Л.В. Щерба. – М. : Академия, 2003. –
148 с.