Економічні науки/ 12. Економіка сільського господарства

Аспірант Семенда О.В.

Уманський національний університет садівництва, Україна

Розвиток землеволодіння та землекористування у сільськогосподарських підприємствах

Низька ефективність виробництва зумовила потребу реформування вітчизняного сільського господарства в напрямі формування справжнього власника шляхом виділення частки землі та майна кожному працюючому, створення нових господарських структур ринкового типу. При цьому основною вимогою повинне бути забезпечення принципу, за якого вільний громадянин вільної України має право вільного вибору форм власності, сфери трудової діяльності та організаційної форми виробництва.

За часів командно-адміністративної системи сільськогосподарське виробництво ґрунтувалося на двох формах господарювання, які різнилися відносинами власності на землю та інші засоби виробництва, вироблену продукцію, а також організацією праці. Основою першої форми була суспільна праця і власність на засоби виробництва та вироблену продукцію. До цієї форми належали колгоспи, радгоспи, міжгосподарські та інші державні й кооперативні підприємства. До 1990 року в їхньому користуванні перебувало 93,5%, а у 2000 - 77% сільськогосподарських угідь України.

До початку 90-х років у нас зовсім не було фермерських господарств, які у високорозвинутих країнах світу забезпечили перевиробництво продукції, а тому там змушені йти на його скорочення.

Отже, цілком логічним є висновок, що удосконалення форм власності й господарювання - один з основних напрямів проведення аграрної реформи в сучасних умовах. Назріла об'єктивна потреба реформування радгоспів і колгоспів, що передбачало передачу землі й майна у власність працюючим та об'єднання їх за добровільним вибором у різні організаційно-господарські формування з індивідуальною, сімейною чи колективною формою організації виробництва.

Переваги приватної чи суспільної власності можна сьогодні розглядати, виходячи з результатів великомасштабних «експериментів», які «провадилися» в різних країнах світу. До 1945 року в Німеччині східні райони мали більш розвинуте сільське господарство. Після закінчення другої світової війни Німецька Демократична Республіка, з переходом на суспільне виробництво, значно відстала у своєму розвитку від Західної Німеччини, яка й далі вела виробництво на основі приватної власності. Фінляндія понад століття входила до складу Росії і, одержавши в 1917 році незалежність та розвиваючи відносини власності в напрямі приватної, нині в суворих кліматичних умовах півночі забезпечує продовольчий достаток населення країни. Результати господарської діяльності Північної і Південної Кореї, Тайваню і Китаю також підтверджують вищу ефективність виробництва на основі приватної власності.

Основи теорії селянського господарства сформувалися ще в античні часи. Інтерес філософів до різних форм аграрного землекористування, яке на той час було провідною галуззю виробництва, зумовлювався ще й тим, що їхні погляди нерідко ставали джерелом нормотворчості. Він характерний і для періоду становлення класичної школи політичної економії - докорінні зміни суспільних інституцій та структури європейських національних економік вимагали теоретичних засад їх розвитку. Найбільш послідовними прихильниками власності селян на землю та селянського сімейного господарства як форми організації виробництва і соціально-економічної одиниці були Сісмонді та Дж.Ст.Мілль. Під емоційні аргументи Сісмонді на користь такої власності Дж.Ст.Мілль підвів теоретичну базу, головним положенням якої стали переваги поєднання в одній особі власника землі та її користувача. Дроблення великих землеволодінь феодального походження видавалося тоді шляхом до ефективного сільського господарства й вирішення соціальних проблем селянства, головною з яких вважалася відсутність у них землі.

На вітчизняних теренах розвиткові селянського господарства найбільшу увагу приділяла «організаційно-виробнича школа», представлена такими вченими, як О.В.Чаянов, М.П.Макаров, О.М.Челінцев та ін. Розробки даного напряму досліджень характеризувалися чи не найбільшим інтересом до організації селянського господарства як економічної одиниці. Безумовно, це вимагало уваги до питань власності на землю, вивчення структури аграрних ринків і економічної мотивації діяльності селянських господарств. Найповніше економіко-теоретичні основи даного напряму досліджень представлені в роботах О.В.Чаянова, який узагальнив результати ряду статистичних та технологічних досліджень вітчизняних учених у своїй відомій роботі «Селянське господарство».

Зокрема, поставлена ним проблема «переродження сімейних селянських господарств у фермерські форми» пов'язана з дискусією про значимі фактори процесу їх виробничої та соціальної «диференціації (розшарування)», опонентами в якій виступали М.Д.Кондратьєв, В.С.Немчинов й інші вчені.

Особисті господарства громадян розвивалися у складних обставинах. За сталінських часів, не витримуючи постійного тиску, селяни вирубували сади; за хрущовських часів центр ваги у забезпеченні продовольством був різко перенесений на колгоспи й радгоспи; за брежнєвщини громадянам дали можливість працювати, але не розвиватися. І навіть за цих обмежень особисті господарства громадян забезпечували в основному їхні власні потреби і навіть виходили на ринок.

У 1990 році на 6,1% сільськогосподарських угідь України господарства населення виробили 29,6% валової продукції сільського господарства, з них 18,9% - рослинництва і 40,8% - тваринництва (табл. 1).

Сприяючи вирішенню продовольчої проблеми, вони виконували і виконують не тільки економічну, а й соціальну функції. Без значних капітальних вкладень розвиток підсобних господарств дозволяє збільшити виробництво продовольства, в тому числі й таких продуктів, яким не приділяється достатньої уваги в суспільному секторі.

Таблиця 1

Частка господарств населення у виробництві валової продукції України

Роки	Валова продукція всього, млрд. грн.	у т.ч.
		продукція рослинництва	продукція тваринництва
1990	29,6	18,9	40,8
1995	45,9	36,5	58,9
1999	57,0	43,2	74,3
2000	61,6	50,7	79,0
2005	59,5	51,4	73,8
2006	57,2	49,3	70,8
2007	56,8	49,9	67,7
2008	49,7	42,0	65,6
2009	51,4	45,1	63,3
2010	51,7	46,4	61,2
2011	48,2	43,3	59,4
2012	49,3	45,0	58,2
2013	46,0	41,4	56,5

Соціальний ефект забезпечується ще й тому, що в особистих підсобних господарствах населення залучена до трудової активності основна маса сільських жителів, а для певної частки дорослого населення (пенсіонери, багатодітні матері) вони виступають основною сферою прикладання праці, дають можливість зберегти звичний трудовий спосіб життя. Крім того, разом з дорослими на присадибних ділянках працюють діти, підлітки, яким прищеплюється любов до землі та сільської праці.