Студент Павленко Д. Ю., доцент Тепла О. М.

Національний університет біоресурсів і природокористування України

Мова як підґрунтя формування національної культури

Розглянуто різні підходи щодо трактування ролі мови в культурному процесі. Висвітлено поняття і зміст мови як важливого засобу комунікації, відображення картини світу, основ формування національної ідентичності та культури. Показано нерозривний тісний зв’язок між мовою, мисленням, світоглядом та культурою.

Ключові слова: мова, комунікативний процес, картина світу, національна ідентичність, культурологічний аспект.

Актуальність дослідження зумовлена складною етнокультурною та мовною ситуацією в сучасному українському суспільстві. Сьогодні на рівні державної політики роблять спроби сформувати чітке ставлення до мовних процесів, створити сприятливі умови не тільки для збереження багатства і розвитку української мови, але й оптимізувати умови функціонування «материнських» мов. Однак розроблення ефективної мовної політики, спрямованої на підтримання мови як найважливішого підґрунтя формування національної культури, етнокультурної ідентичності, неможлива без врахування всього етносоціального контексту еволюції і функціонування мови.

Важливість цієї проблеми пояснюється активізацією різних іншомовних впливів і прискоренням процесів мовних взаємодій. Особливого значення набувають дослідження тих аспектів проблеми мови, які пов'язані з її функціями як транслятора національної культури.

Останні дослідження і публікації. Ключові аспекти ролі мови у житті людини, формуванні національної культури тісно пов’язані з такими відомим іменами, як М. Бердяєв, Ф. Достоєвський, Л.Гумільов, А.Камю, В. Ломоносов, В.Тредіаковський та ін. Проблему саме комунікативних якостей мовлення вивчали такі вітчизняні лінгвісти, як: Л. Булаховський, М. Жовтобрюх, Д. Ганич, І. Олійник, М. Пилинський тощо.

Мета дослідження – виявити роль і місце мови в системі етнічних культурологічних взаємодій і продемонструвати її етногенерувальну, етноконсолідувальну і культуротворчу функції.

Виклад основного матеріалу. Роль мови в процесах людського спілкування стала предметом наукового аналізу з початку Нового часу. Її вивчали Д. Віко, І. Гердер, В. Гумбольдт та ін., заклавши тим самим основи лінгвістики. Сьогодні мова вивчається також психолінгвістикою і соціологінгвістикою. Великі успіхи у дослідженні мови і мовного спілкування принесло XX ст., коли вчені пов'язали мову і культуру.

Піонерами у вивченні зв'язку мови та культури були американський культурний антрополог Ф. Боас і британський соціальний антрополог Б. Малиновський. Боас ще в 1911 р. вказав на цей зв'язок, проілюструвавши це порівнянням двох культур через їх словниковий склад.

Існує багато варіантів трактування ролі мови в культурному процесі (частина / елемент / інструмент / форма культури). В цілому діапазон оцінок включає або повне розчинення мови в культурі (О. Шпенглер, І.Я. Левяш, М.В. Михайлов), або, навпаки, заперечення прямого взаємозв'язку обох феноменів (А.Тойнбі). Крім того, багатьом дослідникам властиво вживання терміна «мова» в розширеному значенні, що містить, крім вербального мовлення, виражальні засоби мистецтва (О. Шпенглер).

Тож наявний на сьогоднішній день величезний науковий доробок свідчить про те, що мова є головним інструментом пізнання і освоєння зовнішнього світу. Вона також виступає основним засобом спілкування людей. Рівною мірою мова робить можливим ознайомлення з іншими культурами. Будучи невіддільними від національних культур, мови проходять разом з ними через ті ж перипетії долі. Мова є одним з базових елементів зовнішньої і внутрішньої самоідентифікації. Вона виконує роль найважливішої передумови, супутнього етногенезу, а сам процес формування етнічної спільності є комплексом мовних комунікацій, без яких неможливе створення будь-якої спільноти людей взагалі [2].

Вивчення мови як елемента етнічної самосвідомості разом з вивченням підвалин формування національної культури дає можливість отримувати інформацію як про мовні процеси в суспільстві, так і про етнокультурну та етнонаціональну орієнтацію індивіда та окремого етносу – ступеня їх мовної та етнокультурної асиміляції або збереження.

Позначення рідної мови поряд з етнічністю можна розглядати як важливий показник етнічної самоідентифікації людини. Хоча тільки мовна поведінка і мова як елемент самосвідомості не є однозначним критерієм у визначенні етнічної орієнтації людини, її етнічної асиміляції. Мова виконує етноутворювальну функцію в комплексі з іншими етнічними ознаками, і втрата тільки мови ні в реальній поведінці, ні в самосвідомості не спричиняє однозначну деетнізацію. Проте аналіз цих аспектів дає інформацію про етнічні тенденції та ступені відкритості до можливої етнічнокультурної асиміляції.

Людина здатна жити в реальному світі саме тому, що життєвий досвід змушує її виправляти помилки сприйняття і мислення, коли вони вступають у суперечність. Тому культура живе і розвивається в «мовній оболонці», а не «оболонка» диктує зміст культури. Але не варто і применшувати роль зв'язку мови, мислення та культури. Саме мова виступає основою картини світу [3], яка складається у кожної людини і впорядковує безліч предметів і явищ, які спостерігаються в навколишньому світі. Будь-який предмет або явище доступні для людини тільки тоді, коли вони мають назву. В іншому випадку вони для нас просто не існують. Давши їм назву, людина вводить нове поняття в ту сітку понять, яка існує в її свідомості, іншими словами, вводить новий елемент в наявну картину світу. Можна сказати, що мова – це не тільки засіб комунікації або збудник емоцій. Кожна мова не просто відображає світ, але будує ідеальний світ у свідомості людини, конструює дійсність. Тому мова, світогляд та культура нерозривно пов'язані.

У сучасній культурологічній науковій літературі значення мови найчастіше за все оцінюється як [1], [4]: дзеркало культури, в якому відображено не тільки реальний, навколишній світ людини, а й менталітет народу, його національний характер, традиції, звичаї, мораль, система норм і цінностей, картина світу; комора, скарбничка культури, так як всі знання, вміння, матеріальні та духовні цінності, накопичені народом, зберігаються в його мовній системі – фольклорі, книгах, в усній і письмовій мові; носій культури, оскільки саме за допомогою мови вона передається з покоління в покоління. Діти в процесі культуризації, опановуючи рідну мову, разом з нею освоюють узагальнений досвід попередніх поколінь; інструмент культури, який формує особистість людини, яка саме через мову сприймає менталітет, традиції та звичаї свого народу, а також специфічний культурний образ світу.

Крім того, мова: полегшує адаптацію людини в умовах навколишнього середовища; допомагає правильно оцінити об'єкти, явища і їх співвідношення, сприяє ідентифікації об'єктів навколишнього світу, їх класифікації та впорядкування відомостей про нього; сприяє організації та координації людської діяльності.

Культура передається за допомогою мови, здатність до якої відрізняє людину від усіх інших істот. Завдяки мові можлива культура як накопичення і акумуляція знань, а також їх передавання з минулого в майбутнє. Тому людина на відміну від тварини не починає заново свій розвиток в кожному наступному поколінні. Якби вона не володіла ніякими навичками і вміннями, її поведінка регулювалась би інстинктами, а сама вона практично не виділялася би із середовища інших тварин. Можна стверджувати, що мова є одночасно і продукт культури, і її важлива складова частина, і умова її існування. Це означає також, що між мовою і реальним світом стоїть людина – носій мови і культури. Саме вона усвідомлює і сприймає світ за допомогою органів почуттів, створює на цій основі свої уявлення про світ. Вони, в свою чергу, раціонально осмислюються в поняттях, судженнях і умовиводах, які можна передати іншим людям. Отже, між реальним світом і мовою стоїть мислення.

Слово відображає не сам предмет або явище навколишнього світу, а те, як людина бачить його, через призму тієї картини світу, яка існує в його свідомості і яка детермінована його культурою. Свідомість кожної людини формується як під впливом її індивідуального досвіду, так і в результаті інкультурації, в ході якої вона опановує досвід попередніх поколінь. Можна сказати, що мова є не дзеркалом, яке точно відображає все навколишнє, а призмою, через яку дивляться на світ і яка в кожній культурі своя.

У міжкультурній комунікації найбільше проблем виникає під час перекладу інформації з однієї мови на іншу. Очевидно, що абсолютно точний переклад неможливий через різні картини світу, створені різними мовами. Найбільш частим випадком мовної невідповідності виступає відсутність точного еквівалента для вираження того чи іншого поняття і навіть відсутність самого поняття. Це зумовлено тим, що поняття чи предмети, що позначаються такими термінами, унікальні для певної культури, в інших культурах відсутні і, отже, не мають термінів для їх вираження.

Сьогодні загальноприйнятим є погляд, згідно з яким в культурі і мові кожного народу присутні одночасно загальнолюдський і національний компоненти. Універсальні значення, однаково усвідомлювані усіма людьми в світі або представниками окремих культур, створюють ґрунт для міжкультурної комунікації, без них міжкультурне порозуміння було б в принципі неможливе. Водночас в будь-якій культурі присутні специфічні культурні значення, закріплені в мові, моральних нормах, переконаннях, особливостях поведінки. Продемонстрований вище зв'язок мови, мислення та культури є частиною семіотичного підходу до культури, що розглядає культуру як сукупність знаків і текстів [5].

Висновки. Підсумовуючи, зазначимо, що засвоїти і пізнати мову – це означає сягнути глибин мудрості й інтелекту народу, намагаючись побачити красу світу, відчути стійкість народної моралі та естетичний смак слова. Мова, мислення і культура настільки тісно взаємопов'язані, що практично становлять єдине ціле і не можуть функціонувати одне без одного.

Література:

1. Григоренко Н. О. Деякі аспекти відносин між культурою й мовою // Науковий вісник . — К., 2010. — Серія «Педагогіка. Психологія. Філософія». — С. 347-352.

2. Данилюк Н. О. Культурологічна лексика в сучасній українській мові та її лексикографічне опрацювання. // Наукові записки. – 2004. – Т. 34. – С. 3-6.

3.Марецька Н. А. Формування мовної картини світу в психолінгвістичній проекції на культурознавчу компетенцію // Збірник наукових праць. — Х, 2007. — Вип. 44. — С. 93-96.

4. Павлова О. Ю. Становлення мови як культурного феномена в теоретичному полі гуманітарного знання. // Філологічні студії. — Мелітополь, 2010. — Вип. 1. — С. 265-272.

5. Федорова О. В. Мова – безперервний культуротворчий процес. // Проблеми післядипломної освіти педагогів. — Ужгород, 2001. — С. 121-124.