Економічні науки/1.Банки і банківська система. 

Лупало Ю.О.

Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана

Економічна сутність факторингових операцій банків

В сучасній Україні на ринку банківських послуг активно використовуються факторингові операції. Інфраструктура факторингових послуг постійно розширюється, усе більше банківських та спеціалізованих факторингових установ розгортає свою діяльність у цій сфері. Так, обсяг ринку таких операцій за 2013 р. оцінюється в 12-14 млрд. грн. Найбільшою популярністю ця послуга користується у компаній з нафтогазової, гірничодобувної, транспортної, аграрної, харчової галузей.

Станом на початок 2-го кварталу 2014 р. в Україні мали право на надання факторингових послуг 163 компанії. І якщо на початку виникнення цього інституту основним споживачем був великий бізнес, то нині основною аудиторією користування факторинговими послугами є малий та середній бізнес, який найбільше потребує постійного поповнення оборотних коштів та водночас характеризується найвищою динамікою розвитку [1]. Це спричинило певну конкуренцію на ринку таких послуг між факторинговими компаніями та банківськими установами. Причому останні мають певну перевагу, що обумовлено наявністю у них значної кількості ресурсів і можливістю надання клієнтам разом із фінансуванням цілого комплексу фінансових послуг.

Діяльність із надання послуг факторингу регулюється цілою низкою нормативних актів. Так, згідно з п. 11 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» від 12 липня 2001 р. факторинг є видом фінансової послуги. Згідно із ч. 1 ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р. для фактора – банку (фінансової установи) факторинг є кредитною операцією. А відповідно до п. 4.4 Інструкції з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України, що затверджена постановою Правління НБУ від 27 грудня 2007 р. № 481, банк (фактор) відображає в бухгалтерському обліку отримані від боржника кошти як погашення заборгованості за кредитом та процентами.

У постанові Правління НБУ «Про затвердження Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України та Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України» від 17 червня 2004 р. № 280 зазначено, що операції факторингу обліковуються як кредити, що надані суб’єкту господарювання. У п. 1.10 розділу І Положення про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями, затвердженого постановою Правління НБУ від 25 січня 2012 р. № 23 факторинг також віднесено до кредитних операцій.

Факторинг має і спільні і відмінні риси з кредитною операцією. Так, при факторингу борг клієнта перед фактором погашається за рахунок коштів, які виплачуються дебітором клієнта (боржником). Кредит надається на фіксований строк, а факторинг – на строк фактично відстроченого платежу і факторинг не потребує застави [2, c. 16]. Метою факторингу є негайне інкасування коштів або одержання їх на визначену у факторинговому договорі дату, незалежно від платоспроможності клієнта. Спільними їх рисами, як зазначають науковці, є: строковість, цільове призначення, оплатність.

Факторинг має і слабкі сторони, якими є його висока вартість, порівняно з традиційними кредитними операціями; обмеження в структурі дебіторської заборгованості для обслуговування та недостатність кваліфікованого персоналу у сфері надання факторингових послуг. До того ж індустрії факторингових послуг притаманні ризики: для клієнта – ризик ліквідності, кредитний, процентний і валютний ризики, а для фактора – зовнішні ризики, політичний, галузевий, системний, валютний і процентний та ризик неплатежу [3, c. 7].

Як правило, застосування факторингу передбачає такі етапи: клієнт (постачальник) укладає з фактором договір факторингу; клієнт здійснює поставку чи надає послуги покупцеві за основним договором; покупець надає факторові документи, які посвідчують виконання цих дій; фактор здійснює аналіз платоспроможності покупця (боржника); фактор надає авансоване фінансування покупця; боржник розраховується з фактором; фактор передає клієнтові кошти, які залишилися.

Традиційно, обсяг фінансування складає 60% до 90% від суми платежу за поставлений товар (надану послугу). А 40–10% суми боргу банк тимчасово утримує за те, що бере на себе ризик неповернення боргу покупцем. Але на практиці банки такі ризики беруть на вкрай рідко, тому нині в Україні надається практично лише факторинг з регресом. І банк (фактор) бере на себе ліквідний ризик несплати у визначені терміни, але кредитний ризик залишається на клієнті [4, c. 330].

До того ж банки, як правило, приймають на обслуговування не будь-яку дебіторську заборгованість. Так, не приймаються: заборгованість прострочену, або за бартерними розрахунками, або яка виникла з вини покупців (боржників), які є пов’язаними з продавцем (клієнтом) особами (афілійовані особи); заборгованість покупців з незнайомою платіжною дисципліною [5, c. 213-214].

В результаті факторингові операції учиняються на умовах надвисоких прибуткових ставок із покладенням реальних ризиків на клієнта, яким, за загальним правилом, виступає виробник товарів і послуг, котрий виявляється у невигідному економічному становищі. І така конструкція факторингу не відповідає його головній ідеї, який може бути оптимальним рішенням для малого підприємництва в Україні, передусім тоді, коли: традиційні джерела фінансування (банківський кредит і овердрафт) вже вичерпали свої можливості; суб’єкти підприємництва не мають достатнього обсягу активів для надання застави; сезонні коливання попиту спричиняють брак коштів; кошти клієнтів «заморожені» в дебіторській заборгованості; стрімке зростання обороту потребує накопичення додаткового капіталу; внаслідок високого попиту на продукцію виробникові необхідно створювати додаткові товарні запаси тощо [6, c. 251].

У зв’язку із цим умовою виконання факторингом його природної функції як інститут фінансування (під відступлення клієнтом факторові права грошової вимоги до боржника), який покликаний сприяти розвитку виробництва та економічної підтримки виробника, є прийняття фактором на себе ризику невиконання вимоги боржником, що виправдовує високу плату на надання факторингових послуг і відповідає практиці щодо факторингу, яка склалася в зарубіжних країнах.

Література:

1. Аналітичний огляд ринку небанківських фінансових послуг України за 1 квартал 2014 року / Національне рейтингове агентство «Рюрик». – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://rurik.com.ua/documents/research/non_banks_I_kv_2014.pdf

2. Пашко Д. Факторинг в Україні / Д. Пашко // Вісник НБУ. – 2004. – № 10. – С. 16.

3. Внукова Н. Можливості та ризики факторингу в ракурсі SWOT-аналізу / Н. Внукова, К. Шапошникова //Фінансовий ринок України. – 2007. – № 2(40). – С. 6–11.

4. Стельмах М. Факторинг як форма управління дебіторською заборгованістю підприємства / М. Стельмах // Економічний аналіз. Збірник наукових праць. – 2011. – Вип. 8. Ч. 2. – С. 327–332.

5. Герасимович А. М. Факторингові операції : механізм проведення, облік та аналіз / А. М. Герасимович, І. А. Герасимович, Н. А. Морозова-Герасимович // Фінанси, облік і аудит. Зб. наук. праць. – 2008. – № 12. – С. 203–218.

6. Гриценко В. В. Факторинг як ефективний інструмент підтримки бізнесу / В. В. Гриценко // Вісник Донецького національного університету економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського. Науковий журнал. Економічні науки. – 2010. – № 3. – С. 248–260.