к.філол наук Чуйко Г.В., Труфен Ю.В.

 

Гендерні й особистісні детермінанти поведінки в конфліктній ситуації

 

Сьогодні нікому не потрібно доводити, що проблематика, пов’язана з ви­вченням конфліктів у міжособистісних стосунках має право на існування. До проблем виникнення й ефективного вирішення конфліктів, проведення пе­ре­говорів і пошуків згоди проявляють великий інтерес не тільки профе­сі­й­ні психологи та соціологи, а й політики, керівники, педагоги, соціальні пра­цівники, словом, всі ті, хто в своїй практичній діяльності пов’язані з проблемами взаємодії людей. На жаль, цей зростаючий інтерес у великій мірі зумовлений ростом напруженості в різних сферах соціальної взаємодії, гострою потребою різних суспільних структур, окремих людей в практичній допомозі у вирішенні конфліктів.

Конфлікт означає зіткнення протилежно спрямованих інтересів, цілей, позицій, думок чи поглядів учасників взаємодії, двох або більше різноспрямованих сил з метою реалізації їх інтересів в умовах протидії, крайнє загострення суперечностей, що приводить до конфлікту, можуть допомогти його розв’язанню, попередженню, чи спричинити поглиблення проблеми та складних наслідків. Суб’єктом конфлікту може бути індивід, малі та великі групи людей, формально організовані в соціальні (політичні, економічні структури і т. ін.) об’єднання, що виникли на неформальній основі у вигляді позитивних соціальних рухів, економічних і політичних; груп ризику, кримінальних груп, що усвідомлено ставлять перед собою певну мету [2].

Відсутність згоди обумовлена наявністю різних думок, по­гля­дів, ідей, ін­те­ре­сів. У можливості мати і виражати різні думки, ви­­являти більшу аль­тер­на­ти­ву при прийнятті рішення і полягає позитивний зміст конфлікту. Це, зви­чайно, не означає, що конфлікт завжди має позитивний ха­рактер. Просто де­які кон­флі­к­ти можуть сприяти розвитку взаємовідносин і при­йняттю обґрун­то­ва­них рі­шень, це конфлікти функціональні. Конфлікти, що пе­решкоджають ефе­ктивній вза­ємодії та прийняттю рішень, називають дисфункціональними. То­му варто не раз і назавжди знищити всі умови виникнення конфліктів, а на­вчи­тися пра­ви­ль­но ними керувати. Для цього потрібно розуміти й аналізувати їх причини.

Підґрунтям конфлікту завжди є проблемна ситуація, яка містить у собі або протилежні позиції сторін, або протилежні цілі чи засоби їх досягнення. Для того, щоб конфлікт почав розвиватися, потрібен інцидент, тобто ситуація, коли одна зі сторін починає діяти на шкоду іншій. Якщо протилежна сторона починає відповідати тим самим, конфлікт із потенційного перетворюється на актуальний (реальний). Далі конфлікт може розвиватися як конструктивний (стабілізуючий) чи деструктивний; прямий чи опосередкований.

За динамікою в конфлікті виділяються и етапи: виникнення конфлікту; його розвитку; усунення конфлікту; затухання конфлікту.

Проблемою конфліктів займалися багато вчених психологів-конфліктологів, зокрема, З. Фрейд, В. Вундт, Л. Козер, А. Т. Ішмуратов, М. Фоллет, Р. Дарендорф, К. Хорні, К. Левін, Н. В. Гришина, М. І. Пірен й ін.

Найбільш поширеною в конфліктології є розроблена К.Томасом і Р.Кіллменом двовимірна модель стратегій поведінки особистості в конфліктній ситуації, в основі якої лежить орієнтація учасників конфлікту на власні інтереси чи на інтереси супротивної сторони. Причому рівень орієнтованості людини на власні чи чужі інтереси залежить від змісту предмету конфлікту, цінності міжособистісних стосунків між сторонами конфлікту та індивідуально-психологічних властивостей особистості. На основі цього виділяються такі стратегії поведінки в конфлікті: суперництво (боротьба, примушування) – його обирають ті, хто понад усе цінує свої інтереси та не зважає на чужі, це деструктивна стратегія поведінки; униканню конфлікту віддають перевагу ті, хто мало цінує як власні, так  і чужі інтереси, по суті це взаємні поступки; поступливість властива тим особам, які свої інтереси оцінюють значно нижче, ніж чужі; компромісна стратегія – також взаємна поступка, але при середньому рівні цінування своїх інтересів та інтересів суперника; нарешті, співробітництво характеризується високим рівнем спрямованості на свої та чужі інтереси та цінуванням міжособистісних стосунків.

Проблема впливу гендерних особливостей особистості на вибір стратегії поведінки в конфлікті попри значну кількість психологічних досліджень (переважно теоретичних), присвячених аналізу різних аспектів динаміки та структури конфлікту, продовжує залишатися не лише цікавою, але й актуальною як через перманентну конфліктність соціуму, так і зростаючий науковий інтерес до гендерного аспекту як детермінанти поведінки особистості. Гендерні відмінності в поведінці – це особливості поведінкових проявів учасників конфлікту, що визначаються їх статевою належністю.

Дослідження психологів показують, що гендерні відмінності в конфліктній поведінці виявляються вже на ранніх етапах соціалізації. Так, дівчатка частіше усвідомлюють конфліктну ситуацію, а хлопчики – ініціюють конфлікт, до завершення конфлікту частіше прагнуть дівчатка. У постконфліктній взаємодії «відхідливість» більш властива хлопчикам, а «злопам'ятність» – дівчаткам. Хлопчикам більш властива фізична і вербальна агресія, а дівчаткам – непряма. До помсти вдаються дівчатка, до мирного вирішення конфліктів також більш схильні дівчатка. Виграють конфлікти частіше хлопчики. Користь від конфліктів хлопчики оцінюють вище, ніж дівчата [1, с.32].

Отже, гендерний аспект проявляється досить чітко, вже з дитинства, особливо – у сфері стратегії конфліктної поведінки. Гендерні відмінності поведінки в конфлікті зумовлені особливостями гендерних ролей кожної зі статей, а також іншими причинами, такими, як сімейні традиції; стереотипне мислення, особистісні характеристики й ін.

Нами досліджувалася проблема гендерних відмінностей у вирішенні конфліктних ситуацій, вибірка складала 50 студентів (20 хлопців і 30 дівчат).

Аналіз результатів юнаків за методикою К. Томаса показав:

Ø     у більшості хлопців – 65 % вибірки – переважає один стиль поведінки в конфлікті; у решти, 35 %, – комбінуються два стилі;

Ø     серед тих, у кого переважаючим є один стиль поведінки в конфліктній ситуації, порівну розподілилися стилі уникання та компроміс (по 38,46 %), третім стилем є співробітництво – у 23,08 % опитаних;

Ø     у цілому в даній вибірці переважаючим стилем поведінки в конфлікті є уни­кання – йому віддають перевагу 37,04 % хлопців, на другій позиції – ком­про­міс – у 25,93 % вибірки, на третій – співробітництво – у 22,22 % до­слід­жу­ва­них; інші два стилі – суперництво та пристосування – виявлені лише у двох юна­ків (по 7,41 %), у всіх випадках це складові комбінованих стилів поведінки в конфлікті;

Ø     аналіз середніх свідчить, що у даній вибірці двома домінуючими стилями поведінки в конфлікті є компроміс (середня – 12,86 балів) і уникання (12,76 балів), найрідше опитані хлопці вдаються до використання стилю пристосування в конфліктній ситуації (середня – 9,81 балів);

Ø     у переважної більшості дівчат – 83,33 % – переважає один стиль взаємодії в конфлікті, у решти – 16,67 % – комбінований (два стилі);

Ø     серед домінуючих стилів перевага належить співробітництву (у 40 % дівчат), на другій позиції – пристосування – цей стиль основний у поведінці 28 % дівчат, далі йде стиль уникання – у 16 % досліджуваних; іншим двом стилям – суперництву та компромісу – віддають перевагу 8 % опитаних;

Ø     в цілому по вибірці дівчат переважає схильність до співробітництва (оптимального стилю поведінки в конфлікті), він проявляється у поведінці 37,14 % дівчат; ще майже стільки ж (31,43 %) досліджуваних використовують стиль пристосування; наступними за використанням є стилі уникання (14,29 %) та компромісу (11,43 %), найрідше дівчата вдаються до суперництва;

Ø     середні свідчать, що у даній вибірці віддається явна перевага стилю співробітництва і в значній мірі ігнорується стиль суперництва в конфлікті (середні відповідно 7,27 та 3,57 балів);

Ø     діаграма нижче показує, що юнаки та дівчата схильні до використання різних стилів поведінки в конфлікті, відмінність очевидна за усіма стилями за методикою К. Томаса, виключаючи стиль суперництва, до використання якого обидві групи досліджуваних не дуже схильні.

 

*** Су, Сп, К, У, П – стилі суперництва, співробітництва, компромісу, уникання та пристосування.

Рис.2.1. Результати за методикою К.Томаса (у %)

Результати за Фрайбурзьким опитувальником (FPI) по вибірках такі:

Ø     у дівчат найсильніше проявляється відкритість, де середня – найбільша – 8,23 балів, що відповідає високому рівню прояву цієї характеристики; другу по­зицію займає показник комунікабельності (середня – 7,07 балів – також від­повідає високому рівню); ще кілька факторів у цій вибірці проявляються майже на однаковому рівні: невротичність, реактивна агресивність і дратівливість (середні – 6,67 балів), спонтанна агресивність (6,63 балів); на останніх позиціях тут фактори врівноваженості (5,93 балів), емоційної нестабільності (5,97 балів) і маскулінності (4,33 балів) (що закономірно для дівчат);

Ø    згідно середніх показників, у вибірці хлопців сильніше за інші фактори також проявляється відкритість (середня – 7,6 балів), а крім того, дратівливість (7,45 балів) і реактивна агресивність (7,35 балів) (усі показники – на високому рівні прояву); менші за інші в цій вибірці прояви факторів депресивності (4,35 балів), сором’язливості (5,6 балів) і емоційної нестабільності.

Кореляційний аналіз даних виявив, що юнаки, схильні до використання стра­тегії співробітництва у конфлікті, не є невротичними (r = - 0,44); а тим, хто на­магається у конфлікті пристосуватися – не властива товариськість (r = - 0,52); дів­чата, які обирають стратегію суперництва, є врівноваженими (r = 0,39), а схи­льність до компромісу корелює з реактивною агресивністю (r = 0,46) та не­врі­вноваженістю (r = - 0,38); крім того, обираючи суперництво у конфлікті, дів­ча­та відмовляються від використання пристосування (r = - 0,52), а стратегія спів­робітництва виявляється несумісною з униканням (r = - 0,54); отже, до ви­бо­ру стратегії співробітництва у конфлікті не схильні хлопці з проявами не­вро­ти­ч­ності, депресивності, дратівливості, емоційної неврівноваженості й не­то­ва­ри­ськості; пристосування ж не обирають товариські, врівноважені й не­аг­ре­си­в­ні юнаки; суперництво обирають врівноважені, здатні до самоконтролю дів­ча­та, компроміс – схильні до реактивної агресивності, неврівноважені й соро­м’яз­ливі; тобто вибір стратегій поведінки у конфліктній ситуації детермінується не лише статтю, але й міжособистісними характеристиками хлопців і дівчат.

Порівняння результатів вибірок за двома методиками свідчить, що хлопці схи­льні до вибору стилів компромісу та уникання в конфліктній ситуації, най­рід­ше – використовують пристосування, тоді як дівчата в конфлікті віддають пе­­ревагу співробітництву й уникають суперництва, тобто дівчата більш ра­ці­о­на­льно і результативно вирішують конфлікти; хлопцям властиво домінувати у сто­сунках, проявляючи владність, і несхильність до поступливості та під­по­ряд­ку­вання, тоді як дівчатам – проявляти дружелюбність і добросердечність у ста­в­ленні; серед особистісних рис юнаків переважають дра­тів­ли­вість і реактивна агре­сивність, серед переважаючих властивостей дівчат – ко­му­нікабельність і невротичність; усі опитані проявляють відкритість у стосунках.

Література:

1.                      Анцупов А. Я. Словарь конфликтолога / А. Я. Анцупов, А. И. Шипилов. – М. : НОРМА-М, 2009. – 262 с.

2.                      Гришина Н. В. Психология конфликта / Н. В. Гришина. – СПб. : Питер, 2004. – 464 с.