Педагогічні науки / 6. Соціальна педагогіка

Лемко Г.І.

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника

Спілкування – важлива складова життєдіяльності особистості

Оскільки людина є соціальною істотою, то вона щоразу вступає у певні відносини з оточуючими. Переоцінити роль спілкування в житті людини неможливо. У кожному місті, селі, в кожному домі діти опановують основи спілкування. У кожної людини є кілька зон спілкування: в сім’ї, на роботі, з друзями, в дитячих колективах тощо.

Незалежно від того який характер мають ці відносини (матеріальні чи нематеріальні), щоб задовольнити свою потребу, вона вдається до міжособистісної комунікації. “Комунікація” в широкому розумінні цього слова ототожнюється із поняттям “спілкування”.

Спілкування – це багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, який передбачає обмін інформацією, певну тактику та стратегію взаємодії, сприймання і розуміння суб’єктами спілкування один одного [3, c. 196]. Тепер багато пишуть та розповідають про так звану «кризу спілкування», некомунікабельність людей. Зміна матеріальних умов життя, освіти, швидке розповсюдження комп'ютерної мережі у всіх галузях та інших технічних засобів масової комунікації, розширення «дистанційного спілкування» – це все сприяє зміні форм спілкування, їх глибині і діапазону. Потреба в спілкуванні формується вже у віці немовляти. Задовольняючи цю потребу, дитина оволодіває мовленням, освоює соціальні норми, культуру в цілому, будує образ світу і свого “Я”. В процесі спілкування відбувається перехід від одного рівня життя до іншого. Спілкуючись, людина виявляє себе індивідом і заявляє про себе як особистість. Вона не може жити, працювати, задовольняти свої матеріальні та духовні потреби, не спілкуючись з іншими людьми. Здавалося б, життєвий досвід, який ми поступово набуваємо, дозволяє розв’язати буді-які повсякденні питання. Але насправді лише одиниці самостійно відкривають правила спілкування, які допомагають уникати додаткових труднощів у взаємодії з іншими людьми, своєчасно “гасити” конфлікти, що виникають внаслідок непорозумінь.

Потрібно зазначити, що якість соціального життя людини великою мірою залежить від характеру її спілкування з іншими. Отримання задоволення від спілкування позначається на психологічному благополуччі учасників комунікативного процесу. Водночас постійне незадоволення соціальними контактами й міжособистісними стосунками, самотність призводять до поганого настрою, депресії, зниження активності, а зрештою - до погіршення поведінки, здоров'я й невиконання намічених цілей. Можна зазначити, що ефективне, якісне спілкування дорівнює продуктивним соціальним і міжособистісним стосункам, а неякісне спілкування утворює труднощі в процесі входження в соціум.

Таким чином, спілкування є необхідною умовою існування людини, одним з найважливіших чинників її соціального розвитку. Воно відображає об’єктивну потребу людей в об’єднанні, співробітництві один з одним, а також є умовою розвитку самобутності, цілісності, індивідуальності особистості [1, c. 54].

Психологи і педагоги стверджують, що спілкування лежить в основі нормального розвитку людини. Маленька дитина потребує не лише фізичного комфорту, вона прагне вже спілкуватися з дорослими доступними їй засобами. Малюк, що позбавлений можливості спілкуватись з іншими людьми, не володіє “людськими” засобами життєдіяльності: мовою, інтонаційною виразністю, мімікою, санітарно-гігієнічними навичками тощо.

У процесі спілкування формуються не лише пізнавальні здібності людини, а й інтегральні складові психічного життя: самооцінка, усвідомлення власного “Я”, відчуття її тотожності в будь-яких життєвих ситуаціях, засвоюються прийоми протидії зовнішньому тиску, виробляються критерії ставлення до інших людей тощо.

Тобто із перших років життя кардинальною умовою і провідним фактором розвитку дитини є спілкування: на ранніх етапах із дорослими, а потім із ровесниками.

Спілкування в групі “рівних” дозволяє дитині включатись в ієрархічні стосунки, викликаючи у неї потребу враховувати позицію інших, оцінювати, приймати чи не приймати її, погоджуватись чи не погоджуватись із нею, а головне – мати власну думку, відрізняти її від чужої, вміти захищати її.

Особлива потреба у спілкуванні з ровесниками виявляється у підлітковому віці. Навіть ті діти, що до цього віку почували себе комфортно в колі батьків та родичів, починають активно шукати товариства однолітків, страждають від його відсутності, іноді ця потреба стає центром життєвих прагнень підлітка. Розвиток самосвідомості і відчуття особистої гідності, напружений етичний пошук, відкриття свого місця у світі людей для свого активного становлення потребують активного спілкування з ровесниками. А незадоволення даної потреби призводить частіше всього до викривлення сприймання себе, оточуючих, до негативних проявів у поведінці підлітка, до неадекватної самооцінки та психічних розладів тощо.

Саме через спілкування відбувається навчання й виховання людини, засвоєння нею різних форм соціального досвіду, норм і правил поведінки, традицій і звичаїв. Водночас саме у спілкуванні виявляють себе й розкриваються різноманітні риси й властивості особистості, її внутрішній світ.

Підсумовуючи сказане, можна, спираючись на слова французького письменника Антуана де Сент-Екзюпері, котрий вважав «розкіш людського спілкування» одним з найвищих людських благ, стверджувати, що універсальність феномену спілкування, його наскрізний характер проявляються в численних взаємозв'язках людей, в обміні інформацією, досвідом, уміннями й навичками, результатами праці тощо [2, c. 186]. Окрім того, спілкування є одним з проявів людської сутності, особистісною формою функціонування суспільних стосунків. Воно відображає об'єктивну потребу людей жити в соціумі, об'єднуватись і співпрацювати один з одним. Водночас жодна спільна діяльність не може відбуватися без координації людських дій, узгодження цілей, обміну думками, формування внутрішнього світу людини, її свідомості, почуттів, знань, що можливе тільки завдяки спілкуванню.

Отже, спілкування є невід'ємною складовою людського існування, важливою передумовою формування людини як соціальної істоти, здатної до співіснування з подібними до себе, а також необхідною передумовою розвитку суспільства.

Література

1. Абдюкова Н. До проблеми попередження відхилень у поведінці підлітків // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. – Івано-Франківськ: Плай, 1999. – Вип. 3. – Ч. 2. – 328 с.

2. Орбан-Лембрик Л. Соціальна психологія: Посібник. – Київ: Академвидав, 2003. – 256 с.

3. Соціальна робота в Україні: теорія та практика. Посібник для підвищення кваліфікації психологів ЦССМ / За ред. А. Ходорчук. – К.: ДЦССМ, 2003. – Ч.5. – 264 с.