Філософія/Соціальна філософія

Смаглюк Ю. В.,  д.ф.н. Морозова Л. П.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

Проблема істини у філософії

Проблема істини споконвіку цікавила мислителів. Без спроб її розв’язання не обходилася і не обходиться в даний час жодна область знання. У філософії із самого початку осмислення пізнавальної проблематики постало питання: якщо ми сприймаємо дійсність через певні наші образи, уявлення й поняття, то якою мірою можемо бути впевнені в їх надійності? Зазначене питання постає у гносеології як питання про істину в пізнанні. Погляди на дану проблему безперервно змінювалися. Філософи пропонували і уточнювали нові концепції розуміння і пізнання світу.

Як у минулому, так й в сучасних умовах три великих цінності залишаються високим мірилом як людських діянь, так й самого життя людини – її служіння істині, добру та красі. Істина є тим фокусом, у якому з'єднуються добро й краса. Для того, щоб розібратися в проблемі істини слід проаналізувати питання пізнаваності світу, суверенності мислення, шляху, який проходить наше мислення в ході досягнення істини, розгледіти перехід від абстрактного до конкретного, уяснити питання відношення абсолютної і відносної істини, а також її критеріїв [1, С. 47-50].

Над цією проблемою працювало дуже багато філософів зокрема Ф.Аквінський і П.Гольбах, Г.Гегель і Л. Фейєрбах, а також К.Маркс та його послідовники.

 Істина – це правильне, перевірене практикою, відображення в нашій свідомості предметів та явищ природи і суспільства, що існують поза свідомістю і незалежно від неї.

Щоб правильно вирішити проблему істини, слід насамперед вирішити два питання.

1. Чи існує об'єктивна істина, тобто чи може в людському уявленні постати такий зміст, який не залежить від суб'єкта, не залежить від людства?

2. Якщо це так, то чи може людське уявлення, у якому відображається об'єктивна істина, відобразити її зразу, цілком, безумовно, абсолютно чи лише приблизно, відносно?

Друге питання, по-суті, є питанням про співвідношення абсолютної і відносної істини. Отже, з цього всього виникає необхідність вирішення питання про об'єктивну, абсолютну і відносну істину.

Під об'єктивною істиною розуміється такий зміст наших знань, який не залежить ні від людини, ні від людства. Будь-яка істина є об'єктивною істиною. Її об'єктивність визначається джерелом пізнання, тобто об'єктивним матеріальним світом, що відображається в свідомості людини.

Не можна ототожнювати істину з самим об'єктивно існуючим предметом. Не сам предмет, а його правильне відображення в свідомості людини – ось що є об'єктивною істиною. Питання про об'єктивну істину – це питання про зміст наших знань, питання про те, що ми пізнаємо. А пізнаємо ми об'єктивний матеріальний світ.

Питання про істину має ще й інший аспект. Це питання про повноту наших знань, про пізнання як процес, про те, наскільки повно пізнаний об'єктивний матеріальний світ, його предмети та явища.

Цей процес пов'язаний з розглядом питання про відносне й абсолютне в істині. Відносна істина виражає мінливість знання, його поглиблення, уточнення, яке кінцевою метою має досягнення абсолютного знання. Абсолютна істина розуміється двояко: як елемент знання, який не може бути спростований в майбутньому і як гносеологічний ідеал, тобто повне вичерпне знання дійсності, до якого прагне пізнання [2, С. 222].

Проблема істини у філософії зажадала для свого вирішення декількох способів тлумачення цього поняття.

· Онтологічне розуміння. «Істина – те, що є». Важливо сама наявність речі або предмета. Вірність висновку може бути розкрита в певний момент, людина відкриє його через слова, твори мистецтва, зробивши тим самим надбанням всіх.

· Позитивістське розуміння. «Істина повинна підтверджуватися досвідом». Позитивізм розглядав тільки те, що можна реально перевірити на практиці, а інше виходило за межу вивчення «справжньої філософії».

· Прагматичне розуміння. «Істина – корисність, ефективність знання». Відповідно до цього підходу вірним визнавали те, що дає ефект, приносить прибуток.

Швидше за все, проблеми істини у філософії об’єднують всі ці підходи. Істина – те, що насправді існує, відповідає нашому знанню. У той же час це певний договір, угода. Вона об’єктивна і суб’єктивна, абсолютна і відносна, конкретна і абстрактна [3].

Будь-яка наукова істина конкретна. Істинними є знання стосовно відповідних умов, місця і часу. Абстрактних істин немає. Те, що істинне в одних умовах, стає неістинним в інших. Тому до вирішення тієї чи іншої проблеми слід підходити з урахуванням реальних умов, зв'язків всіх сторін об'єкта та їх взаємодії. Тільки так можна пізнавати істини і використовувати їх в практичній діяльності.

Література:

1.  Білодід Ю. Філософія : Український світоглядний акцент: Нав-чальний посібник / Юрій Білодід,. -К.: Кондор, 2009. -355 с.

2. Касьян В.І. Філософія: Відповіді на питання екзаменаційних білетів / В.І.Касьян.-К.: Знання, 2008. – 347 с.

3. Русин М. Ю. Філософія. / Русин М. Ю., Огородник І. В. – К.: ВПЦ "Київський університет", 2010.- 591 c.