Педагогічні  науки / Сучасні методи викладання

К.А. Гляненко

аспірантка Кіровоградської льотної академії Національного авіаційного університету

Проблема «компетентизації освіти»

Наукове осмислення проблеми формування життєвої компетентності розглядається в теорії психології педагогіки життєтворчості. Компетентизація є ключовим напрямом освіти сьогодення.

В Україні поки що неусвідомлена ціннісно-смислова роль національних ключових компетентностей. Але українські вчені, аналізуючи критерії основних «умінь широкого спектра», що необхідні кожній компетентній людині для життєдіяльності (І.Г. Тараненко), виділяють певні здатності, які повинна мати людина, що хоче досягти успіху у сучасному світі: вчитися все життя; працювати в сучасних інформаційних системах; швидко діяти в нестандартних ситуаціях; вступати в комунікацію.

Ряд публікацій з досвіду «компетентизації» європейської школи здійснює О.В. Овчарук. Він наводить описи та переліки компетентностей, на які орієнтуються в освіті європейські країни. Стратегію реформування освіти в Україні та рекомендації з освітньої політики О.В. Овчарук висвітлює в роботі «Компетентності як ключ до оновлення змісту освіти» (2003 р.). Вивченням питання компетентизації освіти займаються А.В. Хуторський, А.Н. Дахін, В.В. Краєвський, І.А. Зимня.

Українські вчені Є.М. Павлютенков (м.Запоріжжя) та Т.І. Каткова (м. Полтава) здійснили перші позитивні спроби розроблення методологічних засад моделі компетентного випускника вітчизняних шкіл. Каткова Т.І. вважає, що в основі моделі компетентного випускника мають бути представлені щонайменше три сфери особистості: потребнісно-мотиваційна, операційно-технічна і сфера самосвідомості. Якщо буде відсутня потребнісно-мотиваційна сфера, то діяльність перетвориться на хаотичне накопичення дій, позбавлених мети. При відсутності третьої частини (сфери самосвідомості) діяльність перетворюється на нерегульовану сукупність дій. «Завдання освіти – навчити учнів будувати свою діяльність як повноцінну, розумну, в якій всі три частини збалансовані, достатньо розгорнуті, усвідомлені та повністю здійснювані» [4, 85].

Павлютенков Є.М. стверджує, що в основі моделі компетентного випускника лежить самовизначення в різних сферах життєдіяльності. Воно є важливим для людини на всьому її життєвому шляху і має відносно самостійні види: сімейне, громадянське, соціальне, професійне, у сфері дозвілля, освіти, спілкування. Для всіх цих видів самовизначення вихідним є ціннісно-змістове самовизначення [6, 109].

Проблема «компетентизації освіти», за твердженням І.Г. Єрмакова, навряд чи може бути вирішена лише на шляху ідеальної моделі компетентності особистості. «Вона має вирішуватись з урахуванням, як мінімум, двох контекстів:

- цілісність та інтегративну сутність результату освіти на будь-якому рівні відображають не лише поняття «компетенція» і «компетентність», а й інші не менш глибокі та широкі поняття: «освіченість», «грамотність», «майстерність», «професіоналізм», «культурний капітал», «інтелектуальний капітал», «культура», «мова», «технологія», «стратегія» [1, 25].

Клепко С.Ф. стверджує, «якщо ми стаємо на рейки «компетентизації освіти», то маємо почати говорити про компетентність людини відносно компетентності культури, в якій ми перебуваємо» [5, 10-24].

Інтегральні характеристики якості підготовки учнів пов’язані з їх здатністю цільового осмисленого застосування комплексу знань і способів діяльності відносно певного міждисциплінарного кола питань. Такі інтегральні характеристики А.В. Хуторський називає освітніми компетенціями.

«Освітня компетенція – це сукупність смислових орієнтацій, знань, умінь, навичок і досвіду діяльності учня відносно певного кола об’єктів реальної дійсності, необхідних для здійснення особистісно і соціально значущої продуктивної діяльності» [9, 55].

Методика А.В. Хуторського орієнтована на забезпечення якісної освіти учня через ключові види його освітньої діяльності, пріоритетами якої є формування національних і загальнолюдських засад, вибору життєвої мети, наявності творчих здібностей [9, 61].

У США педагоги орієнтуються на структуру знання, яка складається з таких компонентів, як факти, поняття, принципи вчень, «великі ідеї» і теорії. Структуру знань, які у США покладено в основу освітніх стандартів, порівнюють з пірамідою, в основі якої інформація та факти, що становлять зміст знання (knowing – розуміння, осягнення, усвідомлення). Досягнення учнів на цьому рівні легко вимірюються за допомогою тестів.

Процесуальні та інтердисциплінарні уміння (комунікація, технологічна грамотність, критичне мислення) – другий рівень піраміди (doing – робота, поведінка, справи, дії, вчинки). Цей рівень теж можна вимірювати, але зробити це більш складно.

Компетентність – це якість, яка за твердженням Ракітова А.І., «породжена фактами та потрібна для роботи з фактами, проблема яких постає як проблема реальності» [7, 185].

Сьогодні багато науковців і педагогів усього світу працюють над тим, щоб удосконалити підготовку майбутніх випускників шкіл. Одним із важливих чинників цього є визначення вимог до майбутніх спеціалістів, до їх професійної підготовки, яка повинна бути орієнтована на майбутню професійну діяльність. Отже, має відбутися переоцінка існуючої стандартної системи освіти та створення гнучкого освітнього простору на засадах компетентизації підготовки майбутніх випускників.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Єрмаков І.Г. Життєва компетентність особистості: від теорії до практики / І.Г. Єрмаков / Науково-методичний посібник. – Запоріжжя, 2006. – С. 25.

2. Єрмаков І.Г. Педагогіка життєтворчості: Орієнтири для ХХІ століття, кроки до компетентності та інтеграції / І.Г. Єрмаков / Науково-методичний збірник. – К.: Контекст, 2000. – С. 18-19.

3. Зимняя И.А. Ключевые компетентности – новая парадигма результата образования / И.А. Зимняя // Высшее образование сегодня. – 2003. – №5. – С.34 42.

4. Каткова Т.І. Компетентний випускник – мета і результат діяльності вищого навчального закладу освіти / Т.І. Каткова / Постметодика. – 2002. - № 2-3. – С. 85.

5. Клепко С.Ф. Компетенція стандарту: компетентність культури. Про концептуальні підходи до освітніх стандартів / С.Ф. Клепко // Управління освітою. Часопис для керівників освітньої галузі. Спеціальний випуск «діалоги про стандарти». – 2003. – серпень. – С. 10-24.

6. Павлютенков Є.М. Гімназія на зламі століть / Є.М. Павлютенков. – К.: ВПУ «Літопис – ХХ», 1999. – С. 104-115.

7. Ракитов А.И. Историческое познане: системно-гносеологический подход / А.И. Ракитов. – М. Политиздат, 1982. – С. 185.

8. Сохань Л.В. Життєва компетентність особистості: Науково-методичний посібник / За ред. Л.В. Сохань, І.Г. Єрмакова, Г.М. Несен. – К.: Богдана, 2003. – 520 с.

9. Хуторской А.В. Ключевые компетенции. Технологии конструирования / А.В. Хуторской // Народное образование, 2003. - № 5. – С. 55-61.