Психологічні науки / 7. Загальна психологія

Левченко О.С., студентка;

Бунас А.А., викладач кафедри загальної та медичної психології
Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

Поняття емоційного інтелекту та емоційної компетентності в сучасній психології

У сучасному суспільстві зі зростанням емоційної насиченості буденного особистісного та професійного життя, проблема емоційної компетентності постає досить гостро, оскільки «культ» раціонального мислення та реагування на життєві ситуації починаючи з ХХ століття активно продукується суспільством, плинними умовами, здобутками науки тощо. Багато дослідників (В.К. Вілюнас, Б.І. Додонов, К. Ізард, О.М. Лук, П.В. Симонов та ін.) підкреслювали, що суспільство, піклуючись про вдосконалення розуму, допускає помилку, бо людина більше виявляє себе через почуття, ніж думки. Від так, вивчення й практичне втілення знань про емоційний інтелект та, власне, емоційну компетентність особистості буде сприяти розвитку гуманістичного світогляду сучасного суспільства в цілому та емоційної культури зокрема.

Дослідження емоцій активно розпочалось наприкінці минулого століття, що дало поштовх для появи в психологічному тезаурусу нових понять, таких як «емоційний інтелект», а потім й «емоційна компетентність», що характеризують здібності до управління емоційними станами та переживаннями [6]. Вважаємо доцільним спочатку розглянути історіогенез вивчення емоційного інтелекту, а потім висвітлити уявлення про емоційну компетентність особистості.

Емоційний інтелект став предметом психологічного дослідження порівняно недавно в 1990 р. завдяки працям зарубіжних дослідників Д. Гоулмана, Г. Орме, Дж. Майєра, П. Саловея, Д. Карузо, Р. Бар-Она, Дж. Сайаррочі, Д. Слайтера, P. Poбертса, Дж. Меттьюса, М. Зайднера, П. Лопеса, Р. Стернберга, Дж. Блока, М. Кетс де Вріса [6].

На думку М.О. Журавльової, необхідність появи у психології терміну «емоційний інтелект» була обумовлена розвитком досліджень у сфері емоцій і інтелекту, вивченням зв’язку ментального й афективного в структурі психічної діяльності, а також дослідженнями емоційних здібностей особистості [10].

Поняття емоційний інтелект з’явилось в психологічній літературі з виходом у світ відомої монографії Г. Гарднера «Frames of mind» (1983 р.), в якій вперше було обґрунтовано необхідність переглянути тлумачення поняття інтелект і спосіб його вимірювання за допомогою коефіцієнту інтелектуального розвитку «IQ» [15]. Пізніше, в 1993 р. у книзі «Множинність виявлення інтелекту», вчений дав детальне визначення поняття емоційного інтелекту у двох формах репрезентації останнього: під міжособистісним емоційним інтелектом дослідник запропонував розглядати спроможність людини розуміти інших людей, усвідомлювати мотиви їхньої діяльності, ставлення їх до роботи, вирішувати, як краще співпрацювати з оточуючими людьми, а внутрішньоособистісний емоційний інтелект вважав певною властивістю людини, яка спрямована на себе, тобто спроможність формувати адекватну модель власного «Я» й використовувати її з метою більш ефективного функціонування в житті [15; 9].

Подальший розвиток розуміння концепції емоційного інтелекту, запропонованої Г. Гарднером, відображається в роботі Дж. Майєра і П. Саловея (1990 р.), вченими було запропоновано визначення емоційного інтелекту як здібності відслідковувати власні та чужі почуття й емоції, розрізняти їх і використовувати цю інформацію для керування мисленням та діями [17].

Проте в роботі Р. Бар-Она (1985), вчений визначає емоційний інтелект як набір некогнітивних здібностей, компетенцій чи навичок, які впливають на здатність людини протистояти викликам зовнішнього середовища [14].

У вітчизняній науці в дослідженнях Г.Г. Горскової (1999р.), вчена розуміла емоційний інтелект як здатність усвідомлювати відносини особистості, які репрезентовані в емоціях, а також управляти усією емоційною сферою на основі їх інтелектуального аналізу і синтезу. Необхідною умовою емоційного інтелекту є розуміння емоцій суб’єктом, а кінцевим продуктом такої здібності є прийняття рішення на основі відображення та осмислення емоцій, що диференціюють події з наявним особистісним змістом [4].

Американський журналіст та психолог Д. Гоулмен в книзі «Emotional Inteligence» (1995 р.) дав наступне визначення емоційному інтелекту як спроможності осягати власні та чужі почуття, мотивувати себе та інших, управляти емоціями як наодинці з самим собою, так і в оточенні інших. Вчений спираючись на матеріали психологічних досліджень та низки опитувань довів, що життєвий успіх залежить не стільки від загального інтелекту – IQ, скільки від здібностей управляти своїми емоціями, власне рівнем сформованості EQ [16].

На думку О.А. Філатової (2000 р.) емоційний інтелект забезпечується самоконтролем, який полягає в умінні «дозувати» емоції, та виявляється у сфері спілкування, що неодмінно вимагає наявності емпатії [12].

Російський вчений Д.В. Люсін (2004 р.) запропонував трактувати емоційний інтелект як сукупність здібностей до розуміння своїх й чужих емоцій та управління ними. Вчений стверджує, що емоційний інтелект краще трактувати через когнітивну здібність, і не включати до його складу особистісні якості, які можуть сприяти чи перешкоджати розумінню емоцій, не будучи структурними одиницями останнього [8].

Г. Бреслав зазначав, що емоційні явища регулюються й опосередковуються особистістю, вказуючи на наявність комплексу індивідуальних здібностей та рис, які можуть відповідати за вплив емоційних явищ на весь процес пізнання й поведінку людини [2].

Автор рівневої моделі емоційного інтелекту Е.Л. Носенко (2014 р.), розглядає термін «емоційний інтелект» через поняття «розумність», оскільки «розумність не тільки підіймає нас над нашими пристрастями та слабкостями, а й допомагає скористатися нашими перевагами, талантами та чеснотами» [10].

Е.Л. Носенко та І.Ф. Аршава (2009 р.) наголошують на вірогіднісному існуванні впливу емоційного інтелекту на успішність вирішення головних життєвих завдань особистості, а саме: * забезпечення власного суб’єктивного благополуччя; * самовдосконалення як засіб повного розкриття особистісного потенціалу; * підтримування доброзичливих стосунків, що є передумовою суб’єктивного, психологічного і соціального благополуччя; * праця як засіб забезпечення добробуту і здійснення самореалізації особистості [11].

В.С. Юркевич (2005 р.) визначає емоційний інтелект як групу розумових здібностей, які допомагають сприйняти та зрозуміти власні почуття, а також почуття інших людей, що веде до здатності регулювати почуття. Важливими є обидві сторони емоційного інтелекту – розуміння емоцій за допомогою інтелекту й забезпечення продуктивних складових інтелекту (творчість, інтуїція) за допомогою емоцій [13].

Д. Карузо (2004) наголошував на важливості розуміти, що емоційний інтелект не є протилежністю загальному інтелекту, а виступає лише унікальним перетином обох процесів [3].

Вчені П. Селовей Дж. Мейєр (1990р.) застосували розуміння емоційного інтелекту для позначення міри розвитку людських якостей – самосвідомості, самоконтролю, мотивації, вміння ставити себе на місце інших людей, співпраці з ними та налагоджування взаєморозуміння з іншими [18]. В такому контексті емоційний інтелект виступає сукупністю загальних здібностей особистості, взаємопов’язаних чотирьох навичок, таких як: * усвідомлення своїх емоцій, уміння визначити, яку емоцію відчуваєш в даний момент часу, визначити, з яких базових емоцій складається емоція; * вміння управляти власними емоціями (змінювати інтенсивність емоцій), визначати джерело та причину їх виникнення, ступінь корисності; * розуміння емоцій інших людей, визначення емоційних станів за їх вербальними й невербальними проявами; * управління емоціями інших людей, цілеспрямована дія на емоції [18]. При цьому вченими зроблено узагальнення щодо визначення емоційного інтелекту – це здібність особистості адекватно сприймати, оцінювати та виражати емоції; здатність індивіда породжувати почуття, коли вони сприяють мисленню, розуміти емоції та знання, що стосуються емоцій, а також здібність людини регулювати емоції, сприяючи власному емоційному та інтелектуальному зростанню [6, 18].

Отже, емоційний інтелект представляє собою дуже важливу інтегральну характеристику особистості, яка реалізується в здібностях людини розуміти емоції, узагальнювати їх зміст, виокремлювати в міжособистісних відносинах емоційний підтекст, регулювати емоції таким чином, щоб сприяти за допомогою позитивних емоцій успішній когнітивній пізнавальній діяльності та долати негативні емоції, які заважають спілкуванню чи загрожують досягненню індивідуального успіху [9].

Поряд із поняттям «емоційний інтелект» широкого вжитку набуває більш новий феномен сьогодення – емоційна компетентність особистості.

Перші згадки про емоційну компетентність з’являються у працях Д. Гоулмана (1995р.), який розуміє дану компетентність людини як динамічне особистісне явище, до складу якого входять особистісні властивості та соціальні навички, які стосуються емоцій та їх регулювання, а від так їм притаманна динаміка (зміни та удосконалення) [5].

Серед дослідників емоційної компетентності немає однозначної думки щодо визначення цього поняття, змісту та структури, а також чинників, що визначають її розвиток. Різняться і погляди науковців щодо природи даного феномену. Енциклопедичне визначення емоційної компетентності можна сформулювати як поінформованість в емоційній сфері особистості, як «обізнаність в емоційному світі власному та інших» [6].

На думку вченої О.А. Льошенко (2013 р.), емоційна компетентність особистості є специфічним конструктом емоційного реагування, який пов’язаний з емоційним інтелектом та спрямований на оволодіння людиною певним ставленням до власних й чужих переживань з метою самовдосконалення.

Аналіз наукових джерел з проблеми дослідження показав, що у психологічній науці використовується низка синонімічних термінів, пов’язаних з поняттями «емоційний інтелект» та «емоційна компетентність», а саме: «емоційна розумність» (Е.Л. Носенко), «емоційне самоусвідомлення» (О.І. Власова), «емоційне мислення» (О.К. Тихомиров), «емоційна грамотність» (К. Стайнер), «емоційна обдарованість» (Д. Гоулман), «емоційна культура»
(Л.Б. Нікіфорова), «емоційна зрілість» (А. Ребер) .

У більшості вітчизняних робіт (І.Ф. Аршава, 2006р; О.І. Власова, 2005р; С.П. Дерев’янко, 2009р; Н.В. Коврига, 2003р, І.Ю. Філіппова, 2009р. та ін.), емоційна компетентність розглядається як ключ до успіху в усіх сферах життя, а результатом високої емоційної компетентності вважається можливість управляти власними емоціями, що дозволяє використовувати інформацію, яку дають емоції, викликати емоції або усуватися від них.

На думку Ф.В. Іскандерової, структура емоційної компетентності включає декілька здібностей, а саме: * уміння людини усвідомлювати та оцінювати власні сильні й слабкі сторони особистості, почуття й поведінку, причини їх виникнення та можливі наслідки у майбутньому, складати план особистого розвитку; * уміння управляти власними емоціями, установками, поведінкою, процесом прийняття рішення, бути, гнучким, справлятися із стресовими й конфліктними ситуаціями; * уміння мотивувати себе, тобто визначати чіткі орієнтири для зовнішніх й внутрішніх стимулів для отримання бажаного чи необхідного, досягати результатів, мати позитивний настрій, робити цікавими своє життя і роботу; * уміння розуміти людей, їх емоції, почуття, бути терпимими; * уміння будувати взаємини з людьми на довірі, повазі, вмінню знаходити компроміс [6].

Таким чином, можемо зазначити, що емоційна компетентність – це сукупність знань, вмінь та навичок, які дозволяють приймати адекватні рішення та діяти на основі результатів інтелектуальної обробки зовнішньої та внутрішньої емоційної інформації [1].

Емоційна компетентність відображає емоційну зрілість індивіда, поєднуючи в собі емоційні, інтелектуальні й регулятивні складові психіки. Виходячи із вищезазначеного, слід наголосити, що розвиток феноменів емоційної компетентності та емоційного інтелекту відбувається самостійними лініями і нині гостро постає проблема щодо створення інструментарію для діагностики рівня емоційної компетентності.

Беручи до уваги вищесказане, ми вважаємо, що емоційна компетентність є самостійним предметом наукових досліджень, оскільки пізнання людиною власного емоційного світу й адекватна поведінка виступають фундаментом психологічного благополуччя особистості й її гармонійних відносин з оточуючим світом. Тому, подальші перспективи досліджень окресленого феномену ми вбачаємо у вивченні взаємозв'язку емоційного інтелекту із широким колом особистісних властивостей людини на різних вікових та соціальних групах, з метою визначення таких особливостей які сприяють становленню чи навпаки стриманню проявів емоційного інтелекту.

Список використаної літератури:

1. Андреева И.Н. Понятие и структура эмоционального интеллекта / И.Н. Андреева // Социально-психологические проблемы ментальности: тез. междун. науч.-практ. конф. – Смоленск, СГПУ, 2004. – Ч.1. – С. 22-26.

2. Бреслав Г.М. Психология эмоций / Г.М. Бреслав. – М., 2007. – 544 с.

3. Бурлачук Л.Ф. Що таке емоційний інтелект? / Л.Ф. Бурлачук // Управління персоналом. – 2008. – № 21. – С. 18-27.

4. Горскова Г.Г. Введение понятия эмоционального интеллекта в психологическую культуру / Г.Г. Горскова // Ананьевские чтения: тез. науч.-практ. конф. – СПб.: Изд-во СПб. ун-та, 1999. – С. 25-26.

5. Гоулман Д. Эмоциональное лидерство: Искусство управления людьми на основе эмоционального интеллекта / Д. Гоулман. – М.: Альпина Бизнес Букс, 2005. – 301 с.

6. Лазуренко О.О. Теоретичні основи дослідження категорії емоційної компетентності у сучасній психологічній науці / О.О. Лазуренко. – Ч., 2013. – 19 с.

7. Лазуренко О.О. Емоції і їх значення в життєдіяльності людини / О.О. Лазуренко. – К., 1997. – 60 с.

8. Люсин Д.В. Новая методика для измерения эмоционального интеллекта: опросник ЭмИн / Д.В. Люсин // Психологическая диагностика. – 2006. – № 4. – С. 3-22.

9. Носенко Е.Л. Емоційний інтелект: концептуалізація феномену, основні функції / Е.Л. Носенко, Н.В. Коврига. – Київ, 2003. – С. 24-40.

10. Носенко, Е.Л. Посібник до вивчення курсу «Теорія емоційного інтелекту»/ Е.Л. Носенко, А.Г. Четверик-Бурчак. – 2014. – 73с.

11. Четверик-Бурчак А.Г. Емоційний інтелект як чинник успішності вирішення головних життєвих завдань / А.Г. Четверик-Бурчак // Психолінгвістика. – 2013. – Вип. 14. – С. 163-184.

12. Филатова О.А. Эмоциональний интелект как показатель целостного развития личности / О.А. Филатова // Персонал. – 2000. – № 5. – С. 100-103.

13. Юркевич B.С. Проблема эмоционального интеллекта / В.С. Юркевич // Вестник практической психологии образования. – 2005. – № 3 (4). – С. 4-10.

14. Bar-On R. Emotional Intelligence in Men and Women: Emotional Quotient Inventory: Technical Mannual / R. Bar-On. – Toronto : Multi-Health Systems, 1997. – 478 p.

15. Gardner H. Frames of mind: The theory of multiple intelligences / H. Gardner. – N.Y.: Basic Books, 1983. – 449р.

16. Gardner H. Multiple intelligences: the theory in practice / H. Gardner. – N.Y.: Basic Books, 1993. – 304 p.

17. Goleman D. Emotional intelligence / D. Goleman. – N.Y., 1995. – 352 p.

18. Salovey P. Emotional intelligence / P. Salovey, J.D. Mayer // Imagination, Cognition, and Personality. – 1990. – Vol. 9. – Pp. 185-211.