Психологія і соціологія / 9. Психологія розвитку

К. психол. наук Доскач С.С.

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

Психологічні умови духовного розвитку особистості

Кризові ситуації у державі, глибинні протиріччя, катаклізми та потрясіння спровокували виникнення різкої поляризації раніш однорідного суспільства, невпевненість у майбутньому, соціальну тривожність, агресивність і жорстокість, нігілізм, скептицизм тощо. Головною проблемою є максимальне обмеження, нівелювання негативних впливів, збереження і плекання духовно-ціннісних засад розвитку особистості, не спонтанне реагування на гуманітарний хаос у суспільстві, а розробка моральних орієнтирів і духовних засад виховання дітей та молоді.

Найважливішим елементом дитячої субкультури є релігійні уявлення і духовне життя. Духовне розуміється як така діяльність свідомості, яка спрямована на визначення особистістю критеріїв добра і зла, формування мотивів поведінки у згоді (чи в протиріччі) із совістю (сумління), на пошук сенсу життя й свого місця в ньому. Сумління – духовна інстанція, вираження моральної самосвідомості особистості, що дозволяє здійснювати контроль та оцінку власних вчинків.

Духовне становлення особистості повинно орієнтуватися на розвиток її структурних компонентів, а сам процес спиратися на визнання унікальності, своєрідності кожної дитини, її духовного, внутрішнього світу, на гуманізм, повагу до думки дитини, її всебічний розвиток, прояв її здібностей як основи всього навчально-виховного впливу. Цей напрям в сучасній психологічній науці базується на поглядах, які мають власне вітчизняне коріння, з творчого спадку М. Боришевського, О. Киричука, Г. Сковороди, Ж. Юзвака та ін.

Проблемам духовного виховання присвячено праці І. Беха, В.Бондаровської, І. Зязюна, М. Савчина. Духовний розвиток особистості відображений у працях вчених: А. Адлера, Р. Алперта, В. Артюнова, С. Грофа, О. Климишина, О.Олексюка, Т. Пашукової, Г. Райха, К.Роджерса, О. Семашко, В. Сивікова, Н.Хомутинникової.

Аналіз останніх досліджень і публікацій дає підстави стверджувати, що проблема духовності, духовного потенціалу, виховання духовних цінностей сьогодні активно розробляється як вітчизняними, так і зарубіжними науковцями.

Український просвітник Г. Сковорода, підкреслюючи індивідуальну духовну природу людини, вказував, що кожна людина наділена совістю -голосом Бога, який і пригадує їй шлях та мету життя і спрямовує її на відповідну діяльність [9].

Доповнюючи Г. Сковороду, сучасний дослідник духовності М.В. Савчин зазначає, що це суб'єктивне буття, ця первинна реальність для особистості... є більш справжня, вагома і значуща, ніж об'єктивна дійсність... Там, де відсутнє усвідомлення цієї інтимної реальності, ми маємо справу з втратою особистості, її духовним вмиранням і паралічем [8, с 11].

До цього додається необхідність постійної уваги до тлумачення понять духовності, моральності, духовно-морального виховання, бо духовно-моральні цінності, з одного боку, й цивілізаційні реалії сучасного світу, з іншого, потребують постійного уточнення пріоритетів, які мають бути першочерговими для освіти та виховання дітей та молоді.

У найновіших виданнях поняття “духовність” відсутнє, а представлені там терміни, такі як “дух”, “душа”, “дух часу”, “душевність”, “духовна культура”, “духовні цінності”, “духовна творчість” та ін. свідчать, що феномен “духовність” використовується або у літературі релігійно-філософського змісту, де духовність розглядається як чинник самовизначення віруючої людини, або ж розкривається у контексті таких категорій як ціннісні орієнтації, норми співжиття, продукти діяльності.

Як бачимо, більшість наукових психологічних і філософських джерел підтверджує, що значна частина дослідників продовжує розглядати духовність, головним чином, крізь призму свідомості, мислення й інтелекту людини, як вираження її внутрішнього світу, тоді як цілісна особистість залишається поза їх увагою.

Так, наприклад, у психологічному словнику за редакцією А.В. Петровського та М.Г. Ярошевського, духовність визначається як специфічна людська якість, що характеризує мотивацію та сенс поведінки особистості, являє собою позицію ціннісної свідомості, характерну для всіх її форм -моральної, політичної, релігійної, естетичної, художньої, але особливо суттєву у сфері моральних відносин [6, с 87].

У психологічному словнику за редакцією В.І. Войтка, духовність визначається як специфічно людська риса, що виявляється у багатстві духовного світу особи, її ерудиції, розвинутих інтелектуальних і емоційних запитах, моральності, може бути усвідомлена, осмислена як вияв інтелігентності. Може бути частково неусвідомлена - про таких людей кажуть: сердечний, добрий, щирий від природи [5, с 48].

Сучасний український дослідник духовності М.Й. Боришевський вважає, що науковий підхід до вивчення духовності можливий за умови переведення наукового розгляду даного феномену у контекст психології особистості. Лише у особистісному контексті, у реальній канві активності особистості, її поведінки, діяльності духовне набирає реалістичних обрисів - як у теоретичному, так і прикладному аспектах [3, с 61].

Водночас, наголошує учений, в якості об'єкта психологічного дослідження, даний феномен слід розглядати як багатовимірну систему утворень у свідомості та самосвідомості людини, в яких віддзеркалюються її найбільш актуальні потреби, інтереси, погляди, ставлення до навколишньої дійсності і до себе самого як соціального індивіда. Саме тому, за одиницю виміру духовності, як особистісного утворення, М.Й. Боришевський пропонує вибрати ціннісні орієнтації, які безпосередньо чи опосередковано пов'язані з моральністю, тобто чим тісніше пов'язаний зміст ціннісних орієнтацій з моральністю, чим вагоміше в них виявляється зв'язок з категорією добра, тим вищим може бути рівень духовності [4, с 51].

У цьому контексті М.В. Савчин наголошує, що духовна реальність відкривається людині саме у досвіді спілкування, що саме під час взаємодії “Я” і “Ти” утворюється нова реальність - “Ми”, яка є розширенням “Я”, виходом за його первинні і природні межі. У “Ми” ми маємо справу з духовною реальністю... У духовно-психологічному “Ми” реальність мого “Я” виражається у надіндивідуальній формі [8, с 14].

Отже, питання духовності лежить за межами психологічної науки, це філософська, метафізична категорія, як і моральність. Але для психологічної науки вкрай важливо психологізувати ці категорії, аби знати достеменно, які орієнтації, якості, цінності, уподобання й переконання розвинути і сформувати у дітей та молоді.

Література

1. Бенеш Г. Психологія: довідник. - К.: Знання -Прес, 2007. - 510 с.

2. Боришевський М.Й Духовні цінності в становленні особистості громадянина / Педагогіка і психологія № 1 (14) 1997. Науково-теоретичний та інформаційний журнал АПН. України. - С. 144-150.

3. Боришевський М.Й. Духовність в особистісних вимірах // Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України. Т. X, ч. 4.- К., 2008. - С 61-69.

4. Боришевський М.Й. Соціально-психологічна сутність та генеза духовності особистості // Збірник наукових праць Інституту психології їм. Г.С Костюка АПН України. Т. XI, ч. 5. - К., 2009. - С 50-59.

5. Психологічний словник/ За ред В.І. Войтка - К.: Вища школа, 1996. - С. 48.

6. Психология. Словарь. - М: Политиздат, 1990. - 494 с.

7. 9. Психологія особистості: словник-довідник. - К.: Рута, 2001. - 320 с.

8. 10. Савчин М.В. Духовний потенціал людини - Івано-Франківськ, 2001. - 203 с.

9. Сковорода Г. Пізнай в собі людину. - Львів: Світ, 1995. - 528 с.

10. Слободчиков В.И. Реальность субъективного духа// Психология личности в трудах отечественных психологов. - СПб., 2000. - С. 380-395.