Філософія/2.Соціальна філософія

Д.ф.н., проф. Морозова Л.П.

Юрченко Г. Г.

Студентка Вінницького торговельно-економічного інституту КНТЕУ, Україна

Проблеми формування екологічної культури особистості

В умовах глобальної екологічної кризи основними засобами впровадження сталого розвитку суспільства залишаються екологічна культура та свідомість. Адже, саме вони і є надійним фундаментом формування культури поведінки людей в навколишньому середовищі.

При розгляді структури суспільної свідомості поряд з її традиційними формами (релігійною, моральною, естетичною, філософською, правовою, політичною та науковою) виокремлюють також і таку сучасну її форму, як екологічна свідомість.

Передумовою розвитку екологічної свідомості є екологічні знання. Зовнішнім виявом екологічної свідомості є екологічна культура. Отже, формування екологічної свідомості – це насамперед навчання екологічної культури.

Термін «екологічна культура» виник у другій половині XX ст., але проблема взаємин «людина-природа» пронизує всю історію людства.

Культурний прошарок будь-якої епохи містить інформацію про взаємозв’язок соціальних і природних явищ.

Феномен екологічної культури виникає як результат наростаючої потреби суспільства доцільно змінити природне середовище з метою збереження та розвитку органічної єдності між суспільством та природою. В рамках екологічної свідомості відбувається не лише відображення взаємовідносин суспільства та оточуючого природного середовища, але й формуються певні норми раціонального природокористування при збереженні основних функціональних характеристик біосфери [2].

Здавалося б перше визначення понять «природа» і «культура» виявляє їхню відмінність: під культурою розуміють щось створене людиною, і в цьому значенні – штучне; під природою – все те натуральне, що існує за незалежними від людини законами. Але в дійсному, об'єктивно-історичному існуванні природа, культура й суспільство являють собою нерозривну єдність, цілісність, розвиваючись як природно-історичний та культуро-творчий процес життєдіяльності суспільства [1].

Як наголошував український дослідник Б. В. Плясковський, в основі сучасної екологічної свідомості – дві діаметрально протилежні філософсько-методологічні концепції. Перша – природа за своїм станом недосконала, тому слід розробляти особливе екологічне виробництво, яке б поліпшувало й удосконалювало природу з точки зору створення відповідних умов для нормального проживання людини. Друга концепція – більш перспективна та гуманна – не перебудовувати, а зберігати, підтримувати середовище перебування, що існує. Означена концепція привабливіша для сучасного стану екологічної свідомості, хоча теж має складні внутрішні проблеми. Вона, наприклад, не дає чіткої програми, якою мірою слід змінювати природне середовище, а якою – штучно створене, тобто техносферу.

Становлення екологічної свідомості відображає зацікавленість суспільства в збереженні та розгортанні природного світу у всій його різноманітності, в узгодженні соціальних потреб із можливостями природи [2].

Одним з основних світоглядних орієнтирів, практичне і виховне значення якого в процесі формування екологічної культури неможливо переоцінити, стає філософська теза про загальний зв'язок усіх явищ і процесів оточуючого нас матеріального світу. «Усе пов'язано з усім», – так формулює перший закон екології відомий американський дослідник Б. Коммонер.

Екологічна культура звернена до двох світів – природного довкілля і внутрішнього світу людини. Своїми цілями вона спрямована на створення бажаного устрою чи ладу в природі, і на виховання високих гуманістичних смисложиттєвих цінностей та орієнтирів у людському житті. За своєю суттю екологічна культура є своєрідним «кодексом поведінки», що лежить в основі екологічної діяльності. Вона включає в себе певний зріз суспільно виробленого способу самореалізації людини в природі, культурних традицій, життєвого досвіду, моральних почуттів та моральної оцінки ставлення до природи. Структурними елементами екологічної культури є сукупність знань, норм, стереотипів та правил поведінки людини в оточуючому її природному світі.

Таким чином, екологічна і культурологічна проблематика, ґрунтуючись на фундаментальному відношенні «людина – природа», не просто мають багато спільного, а є родинними. Культура, з одного боку, являє собою результат розвитку взаємин людини і природи. З іншого боку – від рівня її розвитку залежить така важлива для людства обставина, як способи, форми взаємин і взаємодії суспільства з оточуючим його природним середовищем.

Екологічна культура, як справедливо зауважує В. Крисаченко «звернена до двох світів – природного довкілля і внутрішнього світу людини. Своїми цілями вона спрямована на створення бажаного устрою чи ладу в природі, і на виховання високих гуманістичних смисложиттєвих цінностей та орієнтирів у людському житті» [1].

Список використаних джерел:

1. Науменко Г. Г. Екологічна культура і її філософські виміри / Г. Г. Науменко // Вісник СевНТУ. Вип. 103: Філософія: зб. наук. пр. – Севастополь: Вид-во СевНТУ, 2010. – № 5. – C. 155–160.

2. Степанюк Н. Особливості формування екологічної культури особистості / Н. Степанюк // Нова педагогічна думка. – 2014. – № 3. – С. 222–224.