Політологія / Проблеми взаємодії

влади і громадськості (вітчизняний і зарубіжний досвід)

Якименко І.О.

Національний Юридичний Університет імені Ярослава Мудрого, Україна

м. Харків

ЛЮСТРАЦІЯ В УКРАЇНІ ЯК МЕХАНІЗМ ПОДОЛАННЯ

ДЕСТРУКТИВНОГО ВПЛИВУ ВЛАДИ НА СУСПІЛЬСТВО

Низький рівень правової культури, відсутність політичної відповідальності влади, суспільна недовіра до органів публічної влади, критичний рівень напруженості та гострі суперечки в різних сферах суспільного життя – все це характеристики сучасної політичної ситуації в українській державі. Неспроможність влади реалізувати інтереси суспільства є серйозною проблемою і причиною задуматися про дії, яких слід вжити, аби запобігти деструкції влади та невідповідності між очікуваннями і реальними діями, результатами. Корумпованість політичних сил, їх некомпетентність, перманентні загострення політичних конфліктів стали сприйматися більшістю населення як ознака соціальної нестабільності, кризи влади, вияв надмірних амбіцій окремих політиків та переважання особистих та групових інтересів над загальнонаціональними [1, с. 149]. Необмежена влада простягла свої руки всюди. Вона втручається у сферу індивідуальної свободи людини, а також намагається в різні засоби контролювати діяльність ЗМІ і зробити їх своїм інструментом, потужною зброєю маніпулювання людьми, оскільки головне завдання влади – підпорядкування людей своїй волі [2, с. 146]. У результаті – між громадянами та органами державної влади утворилася прірва, яка доповнилася Революцією гідності наприкінці 2013 початку 2014 рр. та війною на сході України. Постає гостре питання, як безболісно у сучасних умовах перейти до демократичного режиму і при цьому досягти максимальних зрушень? Мабуть, варто взяти до уваги інструменти «захисту демократії». Одним з яких є люстрація – найбільш обговорювана тема сучасної України.

Аналіз останніх публікацій свідчить про те, що дана проблема є актуальною не лише в нашій державі, а й в усьому світі і має давню історію. Про це говорить застосування терміну люстрація вже в адаптованому варіанті починаючи з афінської демократії у V ст. до нашої ери або ж, наприклад, скульптура на Арці Костянтина «Сцена люстрації», яка датується 175-196 роками. Нині проблемні моменти люстрації описуються в працях Шевчука С.В., Глотова М.С., Москалюка О.В., Небоженко В.С., Матвієнко К.С., Бали В.М. та багатьох іншіх. Це судді, адвокати, політологи, юристи, та представники інших професій, які з різних ракурсів оцінюють очищення влади шляхом люстрації, надаючи перелік як позитивних так і негативних рис такого явища.

Термін «люстрація» є латинським і бере свій початок із античних часів. У греко-римській міфології він означав очищення від моральної скверни. Таке могло застосовуватися у разі скоєння якого-небудь злочину. За часів афінської демократії слово застосовувалася у сучасному розумінні з метою подолання негативних наслідків попередніх політичних режимів авторитарного спрямування. Чимало науковців застосовують наступну дефініцію цього поняття: люстрація становить систему політичних рішень, що приймаються відразу ж після переходу від авторитаризму у відношенні до індивідів на основі того, що було ними вчинено або що було вчинено щодо них за часів минулого режиму [3, с. 66]. Згідно ст.1 ЗУ «Про очищення влади» [4] люстрація визначається як очищення влади (люстрація), тобто встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Отже, метою люстрації з одного боку є захист демократії, досягнення правди та засудження винних у політично-вмотивованих злочинах. З іншого ж боку – забезпечення ретроспективної або перспективної справедливості. Ці два види «очищення влади» є принципово протилежними. Ретроспективна люстрація націлена на покарання осіб, які визнаються винними у минулих злочинах при колишніх режимах. Люстрація, що спрямована на досягнення перспективної справедливості передбачає заборону доступу до управління тим особам, які становлять загрозу належному функціонуванню демократичного режиму. Саме на такому принципі і ґрунтується ЗУ «Про очищення влади».

Після здобуття незалежності Україною тема люстрації активно обговорювалася. У суспільстві поширювалась ідея, що без очищення від кадрового «накипу» минулих десятиліть Україна занадто повільно йтиме на поправку. Та все ж очищення влади не було проведене, країна не зробила висновків зі свого колоніального минулого, не надала йому справедливої оцінки та не засудила злочини проти українського народу та осіб, причетних до цього [5]. Наступного разу питання люстрації актуалізувалося після Помаранчевої революції 2004 року, коли до влади прийшов Віктор Ющенко. Відповідний законопроект був внесений Левком Лук’яненком, а згодом у 2005 році Олегом Тягнибоком, проте жодна із цих розумних пропозиції не була прийнята. Чому? Це стало більш-менш зрозумілим, коли були оприлюднені результати дослідження «Люстрація або Україна під владою КДБ», проведеного у межах широкомасштабного громадянського інформаційного проекту. Згідно з ними, практично кожен п'ятий український держслужбовець має критичну ймовірність співпраці з КДБ [5]. Питання люстрації виникло знову вже у 2014 році. Саме події зими-весни цього року сколихнули усю країну. «Люстрація!» – вигукували із натовпу на площі Майдану в люті морози, його вимальовували на заборах депутатських маєтків, його і досі відстоюють під стінами Верховної Ради. Про неї не говорить хіба що ледачий. «Люстрація» – слово, що полонило увесь український простір, довело в черговий раз неефективну роботу державного механізму, показало критичний ступінь недовіри суспільства до державних інституцій та кризу політичної системи. На тлі Революції гідності, політичних та етнічних непорозумінь актуалізувалася нова «стара» проблема. Вона полягає у докорінному реформуванні державного апарату, заміні чиновницьких та службових крісел новими обличчями, які здатні змінити систему влади. Логічно, що така глобальна проблема потребує масових зрушень як ззовні, так і всередині механізму держави. Реформація мусить пройти усі його ланки і очистити владу, повернути Україну до верховенства права з врахуванням загальновизнаних принципів задля встановлення нових проєвропейських та демократичних шляхів розвитку. Політолог Сергій Кемский, який 20 лютого став одним з бійців Небесної сотні, визначав люстрацію як можливість громадян впливати на події в країні, в своєму місті і навіть у своєму дворі, а отже, мати можливість звільняти чиновників.

За словами екс-міністра внутрішніх справ Юрія Луценко «необхідно повне переливання крові». Пропозиція люстрації в Україні отримала підтримку від суспільства. Наприклад, за результатами соціологічного опитування газети «Незалежне бюро новин» більше 60% українців позитивно відносяться до вирішення проблеми таким шляхом. Отож, можна зробити висновок, що факт люстрації активно підтримується народом, який і став вирішальним важелем в розвитку цієї процедури та не дозволяє забути про обіцянки докорінного реформування влади.

Люстрація здобула свої плоди у багатьох зарубіжних країнах ще задовго до актуалізації цієї проблеми в Україні. Перш за все слід пропустити крізь призму філософсько-правової рефлексії досвід проведення люстрації зарубіжних держав. В таких країнах як Угорщина, Німеччина, Польща, Чехословаччина люстрація була проведена на початку 90-х років. В більшості випадків підґрунтям її проведення був страх шантажу чи переслідування російськими спецслужбами або ж їх проникнення в нові демократичні режими. В Німеччині процес люстрації тривав із 1991 року і передбачав перевірку державних службовців на співпрацю із Міністерством Державної Безпеки (скорочено – Штазі) – розвідувальним і контррозвідувальним органом, що був створений на подобі такого ж міністерства в СРСР і за його участі. Причиною намагань викорінити співпрацю із таким органом пов’язувалося тим, що МДБ Німеччини контролювало поведінку громадян аби попередити будь-які політично некоректні поступки. Девізом Штазі був «Не важливої інформації – не існує» [6], а отже майже на кожного громадянина було заведене досьє. Закон, остаточно схвалений бундестагом вже об'єднаної Німеччини в грудні 1991 року, кілька разів змінювався, але він до цих пір дає можливість кожному громадянину ФРН подати запит у відомство, котра управляє архівами "штазі", і отримати інформацію про те, було на нього заведено справу в гедеерівській охранці чи ні, а якщо було, то який саме компромат зібрали на нього [7, с. 11 ].

Люстрація у Польщі мала на меті не допущення до влади тих посадових осіб, які були причетні до утиску прав і свобод в комуністичній Польщі. Навколо прийняття закону про люстрацію вчинялося чимало скандалів. Зрештою, остаточно польське люстраційне законодавство сформувалося тільки у 2006-2007 роках. Відтепер закон зобов’язує всіх, хто є носієм публічної влади, пройти перевірку люстрацією. Цікаво, що порушенням є не сам факт співпраці з комуністичними органами, а більше факт обману чи брехні суспільству. Перевірку здійснюють працівники Люстраційного бюро Інституту національної пам’яті, який зберігає архіви спецслужб комуністичної Польщі [8].

Історія люстрації в Угорщині розпочалася із прийняттям закону Зетені-Такача, який встановив кримінальну відповідальність за «зраду Батьківщині» [8]. Коло питань, які різко порушувалися – майбутнє агентів, інформаторів для радянських спецслужб, а також право людей на інформацію, тобто оприлюднення списків радянських агентів. Хоч наразі повний список інформаторів не опублікований, але це вже є важливим кроком, оскільки знати минулу поведінку людей, що перебувають нині при владі, є розумним.
Цікавим є те, що в країнах Прибалтики – Естонії, Латвії, Литви – не точилися запеклі дискусії стосовно проведення процедури очищення влади, на відміну від інших європейських держав [9]. Зовсім інша ситуація склалася в Словаччині, де люстрація не стала дієвою через високий авторитет комуністів та їх популярність [10]. А от приклад Грузії дає змогу зрозуміти необхідність та важливість саме ідеологічної чистки політичних верхів. Грузинська «Хартія свободи» визначила організацію проведення ідеологічної люстрації шляхом заборони всього радянського [11].

Отже, для деяких країн процедура зміни та реформування влади шляхом люстрації стала «історичною поліцією», а також інструментом завдання «по заслугам» причетним до комуністичних режимів. Подекуди вона мала жорсткий характер (Угорщина, Польща, Німеччина), а де й більш м’який (Словаччина). Проте будь-який досвід проведення очищення влади, будь то негативний чи позитивний, є наглядним прикладом для України і можливістю синтезувати цей досвід, застосувавши до свого становища лише найкращі риси.

Необхідність проведення на законодавчих підставах в Українській державі люстрації не має сумніву. Затримка з цим породила так звані «народні люстрації», коли суспільний контроль виходить за межі і перетворюється на вуличне свавілля. Це безумовно є протиправним і зовсім з іншої сторони демонструє наше бажання євроінтеграції.

Нарешті 16 вересня 2014 року Верховною Радою України ухвалений Закон України «Про очищення влади» (на далі – Закон), який набрав чинності 16 жовтня 2014 року.

Згідно статті 1 Закону визначено мету люстрації – очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України Віктором Януковичем, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

Закон також дає перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації), зокрема стаття 2. Даний нормативно-правовий акт (ст.1.3) визначає коло осіб, які підпадають під очищення влади та встановлює для них терміни, протягом яких вони не можуть обіймати посади, щодо яких здійснюється очищення влади. Органом, уповноваженим на забезпечення проведення очищення влади та встановлення порядку проведення люстрації є згідно ст.5 Закону Міністерство Юстиції України.

Таким чином, відтепер можна сміливо казати про існування вагомих законодавчих підстав до подолання політичної конфліктності та її деструктивного впливу на суспільство, підвищення ефективності державної влади та самоуправління, створення стабільної політичної системи, в якій би працював закон та повернення довіри до влади, якій не можливо буде вистояти без підтримки народних мас [1, с. 150]. Попереду не буде швидкого, безболісного та одночасно вдалого реформування державного механізму, а тому потрібно направити в демократичне русло шляхи вирішення політичних конфліктів, владі позбутися накипу упередженості щодо їх пасивності, а українцям – відіграти ключову роль у встановленні демократичної, незалежної європейської України.

Література:

1. Сахань, О.М. Деструктивний вектор політичної конфліктності в розвитку сучасного українського суспільства [Текст] / О.М. Сахань // Український соціум. Науковий журнал. Серія: Соціологія. Економіка. Політика. – 2(37)/2011. – с. 149-160.

2. Сахань, О. М. Незалежні засоби масової інформації як протидія деструктивному впливу влади на розвиток сучасного українського суспільства [Текст] / О.М. Сахань // Вісник Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Серія: Філософія, філософія права, політологія, соціологія: Зб. наук. пр. – Х.: Право, 2010. – Вип. 5. – с.142-152.

3. Шевчук, С.В. Люстрація та ретроактивна справедливість: європейські стандарти захисту прав людини при переході до демократичного правління [Текст] / С.В. Шевчук // Юридичний журнал. – 2006. – №2. – с. 65-81.

4. Закон України «Про очищення влади» від 16.09.2014 р. № 1682–VII ВР [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1682-18.

5. Косвінцев, О.М. Люстрація: як українцям очистити владу від «накипу» / О.М. Косвінцев [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zaxid.net/news/showNews. do?lyustratsiya_yak_ukrayintsyam_ochistiti_vladu_

vid_nakipu&objectId=1286662.

6. Кабінет Мільке: центр «павутини» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.dw.de/кабинет-мильке-центр-паутины/a-4231346.

7. Кёлер, Д. Секреты Штази. История знаменитой спецслужбы ГДР [Текст] / Д. Кёлер. – М: Тайны XX века, 2000. –283 с.

8. Сахно, О. Що таке люстрація? З досвіду країн колишнього соцтабору / О. Сахно [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://podrobnosti.ua/ opinion/2005/01/24/175185.html.

9. Лавриненко, І. Якщо неправильно проводити люстрацію, вона переростає в репресії / І. Лавриненко [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ua.racurs.ua/470-yakscho-nepravylno-provodyty-lustraciu-vona-pererostaie-v-represiyi.

10. Люстрація. Що це означає в світовій практиці [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://oblrada.pl.ua/index.php/the-news/4222-ljustratsija-scho-tse-znachae-v-svitovij-praktitsi.

11. Заостровцев, А.П. Грузія: операція люстрація [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.fontanka.ru/2011/06/07/158/.